Отже, виключення з вищевказаних статей Проекту ЦК України, що передбачають певні заходи впливу у вигляді відмови в захисті особи та зобов’язання щодо припинення зловживання своїми правами, а також застосування інших наслідків, передбачених законом, указівки на ч. 4 ст. 13 Проекту ЦК України не може свідчити про вседозволеність особи і є певною гарантією законності, добросовісності та справедливості.
Підводячи підсумок вищенаведеним міркуванням, пропонуємо внести такі зміни до Проекту ЦК України:
1) зі змісту ч. 6 ст. 13 Проекту ЦК України після слів і цифр "… які передбачені чч. 2, 3, …" виключити вказівку на ч. 4 цієї статті;
2) зі змісту ч. 3 ст. 15 Проекту ЦК України після слів і цифр "…заборонені положеннями чч. 2, 3…" виключити вказівку на ч. 4 статті 13 цього Кодексу.
Продовжуючи далі дослідження питання про значення моралі для здійснення суб’єктивного права на повагу гідності та честі фізичної особи, слід відмітити, що, незважаючи на закріплення в ч. 4 ст. 13 Проекту ЦК України важливого правила людського співжиття, його редакція потребує правового коригування.
Указівка в ч. 4 ст. 13 Проекту Цивільного кодексу України про те, що "при здійсненні цивільних прав особа має додержуватися моральних засад суспільства" [241; 242; 243], не підкреслює достатньою мірою всього значення моралі, тому що автор називає не весь інструментарій моральної регуляції. Окрім засад, до нього відносяться і морально-етичні норми, і громадська думка, і моральний авторитет, і традиції, і звичаї, і заповіді, і звички тощо.
Причиною такого недоліку, на наш погляд, знову є недооцінка насамперед досягнень етичної науки. Так, В.А. Малахов зазначає, що безпосереднім змістом моральної свідомості – владного елемента моралі, без якого вона не існує, головним чином є сукупність норм, вимог, котрі регулюють людську діяльність і поведінку. Не обмежуючись наведенням визначення моральної норми, він дає їй докладну характеристику, водночас підкреслюючи її відмінність від моральних принципів.
Як видно з його роботи, "моральна норма (від. norma – керівне начало, правило, взірець) є елементарною формою моральної вимоги, певним взірцем поведінки, що відбиває усталені потреби людського співжиття і відносин та має обов’язковий характер" [96, с. 80]. Одночасно вчений відзначає велике різноманіття норм моралі: від поверхових або ситуаційних моральних нормативів, які межують з правилами етикету й культурою поведінки, до основоположних, фундаментальних положень. Останні, на думку В.А. Малахова, нерідко входять до людської свідомості у вигляді релігійних заповідей – таких норм моральної свідомості, стосовно яких існують переконання, що вони виходять від певного авторитету, наприклад, авторитету божественного, потойбічного (класичний приклад – Десять заповідей Мойсея).
Загальними характерними рисами всіх моральних норм, згідно з тим самим етичним джерелом, є:
1) імперативність (від лат. іmperativus – владний), тобто обов’язковість;
2) "здатність до універсалізації". Цей вираз уперше застосував для характеристики моральних норм сучасний англійський етик, професор Р.М. Хеєр, який пояснив, що коли перед індивідом у конкретній ситуації ставиться певна вимога, то ця вимога є моральною лише в тому разі, якщо вона може бути звернена і до якоїсь іншої людини, що опинилася в аналогічній ситуації, тобто в галузі моралі не може бути таких норм, які були б обов’язковими для одних осіб і не стосувались інших осіб.
Торкаючись моральних принципів, автор також відмічає їх важливе значення для людської свідомості, але не самих по собі, а поряд з моральними нормами. На відміну від останніх, принципи характеризують певну цілісну лінію поведінки, а норми стосуються певних конкретних аспектів людської поведінки, діяльності й відносин. Крім того, на відміну від норм, принципам моралі не притаманна категорична обов’язковість, і поширювати їх на інших осіб можна тільки силою власного розуму, але ніяк не шляхом примушення.
В.А. Малахов застерігає, що свавільне нав’язування принципів не має відношення до моралі й частіше за все служить лише для самоствердження тих, хто цим займається. При цьому він цитує вислів відомого російського філософа Г.С. Батищева про те, що найзгубніше для моралі – це людина, озброєна принципами.
