По-четверте, правильні уявлення про гідність і честь мають велике юридичне значення і для характеристики суб’єктивного права особи, яка є їх носієм. Як зазначається в правовій літературі, те соціальне середовище й ті уявлення про гідність і честь, які сформувалися в суспільстві, визначають зміст претензій, із яких складається здійснення суб’єктивного права честі й гідності [166, с. 41].
Кожній особі, кожному учаснику суспільних відносин притаманні такі цінності, як честь і гідність. Попереднє дослідження, зроблене в першому розділі, показало, що поняття про гідність і честь з давніх часів співвідносилися з правом на повагу до особи.
У сучасній правовій літературі й у законодавстві України до володільців права на повагу честі й гідності міститься більш диференційований підхід. Наприклад, трапляються такі поняття: честь і гідність Президента України (ст. 105 Конституції України, ст. 9 Закону України "Про Президента Української РСР"); честь і гідність народного депутата і членів його сім’ї (ст. 43 Закону України "Про статус народного депутата України"); честь і гідність адвоката (ст. 10 Закону України "Про адвокатуру"); честь і гідність працівника міліції (ст. 21 Закону України "Про міліцію"); честь і гідність журналістів (ст. 43 Закону України "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні"); честь і гідність педагогічних і наукових працівників (ст. 55 Закону України "Про освіту"); честь і гідність біженця (ст. 12 Закону України "Про біженців").
Право на повагу до особи охоплює і право на повагу честі та гідності дитини, а тому є цілком прийнятним уживання в законодавстві понять "честь" і "репутація" дитини (ч. 1 ст. 16 Конвенції про права дитини) [113, с. 394]; честь і гідність неповнолітнього (ст. 2 Закону України "Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх"). Крім того, у юридичній літературі йдеться про авторську честь [12, с. 139-146], честь нації, країни, партії [7, с. 7; 210, с. 94-96] тощо. Розглядаються гідність, честь і ділова репутація громадян і у сфері митних відносин [125, с. 227-230]. У юриспруденції трапляються і такі поняття, як честь і гідність чиновництва, представників адміністрації, політичних суб’єктів (посадових осіб та інших політичних фігур) [120, с. 21]; честь і гідність народу, приміром інгуського [120, с. 19] і т.д.
Слід зазначити, що не завжди досліджувані поняття співвідносяться з повагою до особи. Так, поряд з поняттям "честь офіцера" використовується лексема "честь мундира" [133, с. 766; 191, с. 24]. На думку видатного громадського діяча, ученого, академіка Д.С. Лихачова, таке поняття, як "честь мундира" є хибним уявленням про честь, яке заподіює "колосальну шкоду суспільству", оскільки "змушує керівників відстоювати хибні або порочні проекти, наполягати на продовженні явно невдалих будівництв, боротися з товариствами, які охороняють пам’ятники ("наше будівництво важливіше"), тощо [92, с. 48-49]. Доводи Д.С. Лихачова є цілком переконливими й заслуговують на увагу, а тому слід погодитися з тим, що "у нас зникло таке не властиве нашому суспільству явище, як поняття дворянської честі, але "честь мундира" залишається важким тягарем. Мовби людина померла, а залишився тільки мундир, з якого знято ордени і всередині якого вже не б’ється сумлінне серце" [92, с. 48]. Відтворення цієї цитати є свого роду застереженням щодо обережного підходу дослідників до спрямованості гідності й честі.
Розвиток цивілізації показує, що честь і гідність, будучи тісно взаємопов’язаними поняттями, поперемінно брали на себе роль лідера в системі соціального ранжирування. У період демократичних перетворень домінуюче становище в їх взаємодії має гідність, яка виражає загальну та фундаментальну закономірність сучасного громадянського суспільства щодо соціальної цінності кожного його члена. Тому дисертант змінює традиційний підхід початку досліджень стосовно до честі та, орієнтуючись на нові ціннісні підходи, насамперед присвячує його гідності.
Відповідно до філософських поглядів гідність є сутнісною категорією моральної свідомості, нерозривно пов’язаною з моральними відносинами та моральною практикою, і займає центральне місце в системі категорій етики [170, с. 47]. Таке значення гідності визначається тим, що як етична категорія вона пов’язується з моральною цінністю людини (особистості) [15, с. 10; 9, с. 7; 190, с. 5; 96, с. 182, 183] або спільноти людей [15, с. 10], з усвідомленням цієї цінності [9, с. 7; 15, с. 10; 190, с. 5; 96, с. 182], а також і з відповідною поведінкою [15, с. 10]. Усе це наперед визначило і характер гідності як правової категорії, важливість якої зажадала державного забезпечення і видання цілої низки юридичних норм, спрямованих на її всемірну охорону. Основоположне значення в цьому має ст. 28 Основного Закону України, яка закріплює право кожного на повагу його гідності. Слово "кожний" є свого роду прийомом, який дозволяє виразити положення про те, що Конституція України, ураховуючи норми та принципи міжнародного права, які регулюють права людини незалежно від її державно-правового статусу, соціального, майнового та іншого становища, визнає це право "за всіма членами людської сім’ї" [113, с. 14]. Це випливає із сутності гідності, яка в числі "рівних і невід’ємних прав" людини є "основою свободи, справедливості й загального миру" [113, с. 14].
