За дослідженням С.С. Косенко, у більшості статевих злочинців спостерігається недостатньо високий освітній рівень – 87% засуджених мають середню або незакінчену середню освіту, технічну освіту мають – 10%, а вищу 3% – загальної кількості вивчених злочинців. Як зазначає вчена, отримані дані підтверджують той факт, що статеві злочинці мають комплекс негативних якостей, які склались внаслідок недостатнього освітнього рівня, недоліків виховання тощо [10, с. 48]. Слід погодитися з тим, що, як правило, особи, які вчиняють статеві злочини щодо неповнолітніх, некритично ставляться до власної поведінки, мають обмежений кругозір, не стримані у своїх намірах і бажаннях, для задоволення яких застосовують фізичну силу. Все це, безумовно, сприяє формуванню злочинної поведінки. Але необхідно відмітити, що отримання освіти не визначає належного рівня культури у людини в цілому, зокрема і культури у статевих відносинах між людьми. З цього приводу слушно зауважує Е.Ф. Побєгайло, що високий освітній рівень сам по собі далеко не завжди може слугувати панацеєю від вчинення особистістю тяжких насильницьких злочинів[8, с. 103].
Отже, аналіз освітнього рівня досліджуваних злочинців, доводить, що зберігається загальна тенденція, відповідно до якої переважна частина злочинців характеризується низьким або середнім рівнем освіти.
Розглянемо дані, які характеризують сім'ю осіб, що вчинили статеві злочини стосовно неповнолітніх. Адже, як відомо, сім'я – це один з визначальних елементів мікросередовища, який формує особистість людини.
У сучасному українському суспільстві постійно зростає розуміння тієї обставини, що зміцнення сімейних відносин є одним із найважливіших факторів стабільності та сталого розвитку особистості, фізичного та духовного здоров'я нації. Особливо це стосується неповнолітніх, для яких сім'я є природним середовищем де існують найбільш сприятливі умови для її належного розвитку та виховання [2, с. 33]. Водночас проблеми, які виникають під час сімейного виховання дітей, негативно впливають на формування здорового молодого покоління.
Анкетування серед засуджених допомогло встановити сімейний стан цієї категорії засуджених. 61,7% з них ніколи не перебували у шлюбі, 22,0% осіб перебувають у зареєстрованому шлюб, з яких 42 особи зареєстрували шлюб, перебуваючи в місцях позбавлення волі, 3,7% перебувають у громадянському шлюбі, 0,9% – удівці (удови), розлучених – 11,7%, з яких розлучились у місцях позбавлення волі 29 осіб. З наведеного простежується, що загалом поширеність статевих злочинів, вчинених щодо неповнолітніх, серед осіб, які мали сім'ю, нижча, ніж серед тих, хто її не мав. З огляду на сказане особливий інтерес для нашого дослідження становить сім'я, в якій зростали особи, що вчинили статеві злочини щодо неповнолітніх. Все це допоможе виявити криміногенний та антикриміногенний вплив сім'ї на злочинну поведінку досліджуваної категорії злочинців.
Необхідно відмітити, що сучасні наукові дослідження свідчать про велику кількість розлучень, неповних сімей, дисфункціональних шлюбно-сімейних взаємин тощо. Соціально-економічні труднощі, політичні кризи, атмосфера невизначеності й нестабільності, на які наразилося українське суспільство, негативно позначаються на спроможності сім'ї ефективно функціонувати, зумовлюють загострення багатьох сімейних проблем [8, с. 102]. За нашим дослідженням, 30% осіб, що вчинили статеві злочини щодо неповнолітніх, виховувались у сім'ях без батька. При цьому його відсутність пояснювалася неприязними міжособистісними стосунками з матір'ю. Важливо відмітити, що проведені вченими дослідження переконливо доводять, що розбіжності в психосоціальному розвитку дітей значною мірою залежать від взаємовідносин між батьками та дітьми. Слід підкреслити, що основною умовою нормального психо-соціального розвитку (за здорової нервової системи) є спокійна і доброзичлива атмосфера, створювана батьками або особами, що їх замінюють, які уважно ставляться до емоційних потреб дитини. Поряд з цим потрібно надати дитині більше самостійності і незалежності, можливості спілкуватися з іншими дітьми і дорослими поза домом і забезпечувати відповідні умови для навчання [4, с. 355]. Проведене нами дослідження сімейного оточення осіб, які вчинили статеві злочини щодо неповнолітніх, дає підстави констатувати, що вони позбавлені таких умов. Слід відмітити, що залежність психологічного здоров'я дітей від батьків розглядатиметься в наступних підрозділах дисертації.
Як цілком слушно зазначають вчені, особи, які вчиняють насильницькі злочини, зокрема статеві щодо неповнолітніх, виховувались у сім'ях, де постійно застосовувалося насильство, об’єктом якого був будь-хто з членів родини [2, с. 175–187]. Це підтверджує наше емпіричне дослідження, за яким 5% засуджених за статеві злочини щодо неповнолітніх схильні до прояву внутрішньої агресії, яка може проявлятись у самогубстві або заподіянні тілесних ушкоджень. 1,4% засуджених мають схильність до прояву зовнішньої агресії, яка може мати прояв у виді нападу на персонал установи, де вони відбувають покарання, чи створенні конфліктних ситуацій серед засуджених. Поряд з цим слід наголосити, що негативний досвід, отриманий засудженими у власних сім'ях, вони переносять на власні. Так, згідно з нашим дослідженням 1,1% засуджених, що вчинили статеві злочини щодо неповнолітніх, були позбавлені батьківських прав.
