Разом з тим, в окремих ЄДЦ прийом вхідних пакетів здійснюють виключно адміністратори, а представники дозвільних органів ведуть суто консультування заявників. Це пояснюється представниками місцевої влади як один з засобів протидії корупції через мінімізацію контактів суб’єктів господарювання з дозвільниками. У той же час така практика не зовсім узгоджується з вимогами Закону та вимагає наявність якісних технічних регламентів та належної фахової підготовки адміністратора.
В ЄДЦ в середньому представлені 10-15 дозвільних органів. У взаємодії дозвільних органів в рамках ЄДЦ на практиці поєднані принцип єдиного офісу (особиста присутність представників дозвільних органів) та принцип єдиного вікна (прийом вхідних та видача вихідних пакетів адміністратором, який контактує з представниками окремих дозвільних органів).
У плані матеріально-технічного забезпечення найкращою є ситуація в обласних центрах та містах з населенням 100 тис. чоловік і більше. Інформація про ЄДЦ, як правило, розміщена на офіційних сайтах відповідних міст та районів. Зміст, обсяг та подача інформації про ЄДЦ промовисто свідчить про реальну політичну волю міської чи районної влади щодо просування ЄДЦ та його послуг. На центральному рівні активно лобіюється впровадження автоматизованої загальнодержавної системи «Реєстр документів дозвільного характеру» (АЗС РДДХ), її використання потребує додаткових коштів місцевих бюджетів, значних додаткових зусиль адміністраторів. Попри це АЗС РДДХ не узгоджується з вимогами чинного законодавства та не задовольняє більшість опитаних адміністраторів.
ЄДЦ досить ефективно виконує функцію стримування корупції. Майже половина опитаних вважає, що ЄДЦ є антикорупційною інституцією, й майже третина опитаних вважає, що наявність ЄДЦ суттєво не впливає на рівень корупції. Серйозними проблемами є необхідність безпосереднього звернення до дозвільних органів після звернення до ЄДЦ. Поширеність таких явищ породжує необхідність вдосконалення існуючих механізмів роботи ЄДЦ. При цьому слід зазначити, що у більшості випадків ініціатива звернення у дозвільні органи попри ЄДЦ походить від самих підприємців. Слід зазначити, що рівень сприйняття поширеності корупції у дозвільній сфері ненабагато перевищує корупційний досвід. Серед тих, хто має такий досвід, більшість вносили неофіційні платежі добровільно і лише незначна частина пристала на вимагання з боку чиновників. Найбільш корумпованими визнані дозвільні процедури за участю органів державної санітарно-епідеміологічної служби та державного пожежного нагляду. Разом з тим, найбільше можливостей для корупції створюють дозвільні процедури у сфері земельних відносин. Також, загальновизнаною проблемою є порушення строків видачі документів дозвільного характеру при розгляді питань колегіальними органами (рада, її виконком тощо), а також неприйняття жодного рішення в результаті розгляду питання, що практично унеможливлює встановлення причин відмови у видачі документів дозвільного характеру.
Серед відзначених причин корупції більшість належать до компетенції Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, інших центральних органів виконавчої влади. Разом з цим, деякі заходи можна і доцільно здійснити на місцевому рівні (оптимізація дозвільних процедур, мінімізація безпосередніх контактів заявників та дозвільних органів тощо).
Ще одним слабким місцем, яке потребує управліняського втручання є проблема кадрового забезпечення ЄДЦ. Визначення ЄДЦ як приміщення перешкоджає наданню йому статусу робочого або виконавчого органу у складі райдержадміністрації (виконкому міської ради), не кажучи вже про надання статусу юридичної особи. Лише у деяких міськвиконкомах ЄДЦ виділені в окремі структурні підрозділи у складі управлінь або в безпосередньому підпорядкуванні одного із заступників міського голови. Як правило, попри основні обов’язки, адміністратори також виконують інші функції (в т.ч. кур’єрські функції, підготовка документів, не пов’язаних з діяльністю дозвільного центру), що не сприяє ефективності функціонування ЄДЦ [11].
Навантаження на адміністраторів ЄДЦ особливо в обласних центрах є значним. Найбільшу частину загального навантаження крім прийняття та видачі документів, складають ведення баз даних та консультування заявників. Не сприяє закріпленню на посадах адміністраторів фахівців недостатній рівень оплати працівників, а також, те що посаду адміністратора відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 09.03.2006р. №268 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, суддів та інших органів» прирівняно до посади провідного спеціаліста. Також слід відзначити недостатність та несистематичний характер заходів органів влади з підвищення кваліфікації адміністраторів.
