Адміністративна відповідальність наступає за порушення правил дозвільної системи, які КпАП України визнає адміністративними проступками. Види таких правопорушень та відповідальність за їх вчинення передбачено статтями 94, 133, 189, 190-1954 КпАП України.
Єдині дозвільні центри як явище позитивно сприймаються як суб’єктами господарювання, так і представниками дозвільних органів. В роботі ЄДЦ поєднуються ознаки єдиного офісу (прийом суб’єктів господарювання представниками дозвільних органів у стінах єдиного приміщення ) та єдиного вікна (прийом/видача документів адміністраторами, які контактують з відповідними дозвільними органами). Це випливає із положень Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» щодо вибору заявника між зверненнями до адміністратора та зверненнями до дозвільного органу. У більшості досліджуваних дозвільних центрах прийом здійснюють як адміністратори, так і представники дозвільних органів. З одного боку, це є відходом від передбаченої Законом моделі функціонування ЄДЦ. Водночас, мінімізація безпосередніх контактів суб’єктів господарювання з дозвільними органами значно зменшує можливості для корупції.
До основних проблем функціонування ЄДЦ належить невизначеність його правового статусу. Закон України «Про дозвільну систему в сфері господарської діяльності» не містить згадування про дозвільні центри. Натомість в статті 4 закону зазначено, що «видача документів дозвільного характеру місцевими дозвільними органами здійснюється за принципом організаційної єдності». Тут же йдеться про те, що представники дозвільних органів здійснюють прийом суб’єктів господарювання в одному приміщенні. Типове положення про адміністратора та порядок його взаємодії у сфері господарської діяльності визначає дозвільний центр лише як приміщення для прийому суб’єктів господарювання адміністратором та представниками дозвільних органів. Це перешкоджає наданню ЄДЦ статусу виконавчого (робочого, координаційного) органу міської ради або районної державної адміністрації та суб’єкта правовідносин загалом. Невизначеність статусу єдиних дозвільних центрів як чинник, що перешкоджає ефективній роботі центрів, зазначався також у коментарях значної частини адміністраторів. Така невизначеність заважає налагодженню адекватних відносин між ЄДЦ дозвільними органами та суб’єктами господарювання у правовій площині та фактично унеможливлює оскарження дій ЄДЦ отримувачами послуг.
Невиконання вимог частини 1 статті 4 Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності», що проявляється у видачі документів дозвільного характеру, не передбачених законом, є загальнопоширеною практикою в Україні. Фактично в усіх досліджених єдиних дозвільних центрах зафіксовано видачу документів дозвільного характеру, що не мають законодавчого підґрунтя. Всього моніторингом виявлено близько 500 найменувань документів дозвільного характеру. В той час, як в проекті Закону України «Про перелік документів дозвільного характеру в сфері господарської діяльності», що був прийнятий у першому читанні 13 січня 2009 року, зазначено лише 167 видів документів дозвільного характеру, передбачених конкретними законами України. Разом з тим, слід зауважити, що у різних дозвільних центрах трапляються різні інтерпретації одного й того самого дозволу. Це все є наслідком відсутності законодавчо визначеного переліку (реєстру) документів дозвільного характеру. Така практика, що створює широкі корупційні можливості для місцевих дозвільних органів, має бути невідкладно припинена.
Роботу досліджуваних ЄДЦ забезпечують адміністраторів. З огляду на те, що у містах та районах дуже велика кількість суб’єктів господарювання кількість адміністраторів у ЄДЦ є явно недостатньою. Навантаження на адміністраторів ЄДЦ, особливо в обласних центрах, є значним, якщо врахувати що переважна більшість суб’єктів господарювання при отриманні документів дозвільного характеру так чи інакше звертається до адміністраторів. Найбільш вагомим навантаженням, попри прийняття та видачу документів, складають ведення баз даних та консультування заявників. Не сприяє залученню на посади адміністраторів кваліфікованих кадрів недостатній рівень оплати працівників (місячний оклад до 900 грн), а також те, що посада адміністратора відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 09.03.2006р. № 268 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, суддів та інших органів» прирівняна до посади провідного спеціаліста.
Зауважимо також, що ЄДЦ не досить ефективно виконує функцію стримування корупції. Серед причин корупції більшість належать до компетенції Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, інших центральних органів виконавчої влади. Однак, деякі заходи можна і доцільно здійснити на місцевому рівні (оптимізація дозвільних процедур, мінімізація безпосередніх контактів заявників та дозвільних органів тощо)
У значній мірі ефективність роботи дозвільних центрів залежить від політичної волі місцевої влади, її бажання йти назустріч підприємцям та реально просувати послуги дозвільних центрів. На практиці не рідко створюється ситуація, коли ефективні моделі функціонування дозвільних центрів (спільні засідання, організований виїзд на об’єкти, оприлюднення інформації про діяльність дозвільних центрів) здійснювалося саме завдяки позиції місцевої влади або перших осіб. З одного боку, це є позитивним явищем як прояв місцевих ініціатив та кращих практик. З іншого боку, очевидним є те, що стандарти діяльності дозвільних центрів та механізм взаємодії адміністраторів та дозвільних органів доцільно якісно прописати в нормативно-правових актах центрального рівня.
