Для зобов’язальних відносин, що виникають на цьому підґрунті, характерними ознаками є відсутність підпорядкованості між учасниками відносин, рівноправність та в цілому єдиний правовий рівень для них, хоча тут є свої особливості, що зумовлені специфікою правовідносин, де одна з сторін договору - держава [115].
Застосування договорів, в яких орган державної влади виступає самостійною стороною поряд з суб’єктами господарювання з метою виконання економічних функцій, в процесі управління відбувається в багатьох ринково розвинених державах. Здебільшого для них встановлений спеціальний режим, відмінний від суто цивільно-правового. Для прикладу, можна привести досвід США, де такі відносини будуються на основі урядових контрактів. Його сторонами, з одного боку, виступає адміністративний орган, а з іншого - приватні особи чи компанії.
В Україні спеціальним нормативно-правовим актом, що регулює питання поставки (закупівлі) товарів, виконання робіт, надання послуг, для задоволення економічних інтересів держави є Закон України "Про поставки продукції для державних потреб" [116].
Чинне законодавство України забезпечує право підприємства як самостійного господарюючого суб’єкта будувати відносини з іншими підприємствами, організаціями і громадянами в усіх сферах господарської діяльності на основі договорів. Законодавець також, реалізуючи принцип договірної свободи у діяльності підприємства, наділяє їх правом вільно обирати предмет договору, визначати зобов'язання, будь-яких інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.
Тому цілком очевидно, що в умовах сьогодення договір стає основною формою регулювання економічних відносин між різними учасниками цивільного обороту, за допомогою якої вони узгоджують і реалізують свої можливості і досягають спільної мети.
В юридичній літературі договір розглядається як згода про права та обов‘язки, що регулює взаємну підприємницьку діяльність його учасників [117]. У зв’язку з чим, він являє собою комплекс дій по створенню і здійсненню прав і обов’язків, що регламентують діяльність контрагентів.
В літературі термін договір розглядається як багатозначне суспільне явище. Найбільш важливе розуміння договору - підстава виникнення правовідносин (цивільних прав і обов’язків). Це дозволяє охарактеризувати найбільш важливі риси договору. Характерними рисами договору як юридичного акту є те, що в ньому відображається взаємна воля його сторін, спрямована на досягнення цивільно-правових наслідків [118].
Сутність, а також значення договору проявляється через його функції. Серед функцій договору варто виділити так звану ініціативну функцію, яка полягає в тому, що договір є актом виявлення ініціативи учасників економічних відносин і реалізації диспозитивної поведінки його сторін.
З іншого боку, договір можна розглядати як засіб, що дисциплінує цивільний оборот. При цьому слід підкреслити, що договірна дисципліна, тобто суворе виконання договірних зобов’язань є важливим елементом економіко-правового механізму, що покликаний забезпечити реалізацію диспозитивних методів регулювання економічних відносин, стабільність ринкової економіки, захист законних прав та інтересів учасників економічних правових відносин.
На сучасному етапі ринкових перетворень однією з особливостей правового регулювання економічних відносин є розширення ролі договору. Саме договір має стати досить важливим інструментом правового регулювання економічних відносин.
В контексті зазначеного, варто зауважити, що в проекті Цивільного кодексу України мова йде не про вичерпний, а про примірний перелік можливих видів договорів. Така передумова дозволятиме застосовувати будь-які типи договорів, укладення яких не суперечить законодавству України.
В сфері підприємницької діяльності в сучасних умовах активно застосовується так званий господарський договір як різновид цивільно-правового договору.
По суті господарський договір можна розглядати як основний інститут господарського права, що регулює, як відомо, значну частину саме економічних відносин, включаючи відносини по керівництву економікою та відносини, що випливають з господарської діяльності суб’єктів економічних відносин. Частиною економічних відносин, як свого часу зазначалось в літературі, є внутрігосподарські відносини [119]. Значна частина вчених дослідників проблем статусу господарських договорів виходить з того, що він має визначатись нормами цивільного права [120].
Дещо іншу позицію займають представники школи господарського права. Так, на думку В.В. Лаптєва подібність господарських та цивільних договорів є тільки зовнішня і спеціальне законодавство про господарські договори регулює договірні відносини державних організацій без застосування норм цивільного законодавства [121].
