Таким чином, можна зробити наступні висновки:
1. Економіка впливає на право через виробничі відносини, як один з невід’ємних елементів її структури, які створюють необхідну основу формування права.
2. Право взаємодіє з економікою через визначення правового статусу підприємств та інших господарюючих суб’єктів, які виступають рушійною силою економічних перетворень в економічній сфері. В той же час, господарюючі суб’єкти, використовуючи ринкові засади впливають на право через механізм договірного регулювання.
3. Право через правове забезпечення економіки сприяє формуванню нових економічних відносин.
4. Право, виконуючи у суспільстві економічну функцію впливає на формування ринкової економіки через захист прав і законних інтересів найманих працівників.
5. Право впливає на економіку, зокрема,
як чинник упорядкування економічних відносин та економічних процесів;
як інструмент здійснення економічної політики, як з боку держави, так і з боку господарюючих суб’єктів;
право закріплює економічні відносини, що складаються в державі, гарантує їх стабільність;
право стимулює формування нових економічних відносин; право підтримує і охороняє економічні відносини.
6. Конституція України, як головне джерело права України, містить основні принципи формування економічного ладу України. Основний Закон України визначив головним пріоритетом економічного розвитку України побудову соціально-орієнтованої ринкової економіки. Тобто такого економічного устрою, який базується на визнанні верховенства прав і свобод людини та забезпеченні економічного добробуду Українського народу.
Отже, можна зробити висновок, що право є одним з найбільш важливих чинників в створенні основ для формування в Україні сучасної ринкової економіки. При цьому варто також підкреслити, що право і економіка, як соціальні явища, перебувають в постійному взаємозв’язку, взаємодії та взаємозалежності один від одного.
З проголошенням в Декларації про державний суверенітет України економічної самоcтійності Української РСР, Верховна Рада Української РСР визнала за Україною право самостійно будувати свою економічну систему, визначати її структуру, напрями розвитку. Адже наявність економічної самостійності, власної економічної системи є необхідною передумовою державного суверенітету країни, формування засад загальновизнаної у світовій практиці ринкової економіки.
В той же час, існуюча на момент набуття Україною незалежності її економічна система функціонувала в адміністративно-плановому режимі і, як виявилося з часом, не технологічною і непридатною для функціонування у вільноринковому режимі.
Як доречно підкреслюється в літературі, Україна в історичному вимірі лише стала на шлях радикальних соціально-економічних перетворень, і багато об’єктивних та суб’єктивних чинників минулого, серед яких найголовнішим є людський фактор, залишаються в тій самій якості, що була успадкована від колишньої адміністративно-командної системи господарювання і управління [40].
Тому серед найважливіших перешкод на шляху трансформаційних процесів є не стільки зовнішні діяння і загрози, скільки внутрішні обмеження успадкованого стану суспільної свідомості як окремої "радянської людини", так і тієї успадкованої соціальної структури суспільних відносин взагалі, основною складовою якої є та ж сама людина.
В посттоталітарному суспільстві, на всіх його шаблях, і на рівні правлячої державної верхівки, і на рівні пересічних громадян, не сформована, та й не могла бути за такий нетривалий час незалежності України сформована демократична правова і політична культура.
Слід усвідомлювати, що на процес організації і здійснення соціально-економічних перетворень в Україні продовжують впливати існуючі культурно-правові домінанти і, в першу чергу, успадкований від колишнього СРСР так званий соціогенетичний код абсолютизації значення і ролі держави, партійно-політичної влади, яка, по суті, була спотворенням суверенної державної влади, крайнього антиетатизму і антиюридизму, узурпацією громадянського суспільства.
Саме тому не можна прямо, без урахування особливостей історичного перехідного стану України, переносити в нашу дійсність досвід країн, які вже десятиліттями, більш-менш стало, розвиваються шляхом політичної і економічної демократії, де принцип верховенства права став органічним підгрунтям законотворчої і законозастосовчої діяльності держави, що знаходиться під соціальним контролем інституцій громадянського суспільства.
Наразі, слід відзначити, що формування в економіці незалежної України ринкових засад, як це було визначено ще Законом Української РСР від 03.08.1990 року №142-XII "Про економічну самостійність Української РСР [41] значною мірою залежить від правового забезпечення економічних реформ, а також від створення належної інфраструктури, яка має сприяти формуванню якісно нових економічних відносин через стимулювання ділової активності, добросовісної конкуренції, прогресивних ринкових технологій, процесу залучення інвестицій.
