3. Під правовим регулюванням економічних відносин, слід розглядати дію норм права на економічні відносини за допомогою загальнодозвільних та інших міжгалузевих методів правового регулювання через призму яких і забезпечується становлення в Україні соціально орієнтованої ринкової економіки.
4. Основою правового регулювання економічних відносин є правові норми. З їх прийняттям розпочинається вплив права на економічні відносини. Умовою виникнення правових норм є правотворча діяльність уповноважених органів держави, що полягає в їх прийнятті, зміні або скасуванні.
Історичний досвід свідчить, що держава завжди виконувала певні економічні функції. Вона в нормативно-правовому порядку встановлювала правила поведінки учасників економічних відносин. В державних судових органах розглядались не тільки кримінальні чи адміністративні справи, а й майнові, господарські конфлікти. Держава збирала податки, і встановлювала відносини між органами держави та платниками податків.
Однак у цілому економічна роль держави ще на початку XX сторіччя була гранично обмежена [61]. В той же час, слід вказати, що наслідки економічної кризи 30 - х років минулого сторіччя, яка охопила світову економічну систему, сприяла переоцінці ролі ринкового саморегулювання та переходу до активного державного регулювання економіки.
Актуальність такого досвіду важлива, якщо взяти до уваги те, що економічні відносини, формування яких на сучасному етапі обумовлено побудовою ринкової економіки, являють собою модель економічного розвитку.
Державне регулювання відіграє важливу роль у всіх країнах, у тому числі і країнах із високорозвинутою ринковою економікою. Держава і ринок поділяють між собою функції і сфери управління. Однак різні економічні системи суттєво відрізняються одна від одної по співвідношенню ролей держави і ринку в регулюванні економічних процесів. Як свідчить практика багатьох країн і наш вітчизняний досвід, сучасне суспільство вимагає з’єднання ринкового саморегулювання з державним, адміністративним і законодавчим механізмом за допомогою, насамперед, фінансово-економічних важелів.
У зв’язку з цим виникає питання про припустимі межі втручання держави, а отже використання нею наявних правових інструментів, у функціонуванні економіки. Це питання є надзвичайно актуальним для України, де довгий час домінувала практика понадмірного державного контролю, і зрештою адміністративно-правового впливу, за діяльністю усіх суспільних інститутів і кожної окремої людини.
В Україні ж сьогодні існує наявність певних обмежуючих розвиток ринкових відносин факторів об’єктивного і суб’єктивного характеру.
Йдеться передусім про обмеження ресурсного характеру (недостатність обігових коштів, енергоносіїв, обумовлена переважанням в структурі економіки енергоємних підприємств тощо), нерозвинену ринкову інфраструктуру (фінансово-банківська система, фондовий ринок та ін.).
Це також подекуди надмірний державний контроль над економічними процесами, що призводить до надмірного правового забезпечення відносин у сфері підприємницької діяльності, а отже, до обмеження свободи підприємництва.
З іншого боку, формування ринкового механізму без цілеспрямованої політики ефективно діючої влади, озброєної надійними джерелами інформації й науковим інструментарієм, приховує небезпеку утворення колоніальної, потворної за своїм характером структури національної економіки.
Яскравим прикладом є сучасний розвиток господарського комплексу України, в структурі експорту якого дедалі більшу питому вагу займає сировина та напівфабрикати і набули явно непропорційної ваги металургія та інші енергоємні та матеріаловитратні виробництва.
У той же час мають стійку тенденцію до регресу високотехнологічні галузі економіки (електроніка, точне машинобудування тощо). Подолати ці негативні тенденції можливо лише виваженим, науково-обгрунтованим державно-правовим регулюванням макроекономічних процесів.
Сьогодні в Україні спостерігається парадоксальне явище: з одного боку, існує надмірний державний контроль над економічними процесами, а з другого - недостатність ефективного державного управління господарським комплексом.
Виходячи з цього можна зробити висновок про те, що здійснювана нині в Україні адміністративна реформа не повинна зводитись лише до скорочення апарату органів виконавчої влади, а мати за мету якісне покращення й підвищення ефективності його роботи по здійсненню ринкових перетворень в економічній сфері. Причому перетворення в економічній сфері слід розглядати через призму вирішення соціальних проблем, оскільки саме тут закладається і зміцнюється підґрунтя для реалізації концепції соціальної держави, якою Україна проголошена у статті 1 Основного Закону України [62].
