Психологічна характеристика особистості злочинця, який вчинив статевий злочин щодо неповнолітнього
Вибір нами характеристики такої групи ознак особистості злочинця, який вчинив статевий злочин щодо неповнолітнього, зумовлений недостатністю дослідження цієї проблеми вітчизняною кримінологією, а також тим, що основні властивості особистості злочинця відображаються в її психологічних особливостях. Про актуальність їх вивчення зазначали такі відомі кримінологи, як В. Фокс, Б.С. Волков, О.Б. Сахаров. Наприклад, Б.С. Волков підкреслює, що не можна не враховувати значення індивідуально-психологічних особливостей особистості у разі вчинення конкретного злочину: в цьому випадку вони можуть визначати поведінку особистості [4, с. 22]. Підкреслимо, що важливість вивчення такої категорії злочинців збагатить кримінологічні дослідження, а на практиці допоможе встановити причини та умови вчинення статевих злочинів проти неповнолітніх.
Слід зазначити, що біологічні, психологічні та соціальні фактори визначають індивідуально-психологічні якості злочинця та детермінують його протиправні дії. Тому для пізнання поведінки зазначеної категорії злочинців слід простежити умови розвитку їх особистості, починаючи з дитинства. Слушно з цього приводу зазначає Л.І.Божович, що через свою вікову безпорадність немовля опиняється в повній залежності від дорослого, який знаходиться поруч, але не забезпечує йому можливості задоволення її органічних потреб. Дорослий у даному випадку є для дитини «психологічним центром» всесвіту, і сенс ситуації визначається для неї, в першу чергу, саме цим соціальним за своїм змістом осередком. На розвиток цієї думки, Ю.М. Антонян зазначає, що коли «психологічний центр» в особі матері, батька або будь-якої іншої особи не виконує покладенина нього функцій, у немовляти (спочатку на несвідомоу рівні) з'являється відчуття своєї незахищеності й неспокою. Якщо ж ситуація його розвитку не зміниться на краще, то подібні відчуття будуть прогресувати, знаходячи вираження в постійній непевності та занепокоєнні. Крім того, в дитини може не сформуватися потреба в інших людях, в спілкуванні із ними і це може закласти основи майбутнього психологічного відчуження індивіда, його особистої позиції несприйняття навколишнього середовища, нерозуміння його і навіть очікування загрози іззовні[3, с. 55–56].
Негативний вплив на дитину у різні вікові періоди її розвитку зумовлює виникнення небезпечних для її подальшої долі соціально-психологічних новоутворень. Поступово вони стають все більш тривалими та ригідними й перешкоджають формуванню позитивних якостей, підпорядковуючи собі ті, що вже існують. В результаті цього, як зазначають кримінологи, починається самостійний розвиток негативних новоутворень, котрі набувають власної логіки руху і стають стрижневими властивостями особистості, і в подальшому індивід реагує тільки на деякі, немовби для нього «передумовлені» соціальні впливи, відфільтровуючи їх з маси діючих на нього чинників [1, с. 4].
Таким чином, зазначене свідчить, про вплив первинної соціалізації на психіку людини, водночас і особистості злочинця, який вчинив статевий злочини щодо неповнолітнього, є беззаперечним. Слід наголосити на тому, що психологічна адаптація є дуже важливою і саме вона розпочинається з сім'ї. Вплив родини як фактора, що детермінує злочину поведінку, ми розглядали в попередніх підрозділах дисертації, однак не можна не звернути уваги і на її значення при формуванні психології досліджуваного злочинця.
Як відомо, батьки, родина, дитинство відіграють величезну роль у вихованні людини, визначенні її подальшого життя, формуванні її моральних і психологічних якостей. Специфіка і необхідність сімейного виховання полягає насамперед у тому, що воно більш емоційне за своїм характером, ніж будь-яке інше, оскільки здійснюється через батьківську любов до дітей, відповідні почуття (прихильність, довіра ін.). Дитина, особливо у ранньому віці, перебуває під впливом родини. Саме у сім'ї вона несвідомо шукає захисту, саме родина допомагає дитині набути впевненості у собі, знайти своє місце у житті. Сім’я поступово прилучає дитину до соціального життя і поетапно розширює її кругозір і досвід [4, с. 118]. Про важливість виховання у сім'ї наголошує відомий психолог Л.С. Виготський. Він серед криміногенного фактору злочинної поведінки виділив сімейне неблагополуччя, під яким він розумів сім'ю, в якій існує приховане або наявне емоційне відчуження батьками дитини, її несприйняття [1, с. 77]. Саме цей фактор сімейного виховання, перешкоджає нормальній соціалізації та психологічній адаптації особистості, та несе в собі криміногенний потенціал.
Нехтування дитини сім'єю призводить до того, що вступ у статеві відносини в неї мотивується необхідністю задоволення емоційних потреб. Це бажання зумовлено необхідністю відчути чиюсь ніжність, позбутися відчуття самотності, отримати визнання, підтвердити свою мужність або жіночність, підвищити самооцінку, тобто статеві відносин стають засобом вираження і задоволення несексуальних потреб. Слід відмітити, що у дітей, які в дитинстві стали жертвами сексуального насильства, формується не відповідне їх віку розуміння статевого акту. Такі особи досить часто ведуть розмови про статеве життя та намагаються продемонструвати його [2, с. 70].
