Виконання рішень включає безліч конкретних дій, механізмів і процедур, санкціонованих навколишнім соціальним середовищем і забезпечених в тій чи іншій мірі ресурсами. Сюди входять: процеси прийняття і реалізації рішень, пов'язаних, перш за все з формуванням та здійсненням державних програм; технології державного управління, пов'язані з методами управління у кризових ситуаціях, інформаційно-комунікативними процесами; організаційно-економічна підтримка традицій і культури; надання податкових пільг; видача державних замовлень або здійснення державних закупівель і т.д. Сюди ж відносяться програми, проекти сприяння, кредити і позики, які здійснюються і надаються міжнародними організаціями та окремими державами як наслідок міжурядових угод. Це - переважна сфера дій виконавчих органів державної влади.
Контроль включає право забезпечення міри всебічного і постійного відстеження і коригування ходу реалізації різних заходів державного управління, таких, наприклад, як державна цільова програма або ситуативне рішення. Ці заходи включають контроль і за прийняттям рішень, і за їх виконанням (по об'ємних показників, за своєчасності виділення і доведення до кінцевих одержувачів виділених ресурсів, за результативністю їх використання і т.д.). У цій сфері відбувається досить складну взаємодію законодавчої, виконавчої та судової гілок державної влади.
Представлення про сутність державного управління дозволяє зрозуміти характер взаємодії його основних елементів, що розкриває сенс і призначення державної управлінської діяльності. Тим самим простіше виділити її специфіку і ознаки.
Існує стандартний спосіб виділення основних ознак державного управління на основі завдань, клієнтури і території.
Завдання державного управління включають задоволення конкретних потреб населення державними організаціями (обслуговування), налагодження взаємовідносин у різних сферах життя, наприклад, прийняття правил торгівлі або прийому до вузів (регулювання), підтримка добробуту населення (соціальна допомога), встановлення стандартів і мінімальних обмежень в певних областях (ліцензування), збір відомостей для підготовки управлінських рішень і контролю за виконанням прийнятих державних програм (збір інформації), адміністративна інтерпретація підготовлюваних рішень і законів (експертиза).
Облік клієнтури означає, що службовці держапарату зазвичай мають справу зі спеціалізованими уподобаннями населення та з особливим клієнтом (громадянином), з групами клієнтів (громадянами - фізичними особами та їхніми організаціями - юридичними особами) працюють відповідні одиниці управління. Створюються організаційні одиниці, які займаються справами інвалідів і ветеранів, іммігрантів, молоді, жінок, безробітних і т.д.
Територіальна організація державного управління включає центральні і регіональні органи управління та взаємозв'язку між ними. У федеративних державах істотну роль мають взаємовідносини між федеральними державними органами та органами влади суб'єктів федерації (наприклад, республіки, краю, області - в Росії). Такого роду взаємини виділяються за територіальною ознакою і становлять зміст регіонального управління. Крім того, важливе значення має муніципальний рівень управління, що поширюється в межах місцевих самоврядних громад.
Переходячи до визначення державного управління, можна відзначити, що воно має свою специфіку і ознаки, що виділяють його серед інших видів управлінської діяльності. Разом з тим у наявності його тісні зв'язки з існуючою системою політичної влади. Державне управління виступає як механізм, спосіб, за допомогою якого держава на практиці проводить політику по залагодженню різного роду протиріч (індивідуальних, групових, національних, територіальних, класових і т.п.) і задоволенню матеріальних, соціальних, культурних потреб різних груп населення. Це досягається за допомогою конкретних дій політичного, правового, організаційного, фінансового і т.п. характеру, що включає різні етапи адміністративної підготовки і реалізації необхідних управлінських рішень і соціальних програм, за допомогою яких відбувається координація та здійснення політики держави. У цьому сенсі державне управління являє конкретно-змістовну частину державної політики. З іншого боку, державне управління поряд з відзнаками має спільні риси з менеджментом у приватних організаціях, в основному стосуються управлінських технологій і врахування інтересів клієнта. Звідси випливає, що від успішного з'єднання раціонального аналізу з прийняттям політичних рішень у процесі державного управління залежить рівень використання адміністративних можливостей, а також фінансових, інформаційних, людських і, нарешті, владних ресурсів держави.
