Діяльність демократичної, соціальної, правової держави у реалізації функції забезпечення законності і правопорядку в процесі проведення реформи в системі правоохоронних органів розгортається за такими напрямами: охорона реальних прав і свобод людини і громадянина; реформування правоохоронних органів; реформування системи органів внутрішніх справ; посилення громадського контролю над діяльністю правоохоронних органів; боротьба із корупцією, організованою злочинністю, тероризмом; боротьба зі зловживаннями, хабарництвом серед працівників міліції; вдосконалення форм і методів діяльності міліції; підвищення авторитету міліції, довіри до неї з боку населення; інтеграція до системи європейських демократичних цінностей. Саме на міліцію покладається функція державного примусу, що є важливою формою забезпечення виконання приписів законодавчої влади.
У Законі України “Про міліцію” визначено основні функції, що їх виконує міліція у межах своєї компетенції і повноважень: адміністративна; профілактична; оперативно-пошукова; кримінально-процесуальна; виконавча; охоронна [7]. Відповідно до функцій на міліцію покладаються певні завдання і визначаються основні принципи діяльності – законності, гласності, гуманізму, справедливості, поваги до гідності людини та ін. Ураховуючи орієнтацію України на європейську інтеграцію, першочергову увагу держави має бути приділено визначенню місця і статусу міліції в українському суспільстві, що дозволить правильно будувати державну превентивну стратегію. В принципі основні вимоги, що ставляться до міліції, зумовлено європейським вибором нашої країни, процесом євроінтеграції. Серед принципів, які мають при цьому бути покладені за основу при реформуванні ОВС і, зокрема, міліції, особливо важливі такі: чітка узгодженість норм усіх галузей права, які регламентують діяльність працівників ОВС; остаточна департизація ОВС та поступова децентралізація управління з метою розширення ініціативи керівників у роботі з персоналом і розвиток форм громадянського контролю; орієнтація на громадську думку як на один з основних критеріїв ефективності діяльності ОВС; професіоналізм, компетентність та високі моральні якості як основна запорука кар’єри в системі органів внутрішніх справ; безконфліктне співіснування особистих, корпоративних та державних інтересів; проективний, випереджаючий підхід у розробленні заходів соціального захисту особового складу для нейтралізації криміногенного впливу; пріоритет індивідуальної відповідальності кожного працівника за виконання покладених обов’язків; інтегрованість ОВС України у систему міжнародних поліцейських асоціацій.
Серед правових заходів реформування органів міліції, насамперед, слід привернути увагу на максимально можливе приведення їх повсякденної роботи відповідно до міжнародних стандартів у галузі правоохоронної діяльності. З огляду на це актуальним стає питання, що потребує вирішення на рівні держави, це ратифікація фундаментальних програмних документів, якими є: Декларація про поліцію, прийнята у травні 1979 р. Асамблеєю Ради Європи, та Європейський кодекс поліцейської етики, прийнятий Комітетом міністрів Ради Європи у вересні 2001 р. [5, с. 359].
23 липня 2005 р. Президент України видав Указ “Про перепідготовку міліції та етику міліціонера”, яка по суті може бути тільки наближенням до вимог європейських стандартів правоохоронної діяльності [2, с. 24]. Одночасно на кардинальний перегляд заслуговує Закон України “Про міліцію”, де мають бути закріплено не тільки зазначені основні принципи роботи міліції у сучасному суспільстві, а й чітко сформульовані права та обов’язки працівників, умови їх реалізації для зведення до мінімуму небажаних дискреційних повноважень посадових осіб.
Традиційне розуміння міліції як силової структури державної влади від початку не передбачає можливості передачі частини владних послуг громадянам та недержавним юридичним особам, оскільки це потенційно небезпечно з огляду на можливість виникнення корупції та децентралізації влади. Саме тому європейські країни поступово трансформували силову функцію поліції у сервісну, задекларувавши надання послуг населенню як одну з пріоритетних завдань останньої у сучасному суспільстві. При цьому вважається неприпустимим змішування обслуговуючої функції з виконанням поліцією обов’язкових адміністративних завдань – безкоштовного консультування населення, видачі паспортів та посвідчень водія, охорони об’єктів тощо. Силовий стиль, на противагу сервісному, заважає міліції стати дійсно відкритою у своїй роботі для громадського контролю, що значно підвищує ризик виникнення серед працівників корупції та неетичної поведінки. Сьогодні діяльність працівників міліції України, хоча й зазнала реформаційних змін, однак залишається у межах традиційного силового підходу, орієнтованого на боротьбу зі злочинністю, як на основний вид правоохоронної діяльності.
