Смекни!
smekni.com

Юрисдикція судів України за спеціалізацією (стр. 21 из 39)

Підкреслимо, що органи міліції також здійснюють спільні організаційні і практичні заходи щодо посилення охорони громадського порядку, захисту прав, свобод, законних інтересів, життя і здоров’я громадян і боротьби з правопорушеннями в місцях дислокації військових частин, а також на територіях, що прилягають до них, військових містечок, навчальних закладів Збройних Сил України. З метою вирішення цих питань, на виконання спільного наказу Міністерства внутрішніх справ України і Міністерства оборони України № 428/220 від 26 вересня 1994 року “Про організацію спільного патрулювання співробітників органів внутрішніх справ і військовослужбовців Збройних Сил України”, в місцях дислокації військових частин організовано спільне патрулювання працівників міліції з особовим складом Збройних Сил, до якого також залучаються працівники підрозділів патрульно-постової служби, підрозділи міліції “Беркут” та найбільш підготовлені військовослужбовці [200] [211]).

Заслуговує на увагу і наказ МВС України та Держкомкордону України від 7 серпня 2000 року № 520/390, яким затверджена “Інструкція про спільну діяльність щодо виявлення викраденого автомототранспорту та порядок контролю транспортних засобів, що перетинають державний кордон України” [201] [212]). Наведене свідчить про те, що працівники органів міліції та військовослужбовці, спільно виконуючи поставлені завдання, постійно здійснюють схожі функції, керуючись наказами відповідних відомств.

В аспекті висвітлюваного питання необхідно звернути увагу на порядок і умови проходження служби, атестування працівників міліції та їх пенсійного забезпечення. Так, на виконання Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114 [202] [213]), наказом МВС України № 148 від 23 лютого 2001 року “Про затвердження Інструкції про порядок проведення атестування особового складу органів внутрішніх справ України” визначені основні завдання атестування особового складу органів МВС [203] [214]). Порівнюючи вказаний наказ зі схожим за своїм правовим змістом нормативним актом, який діє в Збройних Силах України, відзначимо, що цими двома наказами регулюються однотипні питання, пов’язані з проходженням громадянами України військової служби та служби в органах внутрішніх справ [204] [215]).

На користь розширення підсудності справ військовим судам свідчить і той факт, що Законом України “Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ” від 9 квітня 1992 року визначені абсолютно однакові умови, норми і порядок пенсійного забезпечення зазначених категорій громадян України – військовослужбовців і працівників МВС [205] [216]. Також одним нормативним актом – постановою Кабінету Міністрів України від 19 серпня 1992 року № 488, встановлено умови державного обов’язкового особистого страхування зазначених вище осіб за рахунок коштів Державного бюджету, що виділяються не тільки МО України та іншим військовим формуванням, а й Міністерству внутрішніх справ [206] [217]).

Спорідненість і однотипність правових норм, які регламентують діяльність органів МВС та військових формувань вбачається і в деяких інших нормативних актах. Так, умови і порядок проходження військової служби та служби в органах внутрішніх справ регулюються, окрім Законів України “Про загальний військовий обов’язок і військову службу” [207] [218]) та “Про міліцію” [208] [219]), відповідно Положеннями про проходження військової служби конкретизованими категоріями військовослужбовців та постановою Кабінету Міністрів України № 114 від 29 липня 1991 року “Про затвердження Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ Української РСР” [209 ] [220]). Звертаємо увагу і на те, що в правовому полі держави діють і інші нормативні акти, які є схожими як за своїм регулятивним змістом, так і за регламентацією правовідносин міжвідомчими актами.

Зауважимо, що окремі положення Закону України “Про міліцію”, зокрема вимоги стосовно умов і меж застосування заходів фізичного впливу, спеціальних засобів та вогнепальної зброї, законодавчо поширені і на особовий склад Державної фельд’єгерської служби України при Державному комітеті зв’язку та інформатизації України [210] [221]). На мою думку, що з деяких питань процесуально можливо поширити компетенцію військових судів і на зазначену категорію осіб. Крім того, вважаю за можливе віднести до підсудності військових судів цивільні справи щодо працівників податкової міліції Державної податкової адміністрації України. На користь цього твердження говорять такі аргументи.

