Те саме відбувається, якщо ці суб'єкти виступають на боці покупця, тобто одночасно відбувається і зміна власника, і виникнення права повного господарського відання (оперативного управління).
При продажу нерухомості у процесі приватизації діють спеціальні правила передбачені приватизаційним законодавством України.
Особливий порядок встановлений законом і для відчуження нерухомого майна, що перебуває у спільній власності, наприклад подружжя. Відповідно до Сімейного кодексу України для укладення угод з відчуження спільного майна подружжя, що потребують обов'язкового нотаріального засвідчення, згода другого з подружжя повинна бути висловлена у письмовій форм. Справжність підпису на заяві другого з подружжя про згоду на продаж спільного майна повинна бути засвідчена у нотаріальному порядку або іншими уповноваженими законом на вчинення таких дій державними і громадськими органами та організаціями. Засвідчувати справжність підпису не потрібно, якщо чоловік або дружина відчужувача особисто подасть нотаріусу заяву про згоду на відчуження. Угода про відчуження майна, яка потребує обов'язкової нотаріальної форми може бути посвідчена без згоди другого з подружжя, якщо з правовстановлюючого документу, свідоцтва про шлюб та інших документів видно, що зазначене майно є не спільною, а особистою власністю одного з подружжя. Невиконання цієї вказівки закону має своїм наслідком недійсність угоди як такої, що не відповідає вимогам закону [17].
Відповідно до ст. 65 Сімейного кодексу України для укладення одним з подружжя договору на відчуження спільної сумісної власності, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, необхідно отримати письмову згоду іншого з подружжя, засвідчену нотаріально.
При відсутності такої згоди на укладення договору, він може бути визнаним недійсним в судовому порядку на вимогу подружжя, який не брав безпосередньої участі у його укладенні, але згоду якого необхідно було отримати.
Продаж частки в спільній власності одним співвласником сторонній особі має здійснюватися з дотриманням права привілеєвої купівлі інших співвласників.
Чинне законодавство дозволяє провести класифікацію договорів купівлі-продажу житла. Цю класифікацію можна провести по різних підставах, що дозволить визначити особливості окремих видів договорів купівлі-продажу житлових приміщень:
1. по предмету:
а) по виду предмета:
договір купівлі-продажу житлового будинку
договір купівлі-продажу квартири
договір купівлі-продажу частини житлового будинку
договір купівлі-продажу частини квартири
договір купівлі-продажу частки
У судовій практиці, зв'язаної з відчуженням житлових приміщень, найбільша кількість спорів виникає при продажі частки житлового приміщення (квартири, житлового будинку).
Громадянин, що продає свою частку в загальній власності на житлове приміщення, у першу чергу повинен запропонувати викупити її своїм співвласникам, і тільки у випадку їх відмови придбати зазначену частку за ціну і на умовах, названих власником, можливий продаж цієї частки іншим особам. Факт відмовлення співвласників житлового приміщення від придбання відчужуваної частки в загальній власності на житлове приміщення, або підтвердження того, що власник, що відчужує свою частку в загальній власності, сповістив про продаж і ціну договору інших учасників загальної часткової власності повинний бути відбитий у тексті договору.
На відчуження кімнати в комунальній квартирі згоди сусідів на продаж кімнати не потрібно, оскільки така квартира вже розділена між мешканцями в натурі, і правила про загальну часткову власність на такі квартири не поширюються.
б) по цілісності предмета
договір закупівлі-продажу житлового приміщення, незавершеного будівництва
договір закупівлі-продажу житлового приміщення, (закінченого об'єкта).
2. по підставах перебування житлового приміщення з власності:
договір закупівлі-продажу житлового приміщення в житлово-будівельних і житлових кооперативах
договір закупівлі-продажу житлового приміщення, що належить на праві власності за іншими підставами (наприклад, у результаті приватизації) [11].
3. по суб'єктах
договір закупівлі-продажу житлового приміщення між громадянами
договір закупівлі-продажу житлового приміщення за участю юридичних осіб (юридичної особи)
договір закупівлі-продажу житлового приміщення за участю державних чи органів муніципальних утворень
Значно відрізняється від загальних положень про договори і така умова договору продажу житлового приміщення, як ціна.
По-перше, положення про те, що виконання договору, у якому не визначена ціна, повинне бути оплачене за ціною, звичайно стягнутої при порівнянних обставинах за аналогічні товари, не підлягає застосуванню до договорів продажу житлових приміщень, як і взагалі до договорів продажу нерухомості. Тут буде діяти інше правило: при відсутності в договорі погодженого сторонами в писемній формі умови про ціну нерухомості договір про її продаж визнається неукладеним.
