Досліджуючи питання компетенції судів Російської Федерації, зазначимо, що військові суди цієї держави, є судами федеральними рівня і здійснюють судочинство у Збройних Силах Російської Федерації, інших військових формуваннях, а також в органах і формуваннях, в яких згідно з законодавством Росії передбачена військова служба. Законодавчо визначено, що система військових судів складається із окружних (флотських) та військових судів гарнізонів. Військова колегія Верховного Суду Російської Федерації є безпосередньою вищою судовою інстанцією для військових судів гарнізонів та окружних (флотських) військових судів [134] [131]). Статтею 7 названого Закону визначено підсудність справ військовим судам. Необхідно зазначити, що цим судам, які дислоковані за межами Російської Федерації (наприклад, на території Таджикистану), підсудні всі цивільні, кримінальні та адміністративні справи, які підлягають розгляду федеральними судами загальної юрисдикції, якщо інше не встановлено міжнародним договором Російської Федерації. Військові суди Росії в межах своїх повноважень розглядають справи і матеріали, пов’язані з обмеженням конституційних свобод і прав на таємницю листування, телефонних та інших розмов, переговорів тощо.
Система загальних судів Франції включає в себе Касаційний суд, апеляційні суди і суди, які розглядають різні категорії справ по першій інстанції. У системі загальних судів Франції створені спеціалізовані підрозділи установ юстиції по справах неповнолітніх. Суд присяжних по даній категорії справ розглядає обвинувачення в тяжких злочинах, вчинених неповнолітніми у віці від 16 до 18 років, у складі трьох фахових судів та дев’яти присяжних. Справи про кримінальні делікти та про найбільш серйозні проступки осіб віком від 13 до 18 років, а також про тяжкі злочини підлітків 13 - 15 років розглядаються трибуналами по справах неповнолітніх. Рішення цих трибуналів оскаржуються до спеціальної палати апеляційного суду (див. також “Додаток П”).
Відмінна риса французької системи кримінальної юстиції - наявність у ній інституту судді по виконанню покарань, який вправі втручатися в процес відбування покарання засудженими, у тому числі і до позбавлення волі. Він організовує нагляд за засудженими, що одержали “відстрочку з випробуванням”, вирішує питання про зміну режиму утримання засуджених до позбавлення волі, має повноваження вносити клопотання про їх умовно-дострокове звільнення тощо. Обов’язки судді по виконанню покарань на трирічний термін покладаються на одного із суддів трибуналу великого процесу [135] [132]).
До системи загальних судів на рівні трибуналу малого процесу, прирівняні ряд судових установ, що мають компетенцію по розгляду певних категорій справ: торгівельні трибунали, ради прюдомів, комісії із соціального страхування, паритетні трибунали із земельної оренди, трибунали з морської торгівлі. Торгівельні трибунали складаються з трьох суддів, які обираються з осіб, що займаються комерційною діяльністю чи представляють промислові або торгівельні компанії, і розглядають спори, що виникають між учасниками торгівельних угод, між членами товариств, спори по зобов’язаннях комерсантів, підприємців і банкірів, справи, пов’язані з ліквідацією підприємств. Ради прюдомів вирішують конфлікти, пов’язані з укладенням, виконанням і розірванням індивідуальних трудових договорів. Вони складаються з радників-представників підприємців та робітників і розглядають справи в колегіях із двох або чотирьох представників кожної із сторін під головуванням судді трибуналу малого процесу [136] [133]).
Особливе місце поза системою загальних судів займає Високий суд правосуддя, що створюється для розгляду кримінальних справ за обвинуваченням Президента Франції в державній зраді, а також міністрів у вчиненні тяжких злочинів під час виконання службових обов’язків.
