Референдум – це політичний і правовий інститут, спрямований на розв'язання кардинальних проблем загальнонаціонального і місцевого значення. Предметом всеукраїнського референдуму може бути затвердження Конституції України, її окремих положень та внесення до неї змін і доповнень; прийняття, зміна чи скасування законів України або окремих положень; прийняття рішень, які визначають основний зміст Конституції України, законів України та інших правових актів. На всеукраїнський референдум можуть виноситися питання, які згідно з Конституцією належать до відання України, тобто питання загальнодержавного значення. Виключно всеукраїнським референдумом вирішується питання про зміну території (ст. 73 Конституції). Поряд із всеукраїнським референдумом відповідно до чинної Конституції України і законодавства проводяться місцеві референдуми. Можливість їх проведення передбачається Конституцією України (статті 38, 143), законами «Про всеукраїнський та місцеві референдуми», «Про місцеве самоврядування в Україні» та іншими нормативно-правовими актами.
Місцеві референдуми – це безпосереднє (пряме) волевиявлення територіальних громад щодо прийняття рішень з питань місцевого значення шляхом голосування членів цих громад.
1. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – №30. – С. 141.
2. Закон України «Про вибори народних депутатів України» станом на 25 березн. 2004 р. №1665-IV.
3. Андрусяк Т.Г. Теорія держави та права. – Л.: Слово, 2007.
4. Бостан С.К. Державне право зарубіжних країн: Навчальний посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2005. – 503 с.
5. Виборчі комісії – організатори підготовки та проведення виборів народних депутатів України // Вибори до Верховної Ради України 2006 року: інформ.-аналіт. зб.-к. – Книга 1. – К., 2006. – С. 253–292.
6. Давидович Я.В. Досвід застосування пропорційної виборчої системи в Україні // Вибори та демократія: наук. просвіт.-правничий журн. – К., 2007 – №2 (12). – С. 121–124.
7. Коломієць Ю.М. Інститут глави держави в системі вищих органів влади й управління зарубіжних країн. – Х.: Право, 2007.
8. Конституційне право України / За ред. В.Я. Тація, В.Ф. Погорілка, Ю.М. Тодики. – К.: Український центр правничих студії 1999. – 376 с.
9. Конституційне право України. / За ред. А.З. Георгіца. – К.: Юрінком інтер, 2008.
10. Конституційне право України. / За ред. О.В. Ріяки – К.: Юрінком Інтер, 2007.
11. Лісничий В.В. Політичні та адміністративні системи зарубіжних країн: Навчальний посібник/ Василь Лісничий. – К.: Професіонал, 2004. – 335, с.
12. Мельник М.І. Проблеми організації підготовки та проведення парламентських і місцевих виборів 2006 року // Вісник ЦВК. – №3 (5). К., 2006. – С. 24–29.
13. Рубаник В.Є. Лекції з історії держави та права зарубіжних країн: Навч. посібник. – Х.: Консум, 2003. -527 с.
14. Рябець М.М. Центральна виборча комісія: віхи становлення та розвитку. Статті, доповіді, виступи, інтерв’ю // Практика реалізації законодавства про вибори та референдуми в Україні та шляхи його подальшого вдосконалення. – К., 2003. – C. 537–556.
15. Рябов С.Г. Політологічна теоpія деpжави: [Hавч. посібник для студентів гуманіт. фак. вищ. навч. закладів]/ [Ред. Hедашківський В.П.]. – К.: ТАHДEМ, 2007.
16. Співак В.І. Правова культура виборів в Україні: теорія і практика / Інст. держ. і права ім. В.М. Корецького НАНУ. – К.: «Юрид. думка», 2006. – 156 с.
17. Стешенко Т. Взаємовідносини виборчих комісій з органами місцевого самоврядування // Теорія та практика державного управління: III Матер. Міжнар. наук. конгресу, 26 лют. 2003 р. – Х., 2003. Вип. 2. – С. – 57–60.
18. Татарнікова Л.А. Виборчий процес і виборчі комісії: досвід парламентських виборів 2006 року // Вибори-2006. Досвід. Проблеми. Перспективи. Матер. Міжнар. наук.-практ. конф. 31 жовт. – 1 лист. 2007 р. – К., 2007. – С. 413–417.
19. Фрицький О.Ф. Конституційне право України: Підручник. – К: Юрінком Інтер, 2008. – 536 с.
20. Хутинаев И.Д. Институт президентства и проблемы формы государства. – М.: Юридическая Литература, 2004.
21. Чиркин В.Е. Конституционное право зарубежных стран: Учебник. – М.: Юристь, 2005. – 669 с.