В умовах неблагополучної сім'ї статеве виховання дітей або практично відсутнє, або набуває формального і навіть явно спотвореного характеру [3, с. 36]. Важливим чинником виступає і та обставина, що сімейне неблагополуччя не тільки обмежує моральний розвиток, а й не сприяє статевому вихованню дітей. А це сприяє формуванню комплексу сваволі та ілюзій, який є причиною злочинної поведінки, зокрема й статевої, щодо неповнолітніх, про що зазначалося в попередньому розділі дослідження. За нашим дослідженням, 57% злочинців виховувалися у неблагополучних сім'ях, де мало місце зловживання спиртними напоями та ігнорування дитини батьками. Адже особа, яка зловживає алкогольними напоями, втрачає такі риси, як повага до іншої людини, здатність про неї турбуватися, відповідати і підтримувати в складних ситуаціях. Тому не дивно, що у сім'ях, де батьки зловживають алкоголем, менша увага приділяється вихованню дітей, які залишаються на самоті зі своїми проблемами. Як правило, такі діти легко піддаються негативному впливу неформальних груп, про що йшлося в попередньому розділі дослідження.
Особливої уваги заслуговує думка науковців, згідно з якою насильство, зокрема сексуальне, з боку близької людини завдає важкої психологічної і фізичної шкоди, ніж насильство з боку незнайомої особи [7, с. 37]. Вважаємо що така думка є цілком обґрунтованою й такою, що заслуговує на підтримку. По-перше, дитина в близькій людині намагається знайти надійну підтримку і захист, по-друге, в зазначеному випадку порушується основний принцип сім'ї – безпечне існування будь-якого члена родини.
Отже, слід відмітити, що на механізм злочинної поведінки осіб, які вчинили статевий злочин, значний вплив справляли сім'ї засуджених. Тому можна виділити такі основні обставини, які сприяли неправильному формуванню досліджуваного злочинця у сім'ї: 1) невиконання батьками своїх обов’язків щодо статевого виховання дітей; 2) самі батьки були поганим прикладом для наслідування. Таким чином, сім'я не виконує покладеної на неї функції соціального контролю та забезпечення позитивної поведінки у статевих відносинах між людьми.
Серед розглянутих соціально-демографічних ознак слід звернути увагу на професію і рід заняття особистості злочинця, який вчинив статевий злочин проти неповнолітніх. Проведене емпіричне дослідження дало змогу виявити, що 48,9% осіб, засуджених за статеві злочини щодо неповнолітніх, мають професію, 10,9% навчаються професії в установі, а 7,8% навчаються на виробництві, де відбувають покарання.
Дослідження такої ознаки, як зайнятість допомогло встановити, що на момент вчинення злочинів 56,4% засуджених мали робітничу професію. Варто відмітити, що серед них зустрічаються і державні службовці, військовослужбовці, вчителі, вихователі, приватні підприємці. Не можна залишити поза увагою той факт, що серед осіб, які вчинили статеві злочини, є учні шкіл, ліцеїв, коледжів. Як правило, зазначена категорія осіб найбільше вчиняє статеві злочини стосовно однолітків. За останні роки частка неповнолітніх осіб, які вчинили статеві злочини щодо неповнолітніх, зростає. Наприклад, у 2004 році їх частка становила 45,8%, у 2005 – 64,5%, у 2006 – 60,5%, у 2007 – 84,9%.
У контексті сказаного слід звернути увагу на ще одну негативну тенденцію, за якою на момент вчинення статевого злочину щодо неповнолітнього значний відсоток засуджених були працездатними, проте ніде не працювали і не навчалися, і він з кожним роком зростає. Так, за даними ДСА, частка таких осіб становила: у 2004 році – 41,1%, у 2005 – 44,2%, 2006 – 38,6%, 2007 році – 61,4%. Наприклад, В.,О., А. непрацюючі, з неповною середньою освітою, раніше судимі з метою вчинення зґвалтування Б. залякали її застосуванням фізичної сили, та наказали роздягнутись. Б. усвідомлюючи наміри засуджених просила не бити її і не ґвалтувати. Однак, А. вступив з потерпілою в статевий зв'язок, а В. знаходився поруч і подавляв волю Б погрозами[2].
Слід зазначити, що серед категорії пенсіонерів (у т. ч. інвалідів), засуджених за статеві злочини, зростає питома вага вчинення ними статевих злочинів щодо неповнолітнього. Зокрема, у 2005 році вона становила 9,5%, у 2006 році – 22,7%, у 2007 році – 40%. Тобто простежується збільшення кількості осіб старшого віку, які для задоволення статевих потреб використовували неповнолітніх. Так, Д . інвалід III групи, вчиняв розпусні дії відносно однокласниць своєї внучки, учениці третього класу, а також задовольняв статеву пристрасть неприродним способом з С. Засуджений неодноразово приходив за своєю внучкою в школу, залишався з дітьми біля дитячого садку (де навчалась внучка) на гральному майданчику під час гри з ними, маючи на меті викликати в себе статеве збудження, садив дівчаток до себе на коліна і вчиняв щодо них розпусні дії: шукав руками їх статеві органи, гладив і мацав ягодиці, бедра та ін. [3].