Місце кожного з джерел фінансового права в системі джерел фінансового права встановлюється Конституцією України; г) принцип юридичного верховенства Конституції України. Даний принцип означає, що Конституція України є абсолютним і основоположним актом для всіх інших правових актів, вона має правовий характер, тобто закріплює загальновизнані принципи і цінності. Згідно статті 8 Конституції України - Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України та повинні їй відповідати. Конституція України характеризується верховенством не лише стосовно актів національного законодавства, але і щодо міжнародних договорів, що передбачено частиною 2 статті 9 Конституції України: “Укладення міжнародних договорів, які суперечать Конституції України, можливе лише після внесення відповідних змін до Конституції України”; д) принцип пріоритету джерел фінансового права над не фінансовими. Зазначений принцип, на жаль, не знайшов текстуального закріплення в законодавстві України, але склався і використовується в ході судової практики. Зокрема при розгляді справ щодо оподаткування, судова практика схиляється до застосування законів з питань оподаткування при наявності колізій між законами з питань оподаткування та законами, для яких регулювання податкових відносин не є головним завданням. Для прикладу можна навести справу про повернення сплаченого транспортного податку та пені. Суть справи полягала в наступному. Військовий прокурор Рівненського гарнізону в інтересах держави в особі однієї з військових частин цього округу звернувся до Господарського суду Рівненської області з позовом до Державної податкової інспекції в м. Рівному, Державного казначейства Рівненської області про повернення сплаченого транспортного податку та пені. Позовні вимоги обґрунтовувались тим, що згідно ст.14 Закону України “Про Збройні Сили України" земля, води, інші природні ресурси, а також майно, закріплені за військовими частинами, є державною власністю, належать їм на праві оперативного управління та звільняються від сплати усіх видів податків.
Відповідачі позов не визнали. Зазначена справа розглядалась Господарським судом Рівненської області, Львівським апеляційним господарським судом та Вищим господарським судом. Розглянувши касаційну скаргу позивача на постанову Вищого господарського суду по цій справі, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вирішила, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Господарські суди встановили, що відповідно до ст.1 Закону України “Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів”, ст.14 “Про Збройні Сили України" військова частина є платником зазначеного податку. У ст.1 Закону України “Про систему оподаткування" передбачено, що ставки, механізм справляння податків і зборів (обов’язкових платежів), за винятком особливих видів мита, і пільги щодо оподаткування не можуть встановлюватися іншими законами України, крім законів про оподаткування. Закон України “Про Збройні Сили України" не є таким, тому передбачені в ст.14 цього Закону пільги щодо оподаткування не можуть бути підставою для задоволення позову, оскільки відповідні зміни до законів про оподаткування не вносилися.
Підсумовуючи вище зазначене, необхідно відмітити, що джерелами фінансового права є:
1) принципи фінансового права;
2) Конституція України;
3) Рішення Конституційного Суду України;
4) закони з питань публічних фінансів;
5) міжнародні угоди України з питань публічних фінансів;
6) підзаконні акти. Джерела фінансового права утворюють цілісну систему побудовану на певних принципах, які по відношенню до неї є системо утворюючими. Окремі з зазначених принципів мають пряме законодавче закріплення, інші можуть бути виведені шляхом тлумачення законодавства та вироблені в ході судової практики.
До системо утворюючих принципів, на яких побудована система джерел фінансового права, відносяться: а) принцип публічності джерел фінансового права; б) принцип унітаризму; в) принцип ієрархії в системі джерел фінансового права; г) принцип юридичного верховенства Конституції України; д) принцип пріоритету джерел фінансового права над не фінансовими.
1. Конституція України має найвищу юридичну силу. Властивості Конституції як акту найвищої юридичної сили засвідчуються терміном “основний закон”. Визначення Конституції України у преамбулі та на рівні юридичної теорії основним законом України означає акцентування на її основоположності щодо держави та системи права, а також означає, що вона є основою національного права, але ніяк не різновидом закону хоч і з найвищою силою. Конституція України є актом установчої влади українського народу і на відміну від законів та інших нормативно-правових актів має установчий характер, оскільки вона закріплює основні засади життєдіяльності держави, особи та суспільства. Верховна Рада України, прийнявши Конституцію України, реалізувала від його імені установчу владу, виразила його суверенну волю і діяла не від власного імені, як органу законодавчої влади. Таке положення знайшло своє відображення в Рішенні Конституційного Суду України у справі щодо конституційності тлумачення Верховною Радою України статті 98 Конституції. В даному Рішенні наголошується на тому, що прийняття Конституції України було безпосереднім актом реалізації суверенітету народу, який тільки одноразово уповноважив Верховну Раду України на її прийняття.
Конституція є центром, ядром правової системи, основоположним джерелом права держави. В Конституції України насамперед знайшли своє втілення принципи фінансової діяльності держави, загально галузеві принципи фінансового права, а також ключові принципи ряду найважливіших інститутів фінансового права - бюджетного права, податкового права та деяких інших. Окрім принципів фінансового права в цілому та окремих його інститутів зокрема, Конституція України визначає також компетенцію кожної з гілок влади у сфері фінансової діяльності держави. Така увага Конституції України публічним фінансам пояснюється їх взаємозв’язком та взаємовпливом на державний устрій, форму правління та політичний режим, які існують в країні. Конституційне закріплення дворівневої бюджетної системи ще раз свідчить про унітарність державного устрою України. Надання права затверджувати Державний бюджет України виключно парламентові - про республіканську форму правління в Україні. А закріплення принципу справедливого розподілу суспільного багатства між територіальними громадами і громадянами, є однією з ознак демократичного режиму в державі.
2. Важливим джерелом фінансового права України є ціла низка законів України, що покликані безпосередньо регулювати фінансову діяльність держави. Це зумовлено тим, що у відповідності зі статтею 92 Конституції України виключно законами України встановлюються: Державний бюджет України і бюджетна система України; система оподаткування, податки і збори; засади створення і функціонування фінансового, грошового, кредитного та інвестиційного ринків; статус національної валюти, а також статус іноземних валют на території України; порядок утворення і погашення державного внутрішнього боргу; порядок випуску та обігу державних цінних паперів, їх види і типи.
Насамперед серед цієї групи законів необхідно назвати Бюджетний кодекс України, який визначає і закріплює основи бюджетного процесу, загальні принципи складання, розгляду проектів бюджетів, затвердження та виконання бюджетів, розмежування компетенції органів державної влади, що беруть участь у бюджетному процесі, а також щорічні закони України про Державний бюджет України. Про роль останніх в забезпеченні суспільного прогресу в статті 95 Конституції України зазначено наступне: Виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків.
3. Значно чисельнішу від попередньої групи законів, які є безпосереднім джерелом фінансового права, становлять закони України про податки та неподаткові обов’язкові платежі. В літературі з фінансового, а особливо податкового, права вони отримали назву податкові закони. Податкові закони в свою чергу поділяються на загальні податкові закони та спеціальні податкові закони. Загальні податкові закони - це законодавчі акти, які містять положення, що регулюють податкову систему в цілому, її основи, головні характеристики податкових важелів. В зазначених актах відсутня деталізація конкретних видів податків. В основному до них відносяться податкові кодекси, які об’єднують матеріальні і процесуальні сторони податкової системи, а також основні закони загального характеру. Спеціальними податковими законами є законодавчі акти, які регулюють окремі групи чи види податків. До них відносяться закони, які містять характеристику окремого виду податку, детальний механізм його обчислення та сплати. Специфічними рисами податкових законів є: а) персоніфікований характер, при якому механізм регулювання направлений на певну групу платників; б) строковий характер, який означає дію акту в часі на протязі певного обмеженого періоду, так як зміни основних елементів податкового механізму відбуваються досить часто; в) характер податкових законів, який ґрунтується на презумпції винуватості платника. Розвиток податкового законодавства здійснюється за двома напрямками. Перший з них - це встановлення податків, порядку оподаткування, другий - створення нормативної бази з питань контролю за додержанням податкового законодавства, що реалізується в становленні інституту податкової служби, удосконаленні її функцій, створенні державного реєстру платників, визначенні компетенції органів Державної податкової адміністрації України.