На думку дисертанта, більш правильною видається позиція А.В. Бєлявського, М.А. Придворова, А.Л. Анісімова, Л.К. Рафієвої, Р.О. Стефанчука та інших, які зазначають, що честь і гідність є самостійними категоріями. На самостійний характер честі й гідності вказується практично однаково і в філософській літературі [96, с. 188; 210, с. 97; 252, с. 116 та ін.]. Солідарність з такою точкою зору зумовлюється об’єктивним процесом їх існування та розвитку, охарактеризованим у ході дослідження питання про їх генезис.
Розглядаючи честь і гідність як самостійні категорії, дослідники паралельно торкаються питання про їх тісний взаємозв’язок. На наш погляд, такий підхід є правильним, але вкрай уразливим для критики прибічниками протилежної точки зору, оскільки при цьому не завжди послідовно наводяться чіткі розмежувальні критерії цих цінностей особи. Про таке негативне явище згадувалося ще в 60-х роках ХХ століття [83, с. 126-127]. Однак, незважаючи на те, що останнім часом цьому аспектові стала приділятися достатня увага як у філософській, та і в правовій літературі [7, с. 17; 45, с. 6; 207, с. 13-14], слід відмітити, що позначена раніше проблематика збереглася досі. Саме з цієї причини, приміром, в основу висновку криміналіста В. Осадчого про ідентичність честі й гідності покладено критичний аналіз поглядів цивілістів А.В. Бєлявського і М.А. Придворова про самостійність цих категорій [135, с. 88].
Розглядаючи питання про те, що ж споріднює та об’єднує дані цінності особи, слід зазначити, що на це в юридичній літературі існує безліч точок зору. Так, А.Л. Анісімов бачить нерозривний зв’язок честі й гідності в тому, що в їх основі лежить єдиний критерій моральності [7, с. 16], Л.К. Рафієва і Р.О. Стефанчук також убачають спільність морального критерію [177, с. 61; 207, с. 14]. Цілий ряд авторів взаємозв’язок честі й гідності розглядають через соціальну оцінку, на якій ґрунтується честь [238, с. 267; 27, с. 30; 39, с. 303; 260, с. 17 та ін.]. І.П. Домбровський вказує на необхідність розгляду гідності й честі в тісному взаємозв’язку, оскільки вони характеризують одну й ту саму особу [45, с. 6]. На думку деяких цивілістів, честь і гідність є взаємопов’язаними категоріями з огляду на те, що вони відображають у соціальному плані місце й роль особи в суспільстві [37, с. 199-200].
Вищеперелічені критерії спільності гідності й честі тією чи іншою мірою дійсно відображають їх взаємозв’язок, а тому можна зробити висновок про те, що зв’язок цих цінностей особи є тісним і свідчить не про яку-небудь одну точку зіткнення, а про їх велику кількість. На думку дисертанта, це і є причиною нечіткості тієї грані, яка утруднює їх розмежування як самостійних категорій.
Досліджуючи гідність і честь як самостійні категорії, слід зазначити, що для з’ясування їх особливих властивостей істотне значення має не тільки саме їх розрізнення, а й чіткість такого розрізнення.
Останнім часом у юридичній літературі цьому питанню стала приділятися більш конкретна увага [7, с. 16-80; 9, с. 7-10; 45, с. 6; 207, с. 19-20 та ін.]. Проблема інтерпретації понять "честь" і "гідність" як самостійних, чітко виражених відносно одне одного є предметом обговорень на наукових конференціях [89, с. 29]. Має вона і практичне значення з огляду на те, що законодавство по суті не розрізняє ці два поняття, і тому в оглядах судової практики стосовно даної категорії справ зазначається, що не завжди посягання на честь супроводжується і посяганням на гідність [130, с. 23; 221, с. 40-48].
Аналізуючи аспекти диференціації понять "гідність" і "честь", слід відмітити, що немає єдності думок і щодо цього питання.
Характеризуючи їх як близькі моральні категорії, деякі автори бачать відмінність між ними лише в суб’єктивному чи об’єктивному підході при оцінці цих якостей. Так, на погляд В.В. Лесняка, честь – об’єктивна оцінка особи, що визначає ставлення суспільства до громадянина чи юридичної особи, або це соціальна оцінка моральних та інших якостей, а гідність – внутрішня самооцінка особи, усвідомлення нею своїх особистих якостей, здібностей, світогляду, виконаного обов’язку і свого суспільного значення, тобто гідність визначає суб’єктивну оцінку особи [90, с. 52].
Зводячи честь до соціально значущої позитивної оцінки особи з боку громадської думки, а гідність – до самооцінки особою своїх моральних, професіональних та інших якостей, автори російського підручника з цивільного права зазначають, що честь є нібито мірилом гідності громадянина чи організації [38, с. 365].