У літературі висловлюється думка, що в сучасній ринковій системі держава, як правило, покладає на себе функції, які ринок не здатний виконувати сам по собі або може їх виконувати недостатньо ефективно [63]. До числа таких функцій відносять:
1) утворення правової основи, яка сприяє ефективному функціонуванню ринкової економіки;
2) коригування розподілу економічних ресурсів у зв’язку з існуванням "зовнішніх ефектів" і "суспільних сил";
3) здійснення значних структурних змін в економіці, обумовлених НТР;
4) пом’якшення періодичних криз і стимулювання економічного росту;
5) вирішення екологічних проблем;
6) соціальний захист населення.
Характерною рисою всіх ринкових перетворень у постсоціалістичних країнах є зведення до мінімуму директивно-адміністративного впливу держави на економіку з метою надання простору для самостійного розвитку.
Держава виконує вказані функції за допомогою права. Через правові механізми держава регулює економічні відносини, надаючи їм певної правової форми [64].
У цих умовах основним завданням держави стає контроль за станом ринку і вплив на нього за допомогою податкових, кредитних та інших економічних важелів.
Тому відмова від централізованої системи керування не означає, що взагалі відпала необхідність у централізованому регулюванні, змінюються лише функції, методи і форми цього регулювання. Однак роль макрорегулювання в перехідний період не слабшає, а посилюється.
Отже, економіка цивілізованих країн є державно-регульованою.
Державне регулювання, як зазначають дослідники питання щодо визначення ролі держави в ринковій економіці, переслідує три мети:
мінімізація неминучих негативних наслідків ринкових процесів;
створення правових, фінансових і соціальних передумов ефективного функціонування ринкової економіки;
забезпечення соціального захисту тих шарів "ринкового суспільства", стан яких у конкретній ситуації стає більш защемленим" [65].
У реальному житті ніяка теоретична модель організації ринкової економіки не функціонує у чистому вигляді. Ринок завжди якоюсь мірою доповнюється й обмежується втручанням (регулюванням) державної влади. У сучасній економіці переплітаються, у різних пропорціях, елементи і механізми ринкової системи і державного регулювання.
Є.Л. Стрельцов з цього приводу наводить три основних взамопов‘язаних блоки.
Так, перший блок представлений власно ринковими відносинами, для яких характерний вільний пошук взаємовигідних продавців і покупців, конкуренція, відповідна динаміка цін, нові види господарської діяльності і т.п.
Другий блок - це відношення, пов’язані з державним регулюванням економічних процесів. Інша справа, за допомогою яких засобів це може здійснюватuся: прямих чи непрямих. Але навіть у розвинутих в економічному плані країнах існує могутня система регулювання на основі банківської системи, кредитно-фінансової політики, податків, прийняття необхідного законодавства, боротьби з різними правопорушеннями та злочинами в економіці тощо.
Третій блок такої моделі - система соціального захисту тих прошарків населення, які потребують цього [66]. Такий підхід ґрунтується на поєднанні державного регулювання економічних відносин та надання права їх учасникам самостійно визначати свій статус.
З огляду на зазначене, слід вказати, що основним завданням держави стає контроль над станом ринку і вплив на нього за допомогою податкових, кредитних і інших економічних важелів.
Щодо прямих адміністративних важелів впливу, то вони мають застосовуватися лише у разі порушення суб’єктами господарювання вимог законодавства або виникнення надзвичайної економічної ситуації.
За нормальних умов головну роль має відігравати макрорегулювання економічних процесів. Зокрема, важливого значення набуває створення ефективної і надійної податкової системи. Наприклад, швидке просування по шляху ринкових перетворень Польщі, Чехії, Угорщини, а також Словаччини, було обумовлено тим, що ці держави без затягувань реформували вже на самому початку 1990-х років податкове законодавство, забезпечили його стабільність і надійність, максимально наблизили його до європейських країн [67].
Разом з тим, слід відмітити, що в літературі не має одностайної думки щодо місця держави ринкових економічних відносин і саморегулювання ринку. В економічній теорії сформовано ціну низку вчень позицій щодо ролі держави в ринкових відносинах [68]. Безумовно, питання щодо моделей державного регулювання економічних відносин цілком заслуговує на окреме наукове дослідження.
В той же час, особливої уваги, з точки зору перспективи практичної реалізації, заслуговує так звана "змішана економіка". Саме її успішно втілює в життя більшість держав, які останнім часом досягли успіхів в економічній сфері.