Законом України “Про державну податкову службу” визначено місце податкової міліції в системі органів Державної податкової адміністрації України та визначено мету діяльності цього підрозділу ДПА, його завдання і структуру [211] [222]). Зазначимо, що регламентація діяльності органів податкової міліції багато в чому співпадає з нормами, які визначають діяльність органів МВС та військових формувань. Наприклад, згідно зазначеного вище Закону прийняття на службу та її проходження в податковій міліції передбачені в порядку, встановленому законодавством для осіб начальницького складу органів внутрішніх справ. Особам начальницького складу присвоюються спеціальні звання податкової міліції, правовий і соціальний захист особового складу визначається, виходячи з вимог ст.ст.20-23 Закону України “Про міліцію”, дисциплінарну відповідальність посадові особи цієї структури ДПА несуть згідно Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ [212] [223]), а пенсійне забезпечення осіб начальницького складу податкової міліції здійснюється в порядку, встановленому законодавством для осіб начальницького складу органів внутрішніх справ. Спорідненість діяльності органів МВС і податкової міліції підтверджується, зокрема, і міжвідомчим наказом МВС України і ДПА України № 658/475 від 1 вересня 1999 року “Про взаємодію Міністерства внутрішніх справ України та Державної податкової адміністрації України стосовно розшуку осіб, які переховуються від слідства та суду” [213] [224]). З цього вбачається нормативно-правовий зв’язок законодавчого регулювання діяльності як військових формувань (в тому числі Збройних Сил), органів внутрішніх справ, так і податкової міліції.

Крім того, порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення та використання, вогнепальної, пневматичної і холодної зброї врегульовано відповідним наказом МВС від 21 серпня 1998 року № 622 [214] [225]). Правила, встановлені цим нормативним актом, стосуються діяльності всіх силових структур і військових формувань, органів внутрішніх справ, податкової міліції та митної служби зокрема, оскільки відповідно до Закону України “Про міліцію”, Положення про МВС України, затвердженого Розпорядженням Президента України від 17 жовтня 2000 року, рішення МВС України з питань здійснення дозвільної системи є обов’язковими для всіх органів виконавчої влади та місцевого самоврядування [215] [226]).

На наш погляд, думка щодо передачі за підсудністю військовим судам цивільних справ стосовно зазначених вище категорій осіб є слушною і може бути реалізована, оскільки:

1. В аспекті вирішення цього питання визначальним повинен бути не тільки критерій належності суб’єкта до військовослужбовців чи військовозобов’язаних, призваних для проходження зборів, а й належність особи до воєнної організації взагалі.

2. Належність до воєнної організації може визначатися нормативно закріпленим порядком проходження відповідних служб, присвоєння спеціальних і військових звань, обов’язком складання присяги особою, яка вступає на службу до зазначених вище державних органів і військових формувань, особливостями спрямування регламентації порядку і підстав застосування зброї та інших засобів безпеки.

3. Для визначення підсудності справи військовому суду пріоритетне місце має займати взаємопов’язаність, однотипність і спорідненість тих правових відносин, які регулюють діяльність зазначених державних структур схожими за своїм юридичним змістом нормативно-правовими актами.

Військові суди забезпечують необхідну оперативність розгляду справ, і наприклад, у 1999-2002 р.р. в 10-денний строк з моменту надходження справи до військового суду, було розглянуто 90 відсотків справ, оскільки неприпустимим є той факт, коли військовослужбовець, який скоїв злочин, довго чекав би на судове засідання, знаходячись у розташуванні військової частини, особовий склад якої несе бойове чергування, а тримання його на гауптвахті також потребує додаткового вивільнення військовослужбовців від виконання основних обов’язків по службі [216].

В аспекті розширення підсудності cправ військовим судам дискусійним є питання стосовно ліквідації існуючої субординаційної підсудності. Ми вважаємо, є потреба надати повноваження військовому місцевому суду гарнізону розглядати справи щодо будь-якого військовослужбовця незалежно від займаної ним посади і військового звання, виходячи з конституційного принципу рівності всіх перед законом і судом [217] [227]).

На наше переконання, виходячи з конституційних положень щодо визначення функцій Збройних Сил України, Служби безпеки України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також Міністерства внутрішніх справ України (пункт 22 статті 85 Конституції України), заслуговує на увагу пропозиція про законодавче надання судам військової юрисдикції статусу спеціалізованих судів, які б здійснювали правосуддя, застосовуючи правові норми, що регулюють правовідносини і гарантують законність у сфері діяльності всіх збройних формувань та особового складу. Такий підхід здатний забезпечити конституційну гарантію на судовий захист і доступність правосуддя [218] [228]).