Аналіз роботи В.А. Малахова свідчить про те, що проблема моральних норм є однією з найактуальніших у сучасній етичній науці. Але заслуга автора не тільки в тому, що він підкреслив наукове значення цієї проблеми, а і її практичне, суспільне й просто людське значення. У цьому аспекті вчений наголошує, що інтерес до цієї проблеми був значно ослаблений протягом останніх десятиліть унаслідок істотної недооцінки самої ідеї норми як такої, її світоглядного й культурного значення [96, с. 82].
Головним висновком автора є констатація того, що проблема моральних норм набуває все більшої актуальності в аспекті відродження нормативного значення самої ідеї норми в сучасній світовій і вітчизняній культурі. Аналіз юридичної літератури свідчить про таку ж тенденцію, яка відзначена в етичній літературі. Так, у всіх підручниках з цивільного права радянського періоду взагалі не відмічається значення моралі при здійсненні прав суб’єктами цивільного права. І лише в ч. 2 ст. 5 ЦК України, де закріплено загальні принципи й начала, зазначено, що "при здійсненні прав і виконанні обов’язків громадяни і організації повинні додержуватися законів, поважати правила соціалістичного співжиття і моральні принципи суспільства, що будує комунізм". Однак слід звернути увагу, що мова йде не про норми моралі, а про моральні принципи суспільства.
Тільки наприкінці 90-х років багато вчених-цивілістів звернулися до проблем моралі, її значення. Так, у підручниках з’явилися спеціальні розділи, присвячені цьому питанню, і більше того, підкреслюючи значення моралі для цивільного права, учені зверталися не до її принципів, а до норм [39, с. 596; 37, с. 431].
Таким чином, можна зробити висновок про те, що в науці цивільного права помічено ту "аномалію", на яку посилаються представники етичної думки, і зроблено певні кроки для її усунення. Отже, положення п. 4 ст. 13 Проекту ЦК України суперечать і досягненням правової науки. З урахуванням викладеного дисертант пропонує доповнити зміст п. 4 ст. 13 після слів "моральних засад суспільства" словами "і норм моралі". Таких самих коректувань потребує й останній абзац п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 28 вересня 1990 р. зі змінами та доповненнями "Про застосування судами законодавства, що регулює захист честі, гідності і ділової репутації громадян та організацій" шляхом доповнення її тексту після слова "принципів" словами "і норм моралі".
Як уже було раніше зазначено, норми моралі та моральності мають безліч різних модифікацій: це і традиції, і звичаї, і заповіді, і етикет. Усі вони складаються поступово, передаються з покоління в покоління в процесі спілкування людей, зберігаючись у переказах, творах мистецтва, відбиваючись у нормах права, а також у моральних писаних і неписаних кодексах.
Аналізуючи моральні цінності національного життя українського народу, В.А. Малахов описує наближеність моральної системи до звичаїв та орієнтацію на встановлення форми поведінки, на традиції її моралістичності, що проявляється у високій ролі морального прецеденту, тобто того, що вже зафіксовано в моральній свідомості, тощо.
На його думку, неповторною є і сама система таких звичаїв, моральних норм і цінностей українців. Це проявляється в емоційності, душевності (характерним виявом чого стала "філософія серця" у Г. Сковороди, П. Юркевича), своєрідному індивідуалізмі, динамізмі моральної вдачі, вільнолюбстві й разом з тим у прагненні до внутрішньої гармонії тощо [96, с. 64].
Отже, саме норми моралі у формі звичаїв, традицій мають значення і при здійсненні цивільних прав.
Відповідно до ч. 1 ст. 7 Проекту ЦК України в редакції від 25 серпня 1996 року цивільні відносини можуть регулюватися звичаєм ділового обороту [241]. Як видно з ч. 1 ст. 7 Проекту ЦК України (редакція, прийнята у другому та третьому читані) цивільні відносини можуть регулюватися звичаєм, зокрема звичаєм ділового обороту [242; 243]. На думку дисертанта, така редакція є найбільш виправданою, оскільки в ході здійснення цивільних прав велике значення мають не тільки звичаї ділового обороту, а й звичаї всіх сфер соціального життя, будучи найбільш глибокою та масовою формою регуляції поведінки людей [96, с. 46]. Особливо це актуально і значуще для досліджуваної тематики, що насамперед випливає з самого поняття "звичай" як норми, тобто такого, що ввійшло у звичку в результаті багаторазового повторення, загального правила поведінки, що діє в межах даного співтовариства у відношенні всіх ("всякого й кожного"), хто охоплюється змістом правила [4, с. 284]. Ця норма виводить на площину типових ситуацій, що повторюються в практичному житті, і робить загальним правилом вимоги життєдіяльності, ділