Зміст
1. Поняття та види цивільно-правової відповідальності
1.1 Поняття відповідальності в цивільному праві
1.2 Види цивільно-правової відповідальності
2. Форми цивільно-правової відповідальності
2.1 Відшкодування збитків
2.2 Відшкодування моральної шкоди
2.3 Неустойка
2.4 Втрата завдатку
2.5 Інші види цивільно-правової відповідальності
3. Підстави звільнення боржника від відповідальності
4. Відміни цивільної відповідальності від інших видів
Висновки
Перелік використаної літератури
Вступ
Цивільне право як система правових норм регулює майнові та особисті немайнові відносини, основані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності та широкій свободі їх учасників у визначенні своїх прав та обов’язків. В умовах переходу до ринкової економіки додержання порядку, дисципліни, умов зобов’язань, прийнятих за договором, набуває особливої ваги.
Цінність цивільного права полягає в тому, що воно у своїх нормах містить широкий арсенал засобів впливу на поведінку громадян та організацій через їхні інтереси і за допомогою інтересів. Одним із таких засобів впливу на майнові інтереси осіб є застосування до правопорушника майнових санкцій, зокрема цивільно-правової відповідальності.
Взагалі, виконання цивільних обов’язків забезпечується засобами заохочення та відповідальності, які встановлені договором або актами цивільного законодавства. На відміну від традиційного для раніше чинного цивільного законодавства підходу, коли як засіб забезпечення виконання обов’язків, передусім, згадувалися міри відповідальності, новий Цивільний Кодекс виходить із провідної ролі засобів заохочення.
Засоби заохочення можуть бути встановлені у договорі, наприклад, у вигляді позитивних стимулів (надбавка до суми платежу за дострокове виконання роботи). Однак на практиці як стимул для виконання обов’язків частіше застосовується міри відповідальності або інші засоби «негативного впливу» на зобов’язану особу, що одночасно мають за мету захист інтересів управомоченої особи. Наприклад, у договорі позики може бути передбачене його забезпечення за допомогою штрафу, поруки або застави. У таких випадках, окрім основного зобов’язання з договору позики виникають додаткові зобов’язання, пов’язані з вимогами відносно забезпечення виконання основного зобов’язання. Якщо штраф – це, передусім, міра відповідальності, то застава має на меті насамперед захист інтересів кредитора, а вже потім «принагідно» стимулює боржника до виконання зобов’язання загрозою втрати заставленого майна.
Сторони у цивільному правовідношенні виступають як носії певних цивільних прав і обов'язків. Носій суб'єктивного обов'язку повинен сумлінно його виконувати. Це стосується всіх видів цивільних правовідносин. Порушення такого обов'язку (наприклад, невиконання певної дії, коли обов'язок полягав у вчиненні саме її, або вчинення якихось дій, коли обов'язок полягав в утриманні від них) тягне за собою до порушника певних засобів примусу (санкцій). Так, коли хтось незаконно заволодів майном, що належить іншій особі, до нього можуть бути застосовані відповідні засоби примусу; з допомогою суду майно у нього може бути відібране і передане власнику.
Найпоширенішим видом санкцій є цивільно-правова відповідальність, яка настає у результаті порушення як абсолютних, так і зобов'язальних прав.
В цій роботі ми розглянемо насамперед ці міри відповідальності, причому деякі з них (неустойка, завдаток) отримають розгорнуту характеристику, інші будуть вказані та визначене їх місце серед форм цивільно-правової відповідальності.
Слід зазначити, що новий Цивільний кодекс України значно розширив перелік видів як забезпечення зобов’язання, так і форм цивільно-правової відповідальності. Тому вважаю, що тема цієї курсової роботи є вельми актуальною.
1. Поняття та види цивільно-правової відповідальності
1.1 Поняття відповідальності в цивільному праві
Цивільна відповідальність – це майнова відповідальність громадян чи організацій, що виникає у разі неправомірних дій, невиконання договірних зобов’язань, заподіяння особистої чи майнової шкоди. Вона виникає за наявності неправомірних дій і вини зобов’язаної особи. Як виняток передбачається цивільна відповідальність без вини організації чи громадян, діяльність яких пов’язана з джерелом підвищеної небезпеки [11, с. 292].
Цивільно-правова відповідальність як різновид санкції – це покладення на правопорушника основаних на санкції несприятливих правових наслідків, які виявляються у позбавленні його певних прав або в заміні невиконаного обов’язку нового додаткового. Відповідальність може наставати у таких формах: відшкодування збитків, сплата неустойки, втрата завдатку, конфіскація майна, компенсація моральної (немайнової) шкоди і т. ін. [13, с. 278]
Покладення на особу нових, додаткових обов’язків як міри відповідальності має місце, зокрема, при пред’явленні до правопорушника вимог про відшкодування ним збитків або сплату неустойки (штрафу, пені). Мірою цивільно-правової відповідальності є також втрата завдатку однією стороною або повернення його у подвійному розмірі і другою стороною.
