Залежно від особливостей визначення розміру неустойки і характеру порушення є такі її різновиди – штраф і пеня.
Штраф – це неустойка у твердо визначеній грошовій сумі, яка стягується одноразово у разі невиконання або неналежного виконання зобов’язання.
Пеня – це неустойка, яка обчислюється у відсотковому відношенні відносно розміру платежу за кожний день прострочення.
За співвідношенням неустойки і збитків сторони можуть визначити та застосувати виключну, залікову, альтернативну або штрафну неустойку.
За виключною неустойкою стягується лише неустойка. Цей вид неустойки широко застосовується в нормативних актах, які регулюють договори перевезення.
За заліковою неустойкою стягненню підлягає неустойка, а збитки відшкодовую винна сторона не в повному обсязі, а лише в частині, яка не покрита неустойкою.
За альтернативною неустойкою уповноважений суб’єкт має право стягнути або неустойку, або збитки. Отже, право вибору надається кредиторові.
За штрафною неустойкою стягненню підлягають у повному обсязі неустойка і збитки.
Сплата (передання) неустойки, встановленої на випадок прострочення або неналежного виконання зобов’язання, не звільняє боржника від виконання зобов’язання в натурі, якщо інше не передбачено порозумінням сторін. Сплата (передання) неустойки не позбавляє кредитора права на відшкодування збитків у повному обсязі за невиконання зобов’язання.
Кредитор має право на свій розсуд зажадати замість сплати неустойки і відшкодування збитків боржником тільки виконання ним зобов’язання в натурі, якщо це відповідає інтересам кредитора.
Ч. 3 ст. 550 ЦК України встановлює, що кредитор не має права на неустойку, якщо боржник на підставі ст. 617 ЦК України не відповідає за порушення зобов’язання.
Ст. 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов’язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов’язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. На жаль, ЦК України не дає детального визначення понять «випадок» та «непереборна сила», хоча й неодноразово використовує їх.
У науці цивільного права під випадком розуміють подію, яка могла бути, але не була відверненою боржником виключно тому, що він не міг її передбачити та відвернути у зв’язку із раптовістю наставання. Під непереборною силою (форс-мажорними обставинами) розуміють подію, яку боржник не зміг би відвернути засобами, які він мав в цей момент, навіть якщо зміг би її передбачити.
2.4 Втрата завдатку
Завдаток відповідно до ст. 546 ЦК України визнається одним з традиційних видів забезпечення виконання зобов’язань.
Завдаток – це грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов’язання і на забезпечення його виконання. с. 264
Коли не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом. Як спосіб забезпечення виконання зобов’язання завдаток має такі особливості:
- предметом завдатку може бути лише грошова сума або рухоме майно (наприклад, якщо при купівлі пилососу вартістю 1 000,00 грн. покупець видав продавцю 100,00 грн. завдатку, то йому необхідно доплатити в майбутньому ще 900,00 грн.);
- завдатком забезпечується виконання лише договірних зобов’язань, а не зобов’язань, які виникли з інших підстав;
- він може мати місце лише за погодженням сторін;
- дача завдатку є доказом укладання договору, особливо в тих випадках, коли договір не потребує письмової форми; угода про завдаток, яка обов’язково є письмовою, підтверджує наявність договору. [13, с. 265]
Якщо сторона, яка дала завдаток, відмовляється від виконання договору, завдаток залишається в іншої сторони. Іншими словами, якщо покупець вважає, що ціна пилососу велика чи його не влаштовує модель, то наданий завдаток у розмірі 100,00 грн. залишається у продавця. Якщо від виконання договору ухиляється інша сторона (наприклад, продавець пилососу знайшов вигіднішого покупця), то вона зобов’язана не лише повернути завдаток, а й сплатити таку ж за розміром суму, так званий подвійний завдаток, тобто повернути не 100,00 грн., а 200,00 грн.
Сторона, відповідальна за невиконання договору. зобов’язана відшкодувати іншій стороні збитки із заліком суми завдатку.
Цивільний кодекс України прямо закріплює три основні функції завдатку:
1) платіжна, оскільки видається в рахунок платежів;
2) доказова, оскільки підтверджує факт укладення договору (факт виникнення договірного зобов’язання);
3) забезпечувальна, полягає в тому, що сторони додатково пов’язані гарантією.
Завдаток потрібно відрізняти від авансу. Аванс – це також визначена грошова сума. Суттєва відмінність авансу від завдатку полягає в тому, що на аванс не покладено функцію забезпечувати взяте сторонами на себе зобов’язання. тому незалежно від того, яка сторона відповідальна за невиконання зобов’язання, той, хто отримав аванс, повинен його повернути. І якщо продавець чи підрядник тримали як аванс певну грошову суму, а договір не було виконано, то незалежно від того, з чиєї вини це трапилось і які обставини цьому перешкоджали, аванс у будь-якому випадку підлягає поверненню.
