У ході аналізу Конституційний Суд України встановив, що проект Закону відповідає вимогам статті 157 Конституції України тільки в тій частині, згідно з якою “парламентський контроль за формуванням та виконанням Державного бюджету України по доходах і видатках від імені Верховної Ради України здійснює Рахункова палата України" та “повноваження, порядок організації і діяльності Рахункової палати України визначаються Законом”. Водночас пропозицію наділити Рахункову палату новою функцією - здійснення “вищого парламентського контролю” - Конституційний Суд України визнав неконституційним. У своєму висновку він відмітив, що здійснення парламентського контролю у межах, визначених Конституцією України, є виключним повноваженням Верховної Ради України саме як парламенту
Тому надання Рахунковій палаті повноважень здійснювати “вищий парламентський контроль”, тобто вищий, ніж його здійснює Верховна Рада України, порушить єдність і цілісність вищого за своєю природою парламентського контролю. Крім того, покладення функцій “вищого парламентського контролю” на Рахункову палату - непредставницький орган, означало б звуження змісту та обсягу закріпленого в Конституції України права громадян брати участь в управлінні державними справами, обмеження здійснення цього права, чого Конституція України не допускає. Крім того, Конституційний Суд України зазначив, що окремі положення проекту Закону не узгоджуються з деякими статтями Конституції України (зокрема, це стосується термінів “формування”, “Рахункова палата України”, словосполучення “повноваження визначаються Законом”), але зазначив, що вирішення цих питань виходить за межі його повноважень у даній справі. Вказаний проект Верховною Радою України розглянутий не був.
Згодом вона знову звернулася до Конституційного Суду України за висновком щодо відповідності Конституції України проекту Закону України “Про внесення змін до статті 98 Конституції України" від 21 вересня 2000 року вже у новій редакції: “Парламентський контроль за формуванням та виконанням Державного бюджету України та місцевих бюджетів у частині фінансування повноважень місцевих державних адміністрацій та делегованих місцевому самоврядуванню повноважень органів виконавчої влади по доходах і видатках від імені Верховної Ради України здійснює Рахункова палата України. Повноваження, порядок організації і діяльності Рахункової палати України визначаються законом”.
Висновок у цій справі було прийнято Конституційним Судом України 21 грудня 2000 року, відповідно до якого вказаний проект Закону у запропонованій редакції визнано таким, що відповідає вимогам статті 157 і 158 Конституції України. При підготовці висновку Конституційним Судом України використовувались рішення та висновки, які вже були прийняті з цих питань.
Варто відмітити, що при внесенні змін до Конституції України, статтю 98 Конституції України було викладено в такій редакції: “Контроль від імені Верховної Ради України за надходженням коштів до Державного бюджету України та їх використанням здійснює Рахункова палата”.
Нормативно-правові акти чи окремі їх положення “звільняє" систему фінансового законодавства від актів чи їх частин, що суперечать Основному Закону держави, виконуючи тим самим, функцію негативного право творця.
1. Рішення Конституційного Суду України є важливим джерелом фінансового права. Актам Конституційного Суду України з фінансово-правових питань притаманні ті ж самі властивості, що і з будь-яких інших питань. Акти тлумачення Конституційного Суду України тісно взаємопов’язані з актами, що тлумачаться, діють поряд з ними та лише протягом часу їхньої дії. У зв’язку з цим, значна частина рішень Конституційного Суду України в сфері фінансового права втратила свою чинність, оскільки втратили чинність акти чи частини актів (статті, пункти, абзаци), що підлягали тлумаченню. Особливо це стосується рішень Конституційного Суду України, в яких здійснювалося тлумачення норм законів України про Державний бюджет України на відповідний рік, або розглядалась відповідність окремих їхніх положень Конституції України.
2. Частина рішень Конституційного Суду України в сфері фінансового права діє і на даний момент. Особливе місце серед них займають рішення Конституційного Суду України, в яких здійснюється тлумачення норм Конституції України, розмежування компетенції між передбаченими Конституцією України державними органами та органами державної влади в сфері фінансової діяльності держави. До них можна віднести Рішення Конституційного Суду України у справі про зміни до закону про бюджет.
3. Найбільш яскраво роль рішень Конституційного Суду України як джерела фінансового права, проявляється на прикладі Рішення Конституційного Суду України у справі про Рахункову палату.
4. Правові позиції Конституційного Суду України в сфері фінансової діяльності держави орієнтують законодавця та інші органи, їх посадових осіб, на неухильне дотримання Конституції України, правильне розуміння змісту її норм. Конституційний Суд України, визнаючи неконституційними нормативно-правові акти чи окремі їх положення “звільняє" систему фінансового законодавства від актів чи їх частин, що суперечать Основному Закону держави, виконуючи тим самим, функцію негативного правотворця.