По-друге, ціна на житловий будинок, що знаходиться на земельній ділянці, повинна включати і ціну переданої з цим об'єктом частини земельної чи ділянки права на неї, якщо інше не передбачено чи законом договором. У випадках, якщо відбувається одночасне відчуження житлового будинку і земельної ділянки, сторони в договорі можуть указати ціну кожного об'єкта окремо.
У випадках, коли ціна житлового приміщення в договорі продажу встановлена за одиницю її площі чи іншого показника її розміру, загальна ціна такого житлового приміщення, що підлягає сплаті, визначається виходячи з фактичного розміру переданого покупцю нерухомого майна.
Як істотні умови договорів, предметом яких є нерухомість, ЦК України встановлює два – предмети і ціну. Істотною умовою договору продажу житлового будинку (його частини) чи квартири, у яких проживають громадяни, що зберігають право користування відповідним житловим приміщенням після його придбання покупцем, додатково визнається перелік таких осіб із указівкою їхніх прав користування продаваним житловим приміщенням. При недотриманні цієї вимоги договір вважається неукладеним [9].
Перехід права власності (у тому числі за договором купівлі-продажу) на житло сам по собі не є підставою для припинення права користування цим приміщенням з боку членів родини попереднього власника, що раніше проживали в цьому приміщенні.
Інакше кажучи, це право як би «обтяжує» таку нерухомість, що зближає його з речовими правами. Практично це означає, що при чи відчуженні іншім розпорядженні власником-громадянином приналежним йому житлом без згоди спільно проживаючих з ним членів його родини, вони продовжують користатися колишнім приміщенням на законній підставі, і новому набувачу (чи іншому власнику) не вдасться припинити їхнє право. Таким чином, у даному «праві користування» речові елементи переважають над зобов'язальними, що і дає підстави закону оголосити його речовим правом.
Перелік таких осіб виявляється на підставі довідки житлово-експлуатаційної організації або паспортного столу за місцем перебування відчужуваного житлового приміщення, і в договорі повинна бути присутнім посилання на реквізити цієї довідки.
У довідці вказується:
– для приватизованих житлових приміщень – хто проживав у житловому приміщенні на момент приватизації і хто проживає в даний час;
– для житлових приміщень, придбаних іншим способом – хто проживає в даний час.
Ці зведення необхідно знати для того, щоб визначити – хто, крім власника вправі претендувати на користування житловим приміщенням
У законодавстві передбачено порівняно небагато випадків, коли необхідне спеціальне оформлення договірних відносин купівлі-продажу. Зокрема, за статтею 227 ЦК України договір купівлі-продажу жилого будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією з сторін є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору (ст. 47 ЦК України) [18].
Такий договір має бути зареєстрований у виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів. Реєстрація договору купівлі-продажу жилого будинку, яку безпосередньо здійснюють бюро технічної інвентаризації, має переважно адміністративно-правове значення, а її відсутність не тягне за собою недійсність нотаріально посвідченої угоди купівлі-продажу.
Згідно із статтею 15 Закону України «Про власність» кожному наймачеві жилого приміщення в будинку державного чи громадського фонду та членам його сім'ї було надано право придбати у власність відповідну квартиру або будинок шляхом їх викупу або на інших підставах, передбачених законодавством. Незважаючи на застосування в Законі терміну «викуп», фактично законодавець мав на увазі придбання такого житла на умовах договору купівлі-продажу, для якого необхідне відповідне нотаріальне посвідчення. Нині у зв'язку із здійсненням в Україні приватизації державного та громадського житлового фонду викуп втратив своє первісне значення.
За Законами України «Про приватизацію майна державних підприємств» і «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію) договори купівлі-продажу державного майна підлягають нотаріальному посвідченню з наступною реєстрацією виконкомом Ради народних депутатів протягом місяця з дня його укладення (за першим Законом) або місцевою Радою народних депутатів (за другим Законом) [17].
Відповідно до статті 18 Земельного кодексу України земельні ділянки також можуть бути у приватній або колективній власності. Так, громадянам надаються з державного земельного фонду ділянки у власність для ведення селянського (фермерського) господарства у встановлених межах безоплатно, а понад ці межі – за договором купівлі-продажу з посвідченням у нотаріальному порядку. Однак для укладення такого договору повинно бути прийняте відповідною Радою народних депутатів рішення з цього питання. Придбання земельних ділянок, що перебувають у колективній або приватній власності, проводиться лише за нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу. В обох випадках договір купівлі-продажу земельної ділянки і документ про сплату вартості землі є підставою для відведення земельної ділянки в натурі і видачі державного акта на право власності.