Аналіз літератури свідчить про те, що гідність не завжди зводиться до цінності людини, а є багатогранним явищем. Ця властивість обертається для неї багатозначністю як поняття не тільки в етиці, а й у праві. Так, С.А. Чернишова, досліджуючи захист честі й гідності громадян, використовує у своїй роботі термін "гідність" в кількох значеннях: і як форму суспільної, моральної свідомості; і як суспільну властивість, що складається з різних корисних властивостей і якостей особи; і як похідне від більш широких понять: "моральність", "мораль"; і як категорію марксистської етики, і, нарешті, як відповідну свідомість і почуття людини [245, с. 6, 7, 8, 26].
Такі ж самі значення гідності в тих чи інших варіаціях або в тому чи іншому обсязі надаються в теоретичній літературі й цілим рядом інших авторів [10, с. 22-26; 12, с. 206; 18, с. 32; 164, с. 134; 250, с. 15-16]. Усі вони мають право на існування, оскільки відносяться до досить складного суспільного явища. І якщо у філософській літературі воно розглядається в основному як моральна цінність, то в юристів воно багатоаспектне більшою мірою. Так, у конституційному вимірі гідність – "найвища соціальна цінність" [77, ст. 141 ]. У криміналістів воно в основному має статус об’єкта кримінально-правової охорони [135, с. 88-90; 83, с. 120-146]. Із загальноправової точки зору гідність розглядається стосовно до механізму правового регулювання як відповідний принцип, а в структурі системи права – як міжгалузевий інститут гідності особи [131, с. 311-337].
Велика різноманітність підходів притаманна цивілістам, які надають гідності значення або об’єкта правової охорони, або особистого немайнового права, або елемента правоздатності, або особливого суб’єктивного права тощо. Як об’єкт їх досліджень вона виступала й у вигляді правового інституту гідності особи [165, с. 39]. І якщо раніше в юридичній літературі зазначалося, що ця категорія розглядалася головним чином при виникненні конфліктних відносин [142, с. 150-152], тобто в аспекті негативної функції права, то в даний час проявляється тенденція так званого позитивного регулювання [251, с. 153; 131, с. 335-336], що й надає гідності більшої значущості, ніж тільки як об’єкта правової охорони.
Та з яких позицій не розглядалася ця категорія, вона нерозривно пов’язувалася з цінністю людини, котра і є тією спільною властивістю, що дозволяє не тільки об’єднати всі її значення в один зміст, а й виявити її сутність. Ціннісна характеристика людини не однакова, і тому, окрім людської гідності як цінності людини взагалі, у літературі трапляються такі поняття, як особиста гідність (цінність якої-небудь конкретної особи); гідність ученого, робітника, військовослужбовця, підприємця, лікаря та ін. (цінність представника певної спільноти людей або соціальної групи); гідність країни, національна гідність; гідність колективу (цінність певної спільноти людей) [7, с. 15]. При цьому слід зазначити, що деякі з вищеперелічених значень гідності використовуються юристами як особливі її різновиди. Так, А.В. Бєлявський, М.А. Придворов, приміром, порушуючи питання про спеціальні форми захисту честі й гідності в галузі авторського права, досліджують авторську честь і авторську гідність як різновид загальногромадянських цінностей [12, с. 206], що знаходить підтримку і в інших авторів [246, с. 137-138].
Таке поставлення питання, на нашу думку, не співвідноситься з сутністю гідності як такої, воно не може розглядатися як дещо статичне, нерухоме, а тому у свою чергу проявляється у вчинках особи, її діяльності [15, с. 10] і разом із честю відображає в соціальному плані місце і роль особи в суспільстві [37, с. 199]. Отже, у даному і йому подібних випадках немає підстав для вирізнення якихось особливих самостійних категорій гідності, і мова може йти або про її певну спрямованість, або про якусь її характерну рису, або взагалі про інше поняття, наприклад, про ділову репутацію, оскільки вищезазначені автори говорять про авторську честь і гідність, пов’язуючи їх із професійною діяльністю творчих працівників.
Про яке б значення гідності не йшлося, в основі його лежить єдине поняття, конституційне право на повагу котрого закріплено за будь-яким представником людського роду. І це не випадково, оскільки людина має певну цінність безвідносно до її індивідуальних якостей, соціального становища, освіти, культури тощо. Як образно відмічається у філософських джерелах, "перед цією ідеєю всі ми морально рівні від президента до жебрака, від генія добра до останнього грішника" [96, с. 186].