З цього визначення випливають наступні ознаки господарського зобов'язання:[3]
а) особливий суб'єктний склад учасників господарського зобов'язання. Господарське зобов'язання виникає між суб'єктом господарювання і іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання. Суб'єкти господарського зобов'язання – зобов'язана сторона і управнена сторона – це не лише боржник і кредитор, які традиційно характерні для цивільно-правових (майново-господарських за ГК) зобов'язань, але й суб'єкти організаційно-господарських повноважень;
б) особлива сфера суспільних відносин, в якій виникають господарські зобов'язання – сфера господарювання;
в) особливі підстави виникнення господарських зобов'язань. Господарське зобов'язання виникає з підстав, передбачених ГК;
г) особливий характер дій, що "їх зобов'язаний вчинити (або утриматися від певних дій) один суб'єкт на користь іншого. Це дії господарського чи управлінсько-господарського характеру.
Господарські зобов'язання поділяються на два види:
- майново-господарські зобов'язання;
- організаційно-господарські зобов'язання.
Майново-господарські зобов'язання – це цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом.[4]
Суб'єктами майново-господарських зобов'язань можуть бути:
а) суб'єкти господарювання, зазначені у ст. 55 ГК;
б) негосподарюючі суб'єкти – юридичні особи;
в) органи державної влади і органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією.
Якщо майново-господарське зобов'язання виникає між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами – юридичними особами, зобов'язаною та управненою сторонами зобов'язання є відповідно боржник і кредитор.
Ч. 3 ст. 175 ГК містить застереження, згідно з яким зобов'язання майнового характеру, що виникають між суб'єктами господарювання та негосподарюючими суб'єктами-громадянами, не є господарськими і регулюються іншими актами законодавства (ЦК тощо).
Суб'єкти господарювання у випадках, передбачених ГК та іншими законами, можуть добровільно брати на себе зобов'язання майнового характеру на користь інших учасників господарських відносин (благодійництво тощо). Такі зобов'язання не є підставою для вимог щодо їх обов'язкового виконання.
Організаційно-господарські зобов'язання – це господарські зобов'язання, що виникають у процесі управління господарською діяльністю між суб'єктом господарювання та суб'єктом організаційно-господарських повноважень, в силу яких зобов'язана сторона повинна здійснити на користь другої сторони певну управлінсько-господарську (організаційну) дію або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку (ч. 1 ст. 176 ГК).[5]
Організаційно-господарські зобов'язання можуть виникати:
- між суб'єктом господарювання та власником, який є засновником даного суб'єкта, або органом державної влади, органом місцевого самоврядування, наділеним господарською компетенцією щодо цього суб'єкта;
- між суб'єктами господарювання, які разом організовують об'єднання підприємств чи господарське товариство, та органами управління цих об'єднань чи товариств;
- між суб'єктами господарювання, у разі якщо один з них є щодо іншого дочірнім підприємством;
- в інших випадках, передбачених ГК, іншими законодавчими актами або установчими документами суб'єкта господарювання.
Організаційно-господарські зобов'язання суб'єктів можуть виникати з договору та набувати форми договору (наприклад, засновницького договору про створення об'єднання підприємств, в якому визначаються взаємовідносини між учасниками об'єднання та органом управління об'єднання).
Суб'єкти господарювання мають право разом здійснювати господарську діяльність для досягнення спільної мети, без утворення єдиного суб'єкта господарювання, на умовах, визначених договором про спільну діяльність. У разі якщо учасники договору про спільну діяльність доручають керівництво спільною діяльністю одному з учасників, на нього може бути покладено обов'язок ведення спільних справ. Такий учасник здійснює організаційно-управлінські повноваження на підставі доручення, підписаного іншими учасниками.
Однією з особливостей господарських зобов'язань є підстави їх виникнення, примірний перелік яких встановлено в ст. 174 ГК.
Так, господарські зобов'язання можуть виникати:
а) безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність;
б) з акту управління господарською діяльністю;
в) з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать;
г) внаслідок заподіяння шкоди суб'єкту або суб'єктом господарювання, придбання або збереження майна суб'єкта або суб'єктом господарювання за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав;
д) у результаті створення об'єктів інтелектуальної власності;
е) у результаті інших дій суб'єктів, а також внаслідок подій, з якими закон пов'язує настання правових наслідків у сфері господарювання (з конкурсу, тендеру, іншого публічного торгу).
Таким чином, господарське зобов'язання – це правовідносини, через які один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний чинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо) або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Під змістом господарського зобов'язання розуміється сукупність суб'єктивних прав і суб'єктивних обов'язків його учасників. Підставою виникнення зобов'язання називають ті факти, з настанням яких право пов'язує виникнення зобов'язальних правовідносин. Поняття підстави виникнення зобов'язання нерозривно пов'язане з поняттям юридичного факту. Юридичним називається такий факт, із настанням якого виникає, змінюється або припиняються правовідносини. Породити зобов'язання може будь-який з юридичних фактів, перерахованих у коментованій статті, причому перелік цих підстав невичерпний. Підстави виникнення господарських зобов'язань різноманітні, оскільки суспільні відносини, регульовані господарським правом, численні і різноманітні. Господарські зобов'язання виникають безпосередньо з норм, що містяться в законодавчих актах, з актів господарського управління, господарських договорів або інших правочинів, з фактів, що завдали шкоди іншому суб'єкту, у результаті створення об'єктів інтелектуальної діяльності, а також унаслідок подій, з якими законодавство пов'язує настання правових наслідків, та інших підстав, що не суперечать чинному законодавству.
2. Поняття та ознаки господарського договору
Договір є однією з найдавніших конструкцій. Раніше нього в історії джерел права, які ще проходили стадію формування, були тільки звичаї, а сфері зобов'язального права – делікти. Але така двочленна формула була надто вузькою, і, спочатку Юстиніаном, а потім Гаєм була висловлена ідея про необхідність ще двох груп основ: квазіделіктів і квазідоговорів. Так було визначено чотиричленний розподіл цивільних зобов'язань. Французький філософ і соціолог А. Фульє[6] розглядаючи перспективи розвитку цивільного права писав: "...договір займає дев'ять десятих чинних кодексів, а колись йому будуть присвячені в кодексах усі статті від першої до останньої.
В умовах становлення соціально орієнтованої ринкової економіки господарський договір є основним засобом організації відносин між суб'єктами господарювання, гнучким регулятором господарської діяльності і інструментом її планування, формою і засобом організації господарських зв'язків. Господарський договір є формою вираження господарського зобов'язання. Йому притаманні особливий суб'єктний склад, специфіка діяльності суб'єктів господарювання, мета, для досягнення якої укладається цей договір.
У статті 55 ГК України визначені поняття та особливості суб'єкта господарювання. Згідно з цією статтею суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.
В цивілістичній науці пануючим є положення про багатозначність категорії «договір»[7], який охоплює такі правові явища, як юридичний факт (дво- чи багатосторонній правочин), що є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків, саме договірне зобов'язання (правовідношення), породжуване укладеним договором, а також документ, в якому закріплюється (фіксується) встановлення між сторонами договірного зобов'язання. За таких обставин слід погодитися з думкою В. Луця[8] про те, що при конкретному аналізі зазначених юридичних явиш завжди слід розкривати їх сутність, встановлювати, зокрема, те, що розуміється під поняттям «договір» у тому чи іншому випадку.