Особливу позицію щодо сутності господарських договорів висловлює Брагінський М.І. З одного боку, він допускає застосування до господарських договорів норм, що утворюють в своїй сукупності загальний договірний режим, а з іншої - виключний режим, що характерний виключно господарським договорам [122].
До господарських договорів відносили також і позапланові договори, якщо вони були однотипні з плановими і підкорялись тому ж правовому режиму, тобто, який був характерний плановим договорам [122].
В сучасних умовах роль і місце господарських договорів у правовому регулюванні економічних відносин потребує певної переоцінки. В умовах розширення прав учасників економічних відносин, значно змінилось значення планових договорів [123].
В юридичній літературі під господарським договором прийнято розглядати цивільно-правовий договір, в якому беруть участь суб’єкти підприємницької діяльності і які за договором передають товари, виконують роботи чи надають послуги для здійснення підприємницької діяльності [124]. У підприємницькій діяльності договір забезпечується свободою волевиявлення сторін, визначення суб’єктивних прав та обов’язків.
Таким чином, саме за допомогою договорів забезпечується практична реалізація диспозитивних методів правового регулювання економічних відносин.
Аналіз практики встановлення різного роду економічних відносин свідчить, що договірні засади можливі не лише між суб’єктами підприємницької діяльності, а також між ними і державою на добровільних, тобто договірних засадах, що свідчить про домінуючу тенденцію до розширення договірних засад у правовому регулюванні економічних відносин.
З огляду на це видається досить цікавою точка зору висловлена А. Пушкіним та В. Селівановим щодо необхідності розроблення Кодексу України про підприємництво, в якому серед відносин, які складатимуть предмет правового регулювання його норм, провідне місце посідатимуть ті, що виникають з договорів [125]. Проте, враховуючи ту обставину, що на даний час в Україні здійснюються процеси кодифікації цивільного законодавства, доцільно приділити значну увагу регулюванню договірних відносин в Цивільному кодексі України.
Цивільний кодекс України має посилити роль договору в правовому регулюванні економічних відносин.
На основі викладеного можна зробити наступні висновки:
1. Виходячи із змісту та сутності багатогранності і багатоаспектності економічних відносин, варто відзначити, що їх правове регулювання провадиться за участю норм різних галузей права. Головним критерієм участі норм окремих галузей права в правовому регулюванні економічних відносин є їх предмет.
2. Участь норм різних галузей права у правовому регулюванні економічних відносин вказує на можливість використання у їх правовому регулюванні різних юридичних прийомів та засобів, а отже методів правового регулювання.
3. Головну роль у правовому регулюванні економічних відносин відіграють ті методи правового регулювання, які мають міжгалузевий характер.
4. Стратегічним напрямком удосконалення правового регулювання економічних відносин має стати розширення сфери застосування методів рекомендацій та заохочень.
5. Розвиток договору як правового інструменту є неодмінною особливістю правового регулювання економічних відносин на сучасному етапі.
6. Особливістю правового регулювання економічних відносин є розширення сфери договірно-правового регулювання економічних відносин, що є цілком виправданим наслідком розширення правосуб’єктності господарюючих суб’єктів.
Правове регулювання економічних відносин, серед інших органів державної влади, здійснюється Верховною Радою України, як єдиним законодавчим органом нашої держави. Головним чином правове регулювання здійснюється цим органом за допомогою низки законодавчих актів України, зокрема Конституції - Основного Закону України, законів та інших правових актів, що є чинними на території України.
При цьому, варто зауважити, що статус значної кількості правових актів, прийняття яких належить до компетенції Верховної Ради України, чітко у законодавчому порядку не визначено, а це вказує на те, що місце останніх у законодавчому регулюванні економічних відносин заслуговує на окреме наукове дослідження.
Чинне законодавство не містить вичерпного переліку правових актів, які ухвалюються Верховною Радою України.
Тому головна увага в роботі буде приділена законодавчому регулюванню економічних відносин, виходячи з провідної ролі законів України в цьому процесі і необхідності їх удосконалення, виходячи: по-перше, із змісту норм Конституції України та міжнародно-правових актів, що мають чинність на території України; по-друге, необхідності відповідності норм законів України стану і змісту майнових відносин, що формуються в Україні на сучасному етапі.
Варто нагадати, що в юридичній літературі закон розглядають в декількох значеннях [127].