І відшкодування збитків, і оплата неустойки, і втрата завдатку є додатковими до основного обов’язками, бо основний обов’язок боржника полягає у передачі майна, виконання роботи, наданні послуг, тощо і він виконується на еквівалентних та сплатних засадах. Сплачуючи ж неустойку, втрачаючи завдаток або відшкодовуючи кредиторові завдані збитки, боржник не отримує від нього жодної компенсації, отже на боржника покладаються всі невигідні майнові наслідки порушення зобов’язання.
Від цивільно-правової відповідальності як покладення на правопорушника нового додаткового обов’язку або позбавлення суб’єктивного цивільного права слід відрізняти засоби оперативного впливу (оперативні санкції). Останні не відновлюють початкового майнового стану потерпілої сторони, а спрямовані на запобігання конкретним порушенням у майбутньому, виконують забезпечувальну функцію, мають застережливий характер і можуть застосовуватися в оперативному порядку односторонньо управомоченою стороною без звернення до юрисдикційного органу.
Значення цивільної відповідальності розкривається через її функції. По-перше, встановлюючи обов’язок правопорушника відновити порушене право управомоченої особи, зокрема відшкодовувати заподіяні їй збитки, інститут відповідальності виконую компенсаційну роль. По-друге, загроза застосування засобів відповідальності покликана запобігати вчиненню правопорушення суб’єктами цивільних правовідносин, виховувати їх у дусі поваги до закону, до прав та інтересів інших осіб, неухильного виконання прийнятих на себе обов’язків. По-третє, як вид юридичної відповідальності цивільно-правова відповідальність є негативною реакцією держави на вчинене правопорушення, яка полягає в його осудженні суспільством і державою і, отже, є карою для правопорушника. По-четверте, застосування мір відповідальності до особи, що порушує зобов’язання, може негативно позначитися на її матеріальному і фінансовому становищі, призвести до банкрутства господарюючого суб’єкта, а це є сигналом про неблагополучний стан організації і необхідність вжиття заходів її оздоровлення (наприклад, санації).
Традиційно в юридичній літературі виділяють три функції цивільно-правової відповідальності: превентивну (виховно-попереджувальну), репресивну (каральну) і компенсаційну.
1.2 Види цивільно-правової відповідальності
У цивільному законодавстві розрізняють види відповідальності за різними критеріями. Так, за підставами виникнення прав та обов’язків, за порушення яких встановлено відповідальність, вона поділяється на договірну та позадоговірну.
Договірною вважається відповідальність у формі відшкодування збитків, сплати неустойки, втрати завдатку або позбавлення суб’єктивного права за невиконання або неналежне виконання зобов’язання, яке виникло з договору. наприклад, за недопоставку товару по договору поставки постачальник повинен сплатити замовнику 30% від вартості недопоставленого товару. Відповідальність тут є договірною, бо вона настає за порушення обов’язків, які основані на договорі поставки.
Позадоговірною (або недоговірною) є відповідальність, що настає за вчинення протиправних дій однією особою щодо іншої за відсутності між ними договору або незалежно від наявних між ними договірних відносин.
Така відповідальність настає за порушення обов’язку, встановленого законом або підзаконним актом, і найчастіше виражається у формі відшкодування збитків. Так, у разі заподіяння каліцтва або іншого ушкодження здоров’я юридична чи фізична особа, відповідні за шкоду, зобов’язані відшкодувати потерпілому заробіток, втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а також відшкодувати додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо (ст. 1195 Цивільного кодексу України, далі – ЦК). У цьому разі відповідальність є позадоговірною, хоча потерпілий з юридичною чи фізичною особою може перебувати у трудових договірних відносинах. [14, с. 210]
У пункті 2 роз’яснення Президії Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з відшкодуванням шкоди» від 01.04.94 року звертається увага на необхідність відрізняти обов’язок боржника відшкодовувати збитки, заподіяні невиконанням або неналежним виконанням зобов’язання, що виникло з договору, від позадоговірної шкоди, тобто від зобов’язання, яке виникло внаслідок заподіяння шкоди. Звичайно, можуть мати місце випадки, коли сторони перебувають у договірних відносинах, але заподіяння шкоди однією із сторін другій стороні не пов’язано з виконанням зобов’язання, що випливаю з цього договору. За правилами про позадоговірну відповідальність здійснюється відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок загибелі (смерті) чи ушкодження здоров’я пасажира під час користування транспортом, а також шкоди, заподіяної здоров’ю або майну споживача товарами (роботами, послугами) неналежної якості (ст. 16 Закону України «Про захист прав споживачів»).