Таким чином, можна дати таке визначення: державне управління - це діяльність з реалізації законодавчих, виконавчих, судових та інших владних повноважень держави з метою виконання його організаційно-регулюючих і службових функцій як у суспільстві в цілому, так і в окремих його частинах.
Це означає, що державні органи:
по-перше, мають певні державно-владними повноваженнями і тим самим можливостями впливати на розвиток справ у суспільстві і, отже, несуть відповідальність за їх стан;
по-друге, мають право повноваженнями і можливостями виступати в межах своєї компетенції від імені державного інтересу;
по-третє, функціонують в умовах поєднання суворої нормативної регламентованості діяльності у формально-процедурному відношенні з досить широкою можливістю прийняття вольових рішень на основі суб'єктивної інтерпретації як ситуації, так і регулюючих її законодавчих норм;
по-четверте, безпосередньо займаються роботою з підготовки, ухвалення та проведення в життя рішень у сфері виконавчо-розпорядчої діяльності держави, причому в ряді випадків зазначені дії тягнуть за собою помітні економічні та інші соціальні наслідки для всього суспільства або якоїсь його частини.
Якщо використовувати наведене вище визначення для хоча б короткої характеристики державного управління в сучасній Росії (на рубежі століть), то можна відзначити суперечливе поєднання дії двох основних тенденцій. Перша полягає в скороченні директивного спершу управління, зменшення державного сектора економіки, перетворення держави на одного із самостійних, хоча і найбільш впливового, суб'єктів суспільних процесів. Друга тенденція реалізується в розширенні і ускладненні завдань держави в створенні ринкової інфраструктури, формуванні нових законодавчих та інших нормативно-правових процедур економічних, соціальних і політичних відносин, регулювання процесу становлення відносин власності. Тому не можна однозначно вітати будь-які заклики до скорочення обсягу державного управління, якщо це скорочення не має заміни самоврядних механізмами ще не сформованого громадянського суспільства. В іншому випадку таке скорочення може посилити стан некерованості, свавілля, анархії і хаосу, що в тій чи іншій мірі завжди присутня в перехідному суспільстві.
У Російській Федерації кінця 1990-х рр. державне управління має своїм об'єктом суспільство перехідного типу з характерними для нього соціальною напругою та соціальними конфліктами, зростанням недовіри до соціальних інститутів і швидким збільшенням відхилення від соціальних норм поведінки. У цей період відбувається порушення балансу інтересів різних соціальних (професійних, майнових, регіональних, національних, демографічних і т.д.) груп. Ламається засвоєна суспільством модель соціальної справедливості. Звідси випливають як одні з центральних для держави проблеми нестабільності та криз, слабкої керованості, зниження ефективності соціального регулювання.
У перехідних системах економічні рішення, як правило, відображають політичні установки, не завжди опосередковані правом. Державне управління на основі неупередженої законодавчо вивіреної системи та управлінських технологій є бажаною для Росії метою. Однак у даний момент не слід перебільшувати тиск економіки, технологій і раціональних способів прийняття рішень на політичний вибір пріоритетів суспільного розвитку. У нашому суспільстві є безліч проблем, що здаються, з технічної точки зору, легко вирішити, але їх не можна ефективно вирішити через політичні думки та інтересів, того, що часто називають політичною волею лідерів і непередбачуваністю політичної поведінки населення. Тому особливу роль набуває "суб'єктивний фактор управління", а саме: формування сучасної раціональної державної служби, почасти компенсує вказаний органічний дефект, властивий перехідному періоду. Це дуже складний і протяжний у часі процес. Він має багато різних аспектів, одним з яких є розвиток сучасної теорії державного управління, здатної дати не тільки науково обґрунтовану методологію вивчення цього одного з найважливіших видів соціального управління, але і визначити орієнтири системної, послідовної, реалістичною реформи державного апарату і забезпечують його управлінську діяльність інститутів і механізмів.