5. Рішення та висновки Конституційного Суду розглядаються і в якості конституційної доктрини, нормативно-правового акту, конституційних судових прецедентів, правових констатацій чи рішень преюдиціального характеру, а стосовно самої можливості їхнього розгляду в якості джерела права сформувались два підходи. Суть першого підходу полягає в запереченні можливості правотворчої діяльності судових органів, оскільки це суперечить принципу верховенства закону і принципу поділу державної влади. Представники другого підходу визнають за судовими органами правотворчу функцію.
6. Висновок про віднесення рішень Конституційного Суду України до джерел права повинен бути не доктринальним чи напівофіційним, таким, що ґрунтується на думці високих суддів чи політиків, а нормативно закріпленим в правових нормах. Доцільно це зробити при вдосконаленні Конституції України, Закону України “Про Конституційний Суд України”, при прийняттіі Закону України “Про нормативно-правові акти України”.
7. Аналізуючи закон, Є.А. Ніколаєв вивів таке визначення правової позиції Конституційного Суду: погоджений висновок, одержаний по правилах логічного міркування і який являється достатньою підставою для ухвалення кінцевого рішення встановленим складом Суду. При цьому Є.А. Ніколаєв визнає, що правова позиція Конституційного Суду може змінюватися, піддававшись дії учасників процесу (у тому числі - більшості суддів); вона може відповідати або не відповідати Конституції; правова позиція окремого судді Констітуционного Суду може знайти своє вираження в підсумковому рішенні Суду або бути висловлена в його особливій думці.
8. Закон про КС встановлює, що його рішення про тлумачення Конституції має бути сумісне з іншими його рішеннями. У справі про тлумачення Констітуції рішення не повинне перечити раніше прийнятим рішенням про тлумачення або рішенням по конкретних справах, в яких дано казуальне тлумачення конституційних норм.
9. У законодавстві деяких західних країн і пострадянських держав (Азербайджан, Вірменія, Білорусь, Казахстан, Литва) закріплений нормативний характер рішень національних Конституційних судів. Для відповіді на питання про те, чи може бути правова позиція Конституційного Суду джерелом права, підмета вживанню, доцільно звернутися до російських законів. Конституція не встановлює обов'язку судів керуватися правовими позиціями Конституційного Суду. Не міститься такий обов'язок і ні в одному процесуальному законі. Отже, правові позиції Конституційного Суду, що обгрунтовують виведення Суду для дозволу конкретної справи, не можна визнати обов'язковими згідно із законом для вживання іншими судами.
А.В. Зімін[20] достатньо переконливо виводить ознаки вади правової позиції Конституційного Суду, а саме:
• правова позиція Конституційного Суду по питпнню тлумачення Конституції і галузевого законодавства протирічить основам конституційного ладу і (або) перешкоджає їх безпосередній дії;
• виявлений Судом сенс Основного закону і галузевого законодавства не узгоджується з вмістом прав і свобод людини і громадянина, визначеним як Конституцією, так і загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права;
• можливість обмеження прав і свобод людини і громадянина тлумачить Конституційним Судом розширювально;
• сенс Конституції і законодавства, що діє, виявлений Судом з порушенням прийомів граматичного, систематичного, логічного та історичного тлумачення;
• позиція Конституційного Суду зводиться до вираження нової правової норми, не закріпленої в чинному законодавстві і прямо не виходить з Основного закону, тобто виходить за рамки роз'яснень правової дійсності;
Особливе місце в системі джерел фінансового права займають рішення Конституційного Суду України. Їх безумовний та остаточний нормативний характер, негайна безпосередня дія, загальнообов'язковість і юридична сила, що дозволяє інтерпретувати конституційні норми і оцінювати на цій підставі акти усіх гілок державної влади, а в разі потреби визнавати їх повністю чи частково невідповідними чинній Конституції України, отже, реально впливати як на нормотворчу, так і на правозастосовну діяльність надали рішенням Конституційного Суду України особливої ваги та авторитету. В юридичній науці іде гостра полеміка про правову природу рішень Конституційного Суду. Найголовнішим з усіх дискусійних питань є питання про те, чи можуть в принципі розглядатися рішення Конституційного Суду у якості джерела позитивного права держави? А якщо так, то чим саме є рішення Конституційного Суду - нормативним актом, інтерпретаційним актом, новим нетрадиційним джерелом права і т.д.? В ході дискусії все частіше пропонується законодавчо закріпити нормативний характер рішень Конституційного Суду, як це має місце, наприклад, у деяких країнах Заходу. До речі, саме таким шляхом пішли і частина пострадянських держав - Азербайджан, Вірменія, Республіка Бєларусь, Казахстан, Литва.[21] В принципі, поділяючи ідею про встановлення у майбутньому Законі України "Про нормативні правові акти України" спеціальної статті про нормативну природу рішень Конституційного Суду, як мінімум, його постанов про тлумачення Конституції України, про неконституційність положень законів та інших нормативних актів, про вирішення спорів про компетенцію, вважаємо за необхідне підкреслити, що сама практика реагування органів державної влади на правові позиції Конституційного Суду України по суті "de fakto" надає його підсумковим рішенням та визначенням "з позитивним змістом" характер нормативних актів.