Отже, аналіз положень Конституції України дозволяє окреслити наступні суб’єкти конституційно-правової відповідальності:
- держава Україна;
- посадові особи органів державної влади;
- органи місцевого самоврядування;
- депутати місцевих рад;
- сільські, селищні, міські голови та інші посадові особи органів місцевого самоврядування;
- громадяни України;
- політичні партії;
- громадські організації;
- іноземні громадяни та особи без громадянства;
- засоби масової інформації;
- адміністративно-територіальні одиниці.
Суб’єктивною стороною складу правопорушення є передусім вина, яка відображає певне внутрішнє психічне ставлення суб’єкта до своєї протиправної поведінки та її наслідків. Вина є необхідною суб’єктивною підставою відповідальності у конституційному праві. Що ж до змісту вини в конституційних правовідносинах, то вона має особливість, яка зумовлюється політичним характером цієї галузі права. Вина в конституційному праві – поняття не лише психологічне, а й соціально-політичне. Цим пояснюється те, що суб’єкти конституційного права несуть відповідальність перед державою та суспільством за несумлінне ставлення до реалізації свого статусу.
Як вважає Д.Т. Шон, специфічною рисою конституційно-правової відповідальності є те, що вона настає як за правопорушення, так і за його відсутності. Вимога обов’язкової наявності вини у скоєнні конкретного правопорушення, на його думку, звузила б діапазон застосування конституційно-правової відповідальності та перекрутила б її соціальне призначення [19, 38]. Конституційно-правова відповідальність неможлива без вини. Так звані „особливі випадки відповідальності без вини” або не є відповідальністю взагалі, або тут специфічною є сама вина [14, 14].
Соціально-політичний аспект суб’єктивної сторони правопорушень у конституційному праві залежить від характеру суб’єктів правопорушень. У випадку, якщо такими суб’єктами виступають фізичні особи, то у змісті цього елемента конституційного делікту важливе місце належить психічному ставленню особи до своїх протиправних дій та їх можливих шкідливих наслідків. Психічне ставлення може бути виражене в одній із форм вини: умислу чи необережності. Багато конституційних деліктів можуть бути скоєні як з умислу, так і з необережності, але склад деяких конституційних деліктів припускає, що вони можуть бути вчинені лише у формі умислу, наприклад, захоплення влади або присвоєння владних повноважень, перевищення повноважень Президентом України тощо.
Виникає питання щодо співвідношення вини колективу та посадових осіб. У діючому законодавстві передбачені випадки, коли за протиправні та винні дії своїх працівників, здійснені у межах службових повноважень, відповідають організації як за власні порушення. Однак, це ні в якому разі не свідчить про перекладання відповідальності індивіда на колектив. У тих випадках, коли закон передбачає покладання вини окремих працівників на орган, відповідальність несуть обидва суб’єкти: індивід і колектив.
Поряд із виною суб’єктивну сторону характеризують такі факультативні ознаки, як мотив і ціль. Так, створення і діяльність громадських об’єднань стає конституційним деліктом лише за умови, якщо останні мають заборонені цілі, передбачені ст. 37 Конституції України. Таким чином, значення вини полягає в тому, що конституційне право виходить із принципу відповідальності особи лише за наявності вини у вчиненні конкретного правопорушення. На конституційному рівні склади деліктів викладаються переважно в самому загальному вигляді, інколи як антитеза позитивним конституційним настановам. Водночас необхідно підкреслити, що лише за наявності складу конституційного делікту, навіть в урізаному вигляді, особа, яка його скоїла, може бути притягнена до конституційно-правової відповідальності.
Таким чином, конституційне право характеризується наявністю не лише свого спеціального предмета і методу, а й спеціальної гарантії реалізації норм та принципів, тобто конституційно-правової відповідальності, підставою якої (в ретроспективному аспекті) є конституційний делікт [18, 8].
Висновки
Отже, дослідивши тематику даної роботи, ми з’ясували сутність поняття конституційно-правової відповідальності, як особливого виду юридичної відповідальності, що має складний політико-правовий характер, настає за скоєння конституційно-правового делікту та знаходить вияв у передбачених конституційно-правовими нормами особливих несприятливих наслідках для суб’єкта конституційного делікту.
У результаті дослідження ми встановили, що конституційно-правова відповідальність посідає важливе місце у системі юридичної відповідальності, а також розкрили її особливості та специфіку в сучасних умовах існування конституційного ладу в Україні.
