При розв'язанні цих винятково складних і резонансних колізій водночас, оскільки мова іде в кінцевому рахунку про перерозподільні відносини у суспільстві, все вагоміше та авторитетніше звучить слово судової гілки влади. Причому вона і в нашій державі, на кшталт найкращим зразкам держав Заходу, все рішучіше та авторитетніше стає на захист справедливості природних прав та законних інтересів суб'єктів правовідносин. Важливу роль у цьому відіграє вироблення судами нової вітчизняної доктрини належної правової процедури вирішення податкових спорів. Проте новою ця доктрина є тільки для нашої держави. Держави Заходу, навпаки уже набули великого досвіду застосування даної доктрини. Творче вивчення та застосування їх досвіду може бути корисним і для України.
Належна правова процедура, як зазначає Р.О. Гаврилюк, це застосування системою правосуддя права відповідно до встановлених і санкціонованих державою юридичних принципів і процедур для гарантування і захисту природних прав та законних інтересів людини і громадянина"1. Причому до права у західній юриспруденції відносять не тільки писані норми позитивного права, але й неписані норми та принципи, які визнаються судами та закріплюються судовою практикою. Йдеться про творче та гнучке застосування нормативно - правових актів та актів використання права у процесі вирішення конкретної справи органами судової влади. Так, Верховний суд США "створив" право громадян на особисте життя, яке не було закріплено у тексті Конституції США. Воно зробило неможливим свавільне втручання податкових інспекцій у справи та життя громадян.
Таке рішення американського суду саме тому й стало можливим, що в них прецедентне право розглядається у певних межах як невід'ємна частина конституційного права країн англосаксонської правової сім'ї. Інакше воно ще називається "правом принципів". Тому тут в аналогічних справах суди враховують мотивувальну частину рішення, де сформульовано принцип ratio desidendi (з латинської "підстава для вирішення"), згідно з яким вирішено справу. До неписаних належать, зокрема, принципи: "немає податків без народного представництва", норма податкового права не є правовою, якщо вона сформульована недостатньо чітко, аби індивід міг регулювати свою поведінку відповідно до неї, "принцип обгрунтованих сподівань" (reasonable expectations).
В США наступні нормативні акти про податки не можуть змінювати правовий статус особи, якщо до цього він вже зафіксований в законі на визначений період часу.
Водночас будь-яке сподівання громадянина є обгрунтованим, якщо воно гарантується чинним нормативно-правовим актом.
Конституційне положення про належну правову процедуру в країнах заходу забезпечує право особи, яка зазнає фізичної, матеріальної чи моральної шкоди від держави, в тому числі й від діяльності її податкових органів, на звернення до суду відповідної юрисдикції з метою винесення рішення щодо її життя, свободи та власності, а також для захисту будь-якого іншого права, гарантованого законодавством.
До концепції "належної процедури" належить право бути заслуханим, а також право на представлення доказів існування юридичних фактів, які стосуються зазначеного права.
Логічним та практичним наслідком існування конституційних вимог до держави, її органів та посадових осіб, які зобов'язані діяти виключно на правових підставах та згідно з правом, а також у відповідній правовій формі для належної гарантії та захисту прав осіб, стала еволюція судової гілки влади, перетворення судових органів на органи правосуддя.
У країнах, де концепція "належної процедури" має значення, суд став єдиною інстанцією остаточної перевірки дотримання таких процедур та останнім арбітром у конкретній справі.
У вузькому розумінні слова концепції належної правової процедури відповідає та частина процесуального права держави, яка забезпечує виконання та захист прав індивіда, її коріння сягає римського права, у якому застосовувався принцип: особа має право бути вислуханою з метою захисту від покарання або застосування заходів, що можуть серйозно зашкодити її інтересам. Вперше цю концепцію було викладено у "Великій хартії свобод" у 1215 році. Це конституційний акт, в якому король Англії Джон дав перелік конституційних свобод та їх юридичних гарантій: "Жодна вільна людина не буде заарештована, кинута у в'язницю, вигнана та страчена, не буде засуджена інакше, як законним судом рівних йому або ж на основі загального права".