Для того, щоб сплачена сума визнавалася завдатком, необхідно прямо вказувати про це в договорі. В протилежному випадку, отримана кредитором від боржника сума вважається авансом.
Завдання завдатку як способу забезпечення виконання зобов’язань полягає в тому, що він перш за все має на меті запобігти невиконанню договору, який забезпечує. Разом з тим у випадку невиконання зобов’язання перед кредитором та боржником постає питання про відшкодування завданих ним збитків. Щодо цього ЦК України містить положення, яке встановлює співвідношення збитків та грошової суми, внесеної в якості завдатку, якщо в договорі не передбачено інше, збитки підлягають відшкодування із зарахуванням суми завдатку. Це означає, що якщо за порушення договору відповідає сторона, яка надала завдаток, то вона повинна відшкодувати збитки в частині, що перевищує суму завдатку. У випадках, коли за невиконання або неналежне виконання договору відповідає кредитор, боржник може вимагати сплати подвійної суми завдатку (або повернення майна, отриманого у якості завдатку, та додаткової сплати суми у розмірі вартості цього завдатку) та зверх того, відшкодування збитків в частині, що перевищує однократну суму завдатку.
Ч. 3 ст. 571 ЦК України передбачено, що у випадку припинення зобов’язання, забезпеченого завдатком, до початку його виконання або у разі неможливості його виконання завдаток підлягає поверненню. слід звернути увагу, що неможливість виконання основного зобов’язання, про яку йдеться мова, слід розуміти не тільки як таку, що виникла не за провиною сторін (наприклад, форс-мажорні обставини чи випадок). Відповідно до ст. 607 ЦК України така неможливість є однією з підстав припинення зобов’язання, тобто вона відноситься до першого випадку повернення завдатку. Таким чином, виходячи із буквального тлумачення статті, навіть при неможливості виконання основного зобов’язання, за яку відповідає будь-яка із сторін, внесений боржником завдаток підлягає поверненню.
2.5 Інші види цивільно-правової відповідальності
В юридичній літературі як форми цивільно-правової відповідальності найчастіше називають неустойку, відшкодування збитків та моральної шкоди, втрату завдатку. Однак у ЦК України є пряме посилання на те, що цей список не є вичерпним; щодо повного переліку форм цивільно-правової відповідальності єдності у дослідників немає.
Проаналізувавши дане питання, я дійшла висновку, що можна вважати формами цивільно-правової відповідальності також:
1) втрату застави, оскільки, по-перше, при невиконанні зобов’язання боржник втрачає право володіння майном, наданим в якості застави (втрата суб’єктивних прав як форма цивільно-правової відповідальності) [17, с. 697], а по-друге, тому, що вартість застави, як правило, наближена до вартості зобов’язання, і втрату застави можна вважати непрямим відшкодуванням збитків (ст. 22 ЦК України) [15, с. 27];
2) при тримання, оскільки боржник втрачає такі суб’єктивні права як право на користування, а у випадку звернення кредитором стягнення на річ, що притримується, - і право власності на неї;
3) відшкодування збитків третій особі – поручителеві або гаранту, оскільки тут збитки відшкодовуються не кредиторові, а третій особі, і таким чином це також можна вважати непрямим відшкодуванням збитків;
4) втрату різних суб’єктивних прав, як наприклад, втрату права на заняття ліцензованою діяльністю.
3. Підстави звільнення боржника від відповідальності
Як уже зазначалося, для притягнення особи до цивільно-правової відповідальності потрібен або повний склад правопорушення, що налічує чотири елементи (протиправність, шкода, причинний зв'язок, вина), або у випадках, зазначених у законі чи у договорі – неповний, усічений склад – протиправність і вина. При відсутності хоча б одного з цих елементів (крім випадків безвинної відповідальності) цивільна відповідальність не настає.
Проте у випадках, прямо передбачених законом, навіть за наявності усіх ознак вчиненого правопорушення особа не несе відповідальності.
Коли психічний стан особи, яка заподіяла шкоду характеризується відсутністю вини, ми говоримо, що має місце простий випадок, за який заподіювач шкоди відповідальність не несе. Але у договорі може передбачатися підвищена відповідальність, а іноді підвищена відповідальність (і за вину і без вини — за випадок) передбачено безпосередньо у законі. У таких випадках, як правило, заподіювач шкоди звільняється від відповідальності, якщо доведе не відсутність своєї вини, а те, що шкода виникла через непереборну силу. Необхідно розрізняти поняття простого випадку і непереборної сили.