Слід відмітити, що коли у особи з дитинства формується неадекватне розуміння природного задоволення статевих потреб, то така особа досить часто сама чинить статеве насильство стосовно інших або сама стає жертвою статевих злочинів. Тому не випадково особи, які вчиняють статевий злочин щодо неповнолітнього, будучи психічно здоровими, вважають, що статеві зносини з неповнолітніми допустимі. Це свідчить про наявність у особи ілюзій при задоволенні статевих потреб, формування яких зумовлене тим, що особа з дитинства отримувала неадекватне розуміння природного задоволення сексуальних потреб.
Поряд з зазначеним, слід відмітити той факт, що великий вплив на дитину має нездорова гіперопіка матері. Це насамперед пов’язано з типом поведінки матері, яка знаходить у дитині утіху і сенс усього життя. Особливо критичного рівня такі відносини досягають у родинах, де мати виховує дитину без батька. У даному випадку має місце виховання під зайвою материнською опікою з ізоляцією від «поганих товаришів», найчастіше просте позбавлення у дитячому і підлітковому віці контактів з однолітками, що часто призводить до закомплексованості, невпевненості у собі, порушень у статевій аутоідентифікації (характерна аутоідентифікація з особистістю матері на тлі вкрай негативної оцінки особистості батька). Значення цих впливів підсилюється тим, що вони впливають на особистість з раннього дитинства, тобто протягом тривалого періоду життя. Зазначене може сприяти виникненню гіпертрофованого психоемоційного зв’язку з матір’ю, а це, як відомо, підстава для виникнення педофілії – статевогопотягу до дітей [5, с. 92].
Крім того, відсутність належних емоційних контактів з матір'ю призводить до того, що хлопчик, а потім юнак не набуває соціальних та психологічних навичок і умінь спілкування з представницями іншої статті, починає боятися та цуратися їх, виражати вороже до них ставлення. Постійне фрустрування, блокування сексуальних потягів викликає накопичення афективних психотравмуючих переживань. В обстановці, суб’єктивно розцінюваній як «підходяща», подібна напруга може розрядитися насильницькими сексуальними діями, тим більше ймовірними, що іншими шляхами такі люди не уміють установлювати контакти з жінками [4, с. 156]. Таким чином, відсутність соціально-психологічних навичок у спілкуванні з представницями протилежної статті, сприяє формуванню у особи комплексу сваволі та ілюзій, про який йшлося у підрозділі 2.2. дисертаційного дослідження. Під дією зазначеного комплексу особа вибирає неповнолітніх для задоволення статевих потреб.
Слушно зазначає О.В.Губанова, що вибір дитини як сексуального об'єкта може бути пов'язаний як із невпевненістю у чоловічій статевій ролі, у вдалості статевого контакту через відсутність можливої негативної оцінки діяльності девіантна, так і з досить низькою загальною самооцінкою індивіда у плані успішності придушення опору жертви і реалізації статевого акту [5, с. 94]. Особа, яка вчиняє статевий злочин щодо неповнолітнього, намагається віднайти індивідуально-емоційну автономію. А вибір неповнолітньої жертви злочину – це, безперечно, домінування злочинця над нею, тобто своє самоствердження у статевій сфері та подолання підлеглості, яку раніше відчував злочинець.
Слід наголосити, що вчені виділяють специфічні особливості сучасної сім'ї, передусім виділяють втрату сім’єю своєї першопочаткової функції любові, піклування та підтримки або зведення її тільки до економічного модуля. Соціалізація в такій сім'ї здійснюється зі зміною її структури, стилю відносин «батьки – діти», зростанням конфліктів. Дитина, яка була жертвою жорстокого поводження, досить часто не засвоює соціально-позитивних норм у спілкуванні між людьми, не може у подальшому належним чином пристосуватися до життя, створити сім'ю, жорстоко ставиться до своїх дітей, легко зважується на вчинення насильства щодо інших людей, доведена до приниження перетворюється із жертви на злочинця. Цей факт підтверджений і науковими дослідженнями, які засвідчили, що переважна більшість злочинців – це у минулому підлітки, відчуженісім’єю [7, с. 35]. Необхідно звернути увагу на той факт, що сімейне неблагополуччя виступає джерелом формування насильницької злочинної поведінки.
Як свідчить практика, молоді особи які пережили сексуальне насильство в дитинстві і вчинили статевий злочин щодо неповнолітнього, часто виявляють статеву зацікавленість до осіб тієї ж статті, носіями якої вони є. Так, бабуся 10-річного хлопця звернулася за допомогою з приводу переслідувань її онука групою однолітків. Хлопець боявся ходити до школи, розповідав бабусі, що йому силою вдалось втекти від однокласників, коли вони намагались зняти з нього штани. В результаті консультації психологом членів зазначеної групи виявилось, що раніше до всіх них застосовувалось сексуальне насильство однією дорослою особою [5, с. 74].