Оскільки питання розмежування досліджуваних категорій мають і практичне значення, то певні спроби щодо розв’язання позначеної проблематики робляться і юристами, які здійснюють правозастосовну діяльність. Так, І.П. Домбровський відмічає, що поняття честі більше відноситься до суспільної оцінки духовних цінностей людини, а гідність – до особистісної оцінки. Це дозволило автору прийти до висновку про те, що з юридичної точки зору поняття честі є більш об’єктивним, узагальненим і об’ємним, ніж поняття гідності [45, с. 6].
Не прояснює ситуацію і етимологічне походження цих слів. Так, В. Даль поняття "честь" трактує як внутрішню моральну гідність людини; доблесть, чесність, благородство душі й чисту совість [42, с. 599]. За С.І. Ожеговим, честь – це добра, незаплямована репутація, добре ім’я, а гідність – сукупність високих моральних якостей, повага цих якостей у самому собі [133, с. 766, 152].
Усе це свідчить про те, що проблема розмежування понять "гідність" і "честь", як і раніше, залишається недостатньо вирішеною через відсутність чітких критеріїв, що дозволяють відмежувати одне поняття від іншого.
Видається, що для розв’язання порушеної проблематики найкращим є підхід, який трапляється у філософській літературі. Так, В.А. Малахов бачить суттєву відмінність між досліджуваними поняттями в тому, що честь санкціонує диференціацію людей у суспільстві, а поняття людської гідності висвітлює інший, протилежний полюс моральної самосвідомості – принципову цінність індивіда як людини взагалі, як представника людства. Уточнюючи цю думку, він зазначає, що поняття честі висвітлює площину особливого в моралі, а поняття гідності – площину універсального [96, с. 188-304].
Доводи цього автора заслуговують на увагу з огляду на їх відповідність ідеям гуманізму (лат. humanus – людяний), під чим слід розуміти світогляд, який ґрунтується на принципах рівності, справедливості, людяності відносин між людьми, пройнятий любов’ю до людей, повагою до людської гідності, турботою про благо людей [194, с. 148]. Як видно з цього визначення, саме гідність людини є основою гуманізму, що не властиве честі, котра вимагає визнання суспільних заслуг.
Справедливості ради треба відмітити, що в юридичній літературі звернено увагу на те, що категорія людської гідності є одним з основних понять гуманізму [7, с. 15; 110, с. 8-9]. Однак А.Л. Анісімов, наприклад, констатуючи цю обставину, не визначає її юридичного значення. Більш послідовною в цьому відношенні видається позиція І.Л. Марогулової, котра, зіставляючи гідність і честь з теорією гуманізму, приходить до правильного висновку про те, що ці поняття, будучи самостійними, різняться тим, що честь вимагає визнання суспільних заслуг у вигляді різноманітних нагород, звань, тобто зовнішніх атрибутів, оскільки пов’язується із суспільною оцінкою значущості людини, а гідність виражається в повазі до людини як особистості й визначається її моральними якостями [110, с. 9]. Але, незважаючи на це, дані розмежувальні категорії, не знаходять свого практичного застосування і не використовуються нею в ході інтерпретації цих цінностей особи, що, на погляд дисертанта, є основним недоліком її роботи.
Підводячи підсумок сказаному, слід відмітити, що філософська думка В.А. Малахова заслуговує на увагу і цілком прийнятна для юридичного розмежування гідності й честі. Саме спрямованість досліджуваних цінностей, як вважає дисертант, і є тим критерієм, який дозволяє їх чітко розмежувати і який необхідно включати у визначення аналізованих категорій: у честі це диференціація людей у суспільстві у зв’язку з належністю до тієї чи іншої конкретної соціальної групи, а в гідності – цінність індивіда як представника людства незалежно від його заслуг і становища в суспільстві.
Особливості правового статусу гідності й честі наочно проявляються в порівнянні з правовим статусом ділової репутації, яка на концептуально-науковому та законодавчому рівнях відноситься разом із вищезазначеними категоріями до особистих немайнових благ, але при переліку найвищих соціальних цінностей у ст. 3 Конституції України не вказується.
Як уже раніше зазначалося, правовий статус об’єкта цивільних прав визначається насамперед тими поняттями, якими оперують у юриспруденції та які мають значення для правильності застосування норм, що регулюють пов’язані з ними суспільні відносини.
Ділова репутація – оцінка діяльності юридичної або фізичної особи – суб’єктів підприємницької діяльності, що ґрунтується на висновках щодо ділових якостей і морального обличчя цих суб’єктів, дотримання ними вимог законодавства (законослухняність) і належного виконання договірних та інших зобов’язань перед діловими партнерами та споживачами [262, с. 211].
М.М. Малеїна вважає, що ділова репутація – сукупність якостей і оцінок, з якими їх носій асоціюється в очах своїх контрагентів, клієнтів, споживачів, колег по роботі, прихильників (для шоу-бізнесу), виборців (для виборних посад) і персоніфікується серед інших професіоналів у цій галузі [101, с. 18].