Натомість, вирішення цих завдань вимагає створення відповідної правової основи, а отже переорієнтацію принципів і засад правового регулювання суспільних відносин [42].
І це цілком очевидно, якщо взяти до уваги ту обставину, що в адміністративно-командній економіці воно будується на засадах організаційної субординації та координації, в той час як учасники ринкового економічного середовища в першу чергу намагаються задовільнити власні потреби.
Саме тому формування ринкових засад в економіці грунтується на розширенні економічної свободи господарюючих суб’єктів та повноважень по регулюванню своєї діяльності, заохочення їх підприємницької активності, рівноваги між прагненням до задоволення особистих інтересів і інтересів суспільства в цілому.
З огляду на зазначене, можна зробити висновок, що економічні відносини, які прийшли на заміну планово-організаційному господарюванню в умовах командно-адміністративної системи, потребують правового регулювання на принципово інших засадах, які б відповідали ринковому середовищу.
Як справедливо підкреслюється у юридичній літературі, основи будь-якої сучасної ринкової економіки - це, по-перше визначення правового становища учасників цивільного обороту; по-друге, досконало розроблене договірне право, яке дозволяє контрагентам досягти власну мету; по-третє, чіткі поняття як титулу власника, так і суб’єктивних прав власника, можливості їх відчуження в інтересах їх володільця, що забезпечуватиме передусім відповідну основу для одержання кредиту; по-четверте, надійний механізм, здатний забезпечити об’єктивне і швидке вирішення спорів і виконання судових і арбітражних рішень [43].
Вирішення цих завдань лежить в площині переосмислення підходів і засад правового регулювання економічних відносин.
Варто нагадати, що термін "регулювання" походить від латинського слова regula (норма, мірило) і означає процес свідомого упорядкування, встановлення певного порядку, обов'язків.
В юридичній літературі, під правовим регулюванням розглядається, процес впливу держави на суспільні відносини за допомогою юридичних норм (норм права) [44].
Таким чином, головним інструментом здійснення правового регулювання є правові норми. Головна роль норм права в правовому регулюванні суспільних відносин наголошується і іншими вченими юристами. Так, в підручнику по загальній теорії держави і права за редакцією академіка АПрН України, доктора юридичних наук, професора В.В. Копейчикова, під правовим регулюванням розглядається вплив права на суспільні відносини за допомогою певних юридичних засобів, насамперед норм права [45].
Отже, мірилом такої дії є досягнення певного рівня порядку, упорядкованості. Разом з тим, слід відмітити, що метою правового регулювання є не тільки створення умов упорядкованості суспільних відносин, які були б всебічно забезпечені, як юридично, так і економічно, і дозволяли б особі реалізувати свої природні права та захистити у випадку їх порушення, а й сприяння формуванню суспільної правосвідомості гуманістичного характеру.
Це означає встановлення гармонійного характеру відносин особи, суспільства і держави, де людина, її права і свободи визнаватимуться найвищою соціальною цінністю, головним системоутворюючим чинником суспільства, забезпечення функціонування суспільного і особистого життя, при дотриманні порядку і норм поведінки у відповідності з морально виваженими юридичними засобами.
Варто зауважити також, що важливим завданням держави на сучасному етапі є забезпечення трансформації позитивних макроекономічних показників, досягнутих в економіці нашої держави у поліпшенні соціально-економічного добробуту українського народу, підвищенні платоспроможності населення [46], і у першу чергу, через правові механізми.
Необхідність правового регулювання суспільних відносин зумовлена, зокрема, рівнем сталості та стабільності суспільних відносин, рівнем визначеності предмета, засобів та методів правового регулювання тощо. Разом з тим, серед них одне з важливих місць посідає рівень економічного розвитку суспільства, який здійснює визначний вплив на формування суспільних відносин та їх зміст, тобто предмет правового регулювання.
Правове регулювання має також враховувати і специфіку власної економіки, особливості функціонування стратегічних для неї об’єктів, враховувати і інші чинники, які мають форсувати ринкові перетворення в економічній сфері, а не гальмувати їх [47].
Регулюючий вплив права на суспільні відносини, головним чином, проявляється в конструюванні за допомогою його норм моделей обов’язкової або дозволеної поведінки суб’єктів цих відносин.