При вирішенні питань реформуванні сфери діяльності міліції слід виходити з врахування тенденцій децентралізованого управління силами і засобами охорони громадського порядку, включаючи розширення самостійності територіальних підрозділів. Забезпечення законності, правопорядку, охорона прав, свобод і законних інтересів громадян – це предмет турботи не лише держави, й органів, організацій, установ та посадових осіб, а й органів місцевого самоврядування – специфічної форми публічної влади територіальної громади. Саме в системі місцевого самоврядування можна оперативніше, порівняно з органами державної влади, розв’язувати питання, пов’язані з охороною громадського порядку, реалізацією прав і свобод громадян. Адже заходи, які вживають правоохоронні та інші державні органи щодо посилення боротьби зі злочинністю, не завжди, з погляду врахування місцевих особливостей, адекватні наявній ситуації і тому недостатньо дійові.
У юридичній літературі обговорюється питання про необхідність і доцільність організації муніципальної міліції [5, с. 162]. Йдеться про місцеву міліцію, яку нерідко називають муніципальною. Але, оскільки муніципалітетів у нас немає, вона й називається місцевою. Місцева міліція “створюється в структурі органів регіонального самоврядування й повинна мати подвійне підпорядкування, бо фінансується з місцевих бюджетів” [14].
У громадянському суспільстві її функціонування дуже доречно підтримало б інститут самоуправління територіями і уможливило місцевій владі оперативно впливати на стан суспільного порядку на підлеглій території. Але сьогодні суперечним є питання стосовно місця місцевої міліції серед гілок державної влади. Згідно з п. 39 ч. 1 ст. 26 і п. 1 ч. 1 ст. 38 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”(1997 р., 2004 р.) місцеве самоврядування визнається однією з форм організації публічної влади на місцях [21]. Тому на конституційному рівні закріплено дві системи організації влади на місцевих рівнях: а) місцеві органи виконавчої влади (місцеві державні адміністрації); б) місцеве самоврядування – пристосовану до потреб територіальних громад форму автономного здійснення публічної влади, заохочувану і контрольовану державою відповідно до чинного законодавства.
До відання органів місцевого самоврядування належить питання про створення міліції, яка утримується за рахунок коштів відповідного місцевого бюджету, затвердження і звільнення керівників та дільничних інспекторів цієї міліції, а відповідні пропозиції щодо цього вносяться на розгляд рад виконавчими органами сільських, селищних, міських рад.
Важливою є робота дільничних інспекторів – активно-дійового загону служби громадської безпеки. У зазначеній службі працювали інспектори, які стояли найближче до народу, а тому знали всі насущні проблеми його життя. Саме в особі дільничних жителі регіонів убачали своїх захисників та надійних помічників у біді. І тепер саме “українські шерифи” для мас визначають обличчя правоохоронців [10].
Крім того, згідно з Указом Президента України “Про місцеву міліцію” у нашій державі діє міліція громадської безпеки, яка частково фінансується з місцевого бюджету, а підпорядковується Міністерству внутрішніх справ України та органам місцевого самоврядування.
Місцева міліція створюється в структурі органів регіонального самоврядування й повинна мати подвійне підпорядкування, бо фінансується з місцевих бюджетів [14].
Згідно з Конституцією України органи місцевого самоврядування не належать до системи органів державної влади і тому вони, по суті, не можуть здійснювати керівництво міліцією як складовою органів внутрішніх справ, які є державною правоохоронною організацією. З огляду на це очевидною є необхідність узгодження законів України “Про міліцію” та “Про місцеве самоврядування в Україні” [7].
Останнім часом почали проявлятися нові деструктивні тенденції, природа яких пов’язана з намаганнями місцевих влад керувати міліцією виходячи з формально-бюрократичних уявлень про юстицію та правопорядок, а також з прагненням представників бізнесу, в тому числі кримінального та напівкримінального, поставити міліцію служити своїм утилітарним цілям та корпоративним інтересам [7, с. 84]. Проте, створювана “нова міліція” не повинна перетворитися для місцевих політиків на “кишенькову”.