Незалежно від системи загальних судів у Франції діє самостійна спеціалізована система органів адміністративної юстиції, до компетенції якої належить розгляд скарг на дії й акти органів державного управління стосовно прав та інтересів приватних осіб. Очолює цю систему Державна рада, у складі якої діє секція з розгляду спорів, що вирішує по першій інстанції скарги на президентські й урядові декрети, на видані міністрами та організаціями загальнонаціонального значення, в тому числі профспілками, нормативні акти. У 1987 році створено п’ять адміністративних апеляційних судів як судів другої інстанції, рішення яких підлягають оскарженню до Державної ради. Основну кількість справ за скаргами на дії й акти органів управління і посадових осіб по першій інстанції розглядають адміністративні трибунали [137] [134]). З наведеного вбачається схожість судових систем Франції й України стосовно вирішення спорів публічного характеру, оскільки Законом України “Про судоустрій України” передбачено створення спеціалізованих адміністративних судів з відповідними судовими ланками.
З наведеного аналізу законодавства про судоустрій зазначених вище зарубіжних країн вбачається, що насамперед необхідність посилення централізації політичної влади і державно-правове об’єднання країн, економічні чинники, усталеність норм права певної правової сім’ї, пріоритетність захисту прав і свобод особистості та висока правова культура, властива більшості цих країн, стали основними причинами створення спеціалізованих судових органів, компетентних щодо розгляду певних категорій справ.
Особливості їх організації автор пов’язує з тим, що галузі права в державах англо-саксонської правової системи виражені не настільки чітко, як у континентальній правовій системі, і це суттєво впливає на побудову судових систем країн-представників та здійснення правосуддя. На користь наведеного свідчить побудова судових систем Великобританії і США як представників англо-саксонської системи права, в яких відбулося тільки вкраплення судових органів спеціальної компетенції в систему судів загальної юрисдикції, а не створення самостійних судових вертикалей, що характерно для представників романо-германської правової системи. Прикладом цього служить функціонування самостійних галузевих юрисдикцій у судовій системі Німеччини, створення системи спеціалізованої адміністративної юстиції у Франції, а також діяльність арбітражних судів Росії, як спеціалізованої судової структури в системі судів загальної юрисдикції. Необхідно звернути увагу на те, що при порівнянні з Україною досліджених судових систем зарубіжних країн, компетенційність судових органів за галуззю права органічно переплітається з діяльністю судів, для яких визначальним є суб’єктний критерій їх юрисдикції. На думку дисертанта, виділення в судочинстві окремого (спеціального) суб’єкта сприяє більш високому рівню його захищеності компетентним судом, виходячи зі сфери його діяльності (військовослужбовці, неповнолітні).
Порівняння досліджених судових систем зарубіжних країн з Україною дає підстави стверджувати, що компетенційність судових органів за галуззю права органічно переплітається з діяльністю судів, для яких визначальним є суб’єктна ознака їх юрисдикції.
РОЗДІЛ 2. КРИТЕРІЇ СПЕЦІАЛІЗАЦІЇ СУДІВ УКРАЇНИ
2.1 Спеціалізація судів за галузевою ознакою
Система державних органів протягом всієї історії існування класового суспільства будувалася відповідно до функцій кожної держави, оскільки в них закладена і відображена воля відповідних соціальних груп, що складає суть державної влади [138] [135]). Виходячи з цього, державна влада виступає як єдиний організм, в якому безпосередньо і найбільш повно виражена пануюча в суспільстві соціальна воля. Але єдність державної влади неминуче поєднується з різними формами її здійснення і структурою внутрішньої організації. Відповідно до функціонального призначення органів держави виділяються три гілки влади, що залежно від характеру повноважень їх органів діють самостійно в межах власної компетенції [139] [136]).
Для вираження волі носія влади (класу, нації, народу) виникає гілка законодавчої влади, а разом з нею - система органів, що її здійснюють і забезпечують. Основна діяльність по виконанню законодавчих актів здійснюється виконавчо-розпорядчим апаратом, що втілює в собі специфіку виконавчої влади. Особлива сфера здійснення влади, пов’язана із застосуванням права, викликала необхідність створення державних органів, які спеціалізувалися б на розгляді і вирішенні справ про правопорушення, а також справ, пов’язаних з захистом майнових та інших особистих прав членів даного суспільства [140] [137]).