Актуальність обраної теми підтверджується існуванням реальної необхідності розвитку конституційно-правової відповідальності, яка набула особливого значення в останні роки у зв’язку, перш за все, з недосконалістю функціонування вищих державних органів, які керують політикою держави (саме для ліквідації цього негативного фактору необхідно встановити потужну систему конституційної відповідальності). По-друге це питання має й теоретичний аспект, який зумовлює і вимагає поглибленого вивчення самого питання конституційно-правової відповідальності, оскільки до цього часу деякі її положення залишаються дискусійними і вимагають негайного вирішення. Інститут конституційно-правової відповідальності е одним із тих системоутворюючих факторів, які дають змогу вважати конституційне право самостійною галуззю системи національного права України.
Як бачимо, деякі з наведених ознак конституційно-правової відповідальності є застарілими і не відповідають рівню нових відносин, які складаються на сучасному етапі розвитку в галузі конституційного права, і невиправдано ускладнюють їх. Зрозуміло також, що Конституція та конституційні закони не можуть бути єдиним джерелом конституційно-правової відповідальності, оскільки більшою мірою вони покликані регламентувати лише основи всіх видів юридичної відповідальності, які підлягають подальшій конкретизації в галузевому законодавстві. Однак в системі конституційного права України не вистачає інтеграційної ланки, яка б впорядкувала всі складові конституційно-правової відповідальності. Ми вважаємо, що для цього необхідно розробити та прийняти закон України “Про конституційну відповідальність”, в якому були б чітко визначені юридичні підстави для настання несприятливих наслідків конституційної відповідальності, а також процедурні питання відставки вищих посадових осіб. Відсутність конкретних підстав притягнення до конституційної відповідальності – одна з найважливіших проблем конституційного права. Загальний характер конституційних норм є додатковим аргументом на користь прийняття такого закону, який системно конкретизував би норми Конституції, тому цей закон повинен повністю ґрунтуватися на положеннях Конституції, деякі з яких можна навіть безпосередньо використати в його тексті.
На наш погляд, у даному законі повинно даватися поняття конституційно-правової відповідальності, підстави її настання, повинні бути перераховані суб’єкти цієї відповідальності і процедура притягнення до відповідальності кожного з них.
Список використаних джерел
1. Авакьян С.А. Государственно-правовая ответственность // Советское государство и право. – 1975. – №10. – С. 17-22.
2. Боброва Н.А., Зражевская Т.Д Ответственность в системе гарантий конституционных норм. (Государственно-правовые аспекты). – Воронеж, 1985. – 138 с.
3. Козюбра М.І. Конституційний Суд в системі органів державної влади // Державно-правова реформа в Україні: Мат. наук.-практич. конф. – К., 1997. – С. 20.
4. Колосова Н.М. Конституционная ответственность в Российской Федерации. Ответственность органов государственной власти и иных субъектов права за нарушение конституционного законодательства Российской Федерации. – М.: Городец, 2000. – 191 с.
5. Колосова Н.М. Конституционная ответственность – самостоятельный вид юридической ответственности // Государство и право. – 1997. – №2. – С. 86-89.
6. Конституционное (государственное) право зарубежных стран. Т. 3 / Отв. ред. Б.А.Страшун. – М., 1997. – С. 693-744.
7. Конституція України: За станом на 1 січня 2006 року. – Харків: ІГВІНІ, 2006. – С. 5-22.
8. Кравченко В.В. Конституційне право України: Навчальний посібник. – Вид. 4-те, випр. та доп. – К.: Атіка, 2006. – 568 с.
9. Красникова А. «Конституционная ответственность в современном украинском конституционализме»\ Юридический вестник, 2001, №2. – Ст. 90.
10. Краснов М.А. Парламентская ответственность депутата / Конституционный строй России. Выпуск ІІ. – М., 1995. – С. 94.
11. Кривенко Л. Інституціоналізація конституційно-правової відповідальності – необхідна складова розширення та оновлення судової системи України // Право України. – 2003. – №1. – С. 22-24.
12. Кривенко Л. Конституційна відповідальність глави держави // Віче. – 2001. – №10. – С. 3-18.
13. Лук’янець Д.М. Типологія юридичної відповідальності // Юридична Україна. – 2004. – №3. – С. 4-10.
14. Лучин В.О. Конституционные деликты // Государство и право. – 2000. – №1. – С. 12-14.
15. Майданник О. Конституційно-правова відповідальність: ознаки, підстави, суб’єкти // Право України. – 2001. – №2. – С. 93-94.
16. Мелащенко В.Ф. Загальна теорія конституційного права / У кн.: «Конституційне право України». За ред. В.Ф. Погорілка. − К., 1999. – С. 19-20.
17. Наливайко Л. Проблеми визначення поняття, специфічних ознак та функцій // Право України. – 1999. – №10. – С. 3-8.
18. Наливайко Л.Р. Теоретичні аспекти конституційного делікту // Держава і право: Збірник наукових праць. Вип. 13. – К., 2001. – С. 3-8.
19. Шон Д.Т. Конституционная ответственность // Гос. и право. – 1995. – №7. – С. 35-39.