Слід на законодавчому рівні прямо заборонити вимагання та видачу документів дозвільного характеру, що не передбачені законами України, а також встановити, що господарська діяльність (її окремі види) не вимагають одержання будь-яких дозволів, погоджень, висновків тощо, якщо інше прямо не передбачено законом.
Внести зміни до Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності», передбачивши законодавче визначення дозвільного центру як робочого (виконавчого) органу міської ради, районної державної адміністрації. Відповідно, адміністратори мають бути наділені реальними важелями адміністративного впливу на місцеві дозвільні органи та їх представників у ЄДЦ. У Законі України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» чітко прописати, що видача документів дозвільного характеру здійснюється виключно через дозвільний центр, у межах якого заявнику надається вибір між зверненням до адміністратора і зверненням до представника відповідного дозвільного органу.
Законодавчо передбачити видачу через дозвільні центри проміжних висновків, погоджень тощо, що є передумовами для видачі документів дозвільного погодження (для цього поряд з терміном «документ дозвільного характеру» ввести термін «дозвільно-погоджувальна процедура»). Законодавчо передбачити, що складні дозвільно-погоджувальні процедури за участю двох та більше дозвільних органів здійснюються через дозвільний центр без участі заявника.
Забезпечити затвердження центральними органами виконавчої влади типових технічних регламентів окремих дозвільно-погоджувальних процедур, в яких визначити вичерпні переліки документів, що подаються для одержання документів дозвільного характеру, дозвільні органи, задіяні у процедурі та порядок їх взаємодії, вичерпний перелік проміжних висновків та погоджень, строки здійснення процедури, вичерпний перелік підстав для відмови у видачі документів дозвільного характеру. Держкомпідприємництву України доцільно суттєво допрацювати й вдосконалити автоматизовану загальнодержавну систему «Реєстр документів дозвільного характеру» та привести її у відповідність з вимогами національних НПА, врахувати зауваження адміністраторів для подальшої інсталяції у ЄДЦ на безоплатній основі.
Передбачити у Законі України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» можливість подання заяви про видачу документа дозвільного характеру у вигляді електронного документа, засвіченого електронним цифровим підписом, до якої додаються скановані копії необхідних документів.
Держкомпідприємництву України доцільно суттєво допрацювати й вдосконалити автоматизовану загальнодержавну систему «Реєстр документів дозвільного характеру» та привести її у відповідність з вимогами національних НПА, врахувати зауваження адміністраторів для подальшої інсталяції у ЄДЦ на безоплатній основі. У таких випадках впровадження системи відповідатиме не лише інтересам її розробників, а й інтересам органів місцевої влади та адміністраторів.
На нашу думку, позитивною практикою на тлі відсутності процедур видачі документів дозвільного характеру, прийнятих на загальнодержавному рівні є затвердження окремих технічних регламентів для кожної з дозвільних процедур. Дана практика, безперечно сприяє впорядкуванню дозвільних процедур. Слід відзначити, що деякі місцеві новації демонструють більшу прогресивність місцевих органів влади в порівнянні з центральними владними структурами (наприклад, у Славутичі започатковано громадську узгоджувальну раду з питань надання дозволів у сфері будівництва, архітектури, землевідведення та іншої господарської діяльності, а також регламент надання електронних інформаційно-довідкових послуг в рамках ЄДЦ).
Зважаючи на викладене, важливим є комплексне планування житлової забудови через визначення принципів містобудівної політики в сфері дозвільної діяльності в галузі будівельно-монтажних робіт необхідно встановити склад регіональних та місцевих правил забудови, порядок розміщення об’єктів будівництва та надання вихідних даних на проектування об’єктів, положення стосовно проведення громадського обговорення містобудівної документації, проведення погодження та затвердження містобудівної документації і проектів на будівництво об’єктів, особливості проведення реконструкції територій за наявності історичної забудови, питання інформаційного забезпечення містобудівної діяльності, організації проведення комплексної державної документації та проектів на будівництво єдиною службою “Укрдержбуд-експертиза”. Необхідно врегулювати питання особливостей ліцензування у будівельній діяльності сертифікатів відповідальних виконавців робіт у проектуванні та будівництві, посилення відповідальності за порушення містобудівного законодавства.