Важливе місце в функціонуванні ЄДЦ є вплив місцевої політики показав на діяльність дозвільної системи.
Політична воля до створення ЄДЦ більш яскраво проявлялась на місцевому рівні до набрання чинності Законом України «Про дозвільну систему в сфері господарської діяльності». В подальший період ЄДЦ перетворились у загальнопоширену практику, що попри позитив, принесло також нівелювання місцевої ініціативи перед адміністративними важелями. Нині діяльність місцевої влади з налагодження роботи ЄДЦ у ряді міст та районів зводиться до виконання директив «вищестоящих» органів у цілях подальшого звітування. Однак і після впровадження. Закону проявлялись непоодинокі приклади політичної волі місцевої влади, коли створення ЄДЦ з формальності перетворювалося в усвідомлений процес, спрямований на дієве покращення умов господарської діяльності.
Заходи з налагодження підтримки ЄДЦ в більшості регіонів вкладаються в досить обмежений інструментарій (видання розпорядчих документів, семінари, наради, випуск методичної друкованої продукції тощо).
дозвіл надання корупція будівництво
Особливе місце в рамках функціонування дозвільної системи в Україні займають питання надання дозволів в сфері будівництва. Справа в тому, що саме ця галузь визнана як одна з приорітетних галузей розвитку економіки, оскільки стимулює розвиток ще деяких галузей: розвиток добувної, цегляної, цементної, деревообробної промисловості, тощо. Існуюча система надання дозвільної документації на розміщення й будівництво об’єктів містобудування не сприяє привабливості інвестиційного клімату в економіці населених пунктів через недосконалість та дублювання багатьох її процедур. У першу чергу, це стосується процедур вибору та відведення земельних ділянок, надання комунальними підприємствами технічних умов на підключення до інженерних мереж, наявності численних відомчих експертиз.
На сьогодні дозвільна система у сфері містобудування та капітального будівництва в Україні за своєю структурою є громіздкою і довготривалою, надзвичайно непрозорою, непередбачливою і такою, що не створює сприятливих умов для залучення інвестицій у будівництво.
На сьогодні систему надання дозвільної документації на розміщення та будівництво об’єктів сформовано на підставі законів України та нормативно-правових актів Кабінету Міністрів, якими визначено повноваження органів місцевого самоврядування та виконавчої влади, служб державного нагляду щодо права погоджувати або надавати висновок від початку вибору земельних ділянок для будівництва, оформлення права на землю, надання вихідних даних, розроблення, погодження, проведення експертизи та затвердження проектної документації, надання дозволів на початок будівельних робіт та до прийняття об’єктів в експлуатацію [7].
Відповідно до законодавства, питання щодо надання дозвільних документів, погодження та експертизи регламентуються також рядом відомчих нормативно-правових актів, затверджених Мінрегіонбудом України, іншими центральними органами виконавчої влади, а також державними будівельними нормами.
Процедуру надання та оформлення дозвільної документації на будівництво об’єктів містобудування умовно можна поділити на шість етапів.
Етап 1. Отримання дозволу на будівництво об’єкта містобудування
Етап 2. Отримання вихідних даних на проектування об’єкта містобудування
Етап 3. Проектування, погодження та затвердження проектної документації
Підетап 3.1. Проведення комплексної державної експертизи проекту будівництва
Етап 4. Отримання дозволу на виконання будівельних робіт
Етап 5. Будівництво об’єкта
Етап 6. Прийняття закінченого будівництвом об’єкта містобудування в експлуатацію та оформлення його архітектурно-технічного паспорта
Дозвіл на будівництво об’єкта містобудування видає виконавчий комітет місцевої ради (міської, сільської, селищної), Київська та Севастопольська міські державні адміністрації у разі делегування їм таких повноважень відповідними радами. Якщо інвестор оформив право на земельну ділянку, яка перед цим перебувала у власності міста (району чи села), то рішення про надання цієї ділянки є одночасно дозволом на будівництво.
Надання вихідних даних забезпечується виконавчими органами відповідних міських рад (Київською, Севастопольською міськими державними адміністраціями) або відповідними районними державними адміністраціями. Погодження вихідних даних у разі необхідності з організаціями, що надають технічні умови, або отримання додаткової інформації від них здійснюється спеціально уповноваженими органами з питань містобудування та архітектури. Спеціально уповноважені органи з питань містобудування та архітектури визначені Законом України “Про архітектурну діяльність”.