Англійський ідеолог лібералізму Джон Локк у своєму творі "Два трактати про правління" зазначав, що люди створюють державу для охорони "життя, свободи та власності", тому держава не може свавільно позбавити громадян цих прав в позасудовому порядку (згідно з принципом справедливості) 4. Зважаючи на її важливе значення, конкуренція "належної процедури" закріплена у п'ятій та чотирнадцятій поправках до Конституції США: "Жодна особа не може бути позбавлена життя, свободи та власності без належної правової процедури".
Так, Конституцією України кожному гарантовано право на звернення до суду, а також закріплено права особи у кримінальному процесі. З позицій західної теорії права у випадку, якщо особа позбавляється державою "життя, свободи чи власності", гарантія процесуальних прав особи розуміється у широкому сенсі, тобто це гарантія будь - яких прав, а не гарантованих лише нормами кримінально-процесуального права. Більше того, особа може нести відповідальність тільки на підставі судового рішення. Під час судового процесу особі надається право бути заслуханою, поінформованою про предмет на зміст позову, його мотиви, а також про мотиви, якими керувалися відповідні посадові особи при винесенні досудового рішення про притягнення до відповідальності.
В громадянському суспільстві вважається порушенням презумпція державою будь - якого факту не на користь особи, а також виконання рішення про притягнення особи до відповідальності (наприклад, стягнення з платника податку фінансових санкцій) у позасудовому порядку без його згоди на те. Наприклад, якщо працівник державної податкової адміністрації накладає штраф на платника податку за порушення останнім чинних правил визначення та сплати податку на його ж дохід, то останній має право або сплатити штраф, або не сплачувати його, якщо претензію до себе він вважає незаконною, та вирішити остаточно спір в суді. Такій підхід поширюється на дії всіх адміністративних органів держави без винятку. На це вказував навіть такий послідовний критик податків, держави та громадянського суспільства в цілому, як Фрідріх Енгельс: "Англійське право, - писав він, - є єдиним, що зберігає свободу від будь-якого втручання, крім судового".
Концепція належної процедури має ще один, "матеріальний" аспект, який складається із сукупності конституційних вимог до нормативно-правових актів, що регулюють поведінку особи, в тому числі і з питань оподаткування. Ці акти не можуть бути свавільними, нерозумними, несправедливими, необгрунтованими чи грунтуватися на примхах законодавців, а засоби, що застосовуються, повинні мати органічне та раціональне відношення до бажаного результату, досягнення якого реалізується прийняттям державного рішення. Ці вимоги є гарантією від застосування проти особи свавільних та необгрунтованих дій, що здійснюються на підставі антиправового нормативного акту. "Матеріальна належна процедура" має в своїй основі ідею природного права про розумність позитивного права. „Природне право є приписом здорового глузду, відповідно до якого, - писав Г. Гроцій, - та або інша дія, залежно від її відповідності або суперечності розумній природі, визнається або морально ганебною, або морально необхідною". Інші ідеологи природного права - Цицерон, Аквінас, Пуфендорф - вважали природне право критерієм оцінки дій, вчинених будь - яким державним авторитетом, тому "морально ганебний" нормативний акт держави, особливо коли він певним чином посягав на священну приватну власність (а оподаткування фізичних осіб зводиться саме до перерозподілу відповідної частки цієї власності та до переходу права на неї до держави), то він визнавався юридично не чинним.
Пізніше, в епоху Проствітництва, ця ідея стала її стрижнем: звільнений від церковних та ідеологічних забобонів людський розум зробив державу мислячою, а праворозумним. З тих пір вона прийшла в наше сьогодення, стверджуючись поступово і в суверенній Українській державі.
До принципу розумності у країнах англо-саксонської системи завжди ставилися та ставляться як до питання факту, що передається на розгляд присяжних. Особливо це стосуєтьсясправ, де розглядаються питання про цивільно-правову відповідальність за недбалість, що полягає у недотриманні стандарту поведінки розумної людини. Згодом принцип розумності став критерієм оцінки дій адміністративних органів, який отримав назву тесту Вендесбері: "Рішення адміністративного органу визнається не чинним, якщо воно настільки погане, що жодна розумна людина, яка приймає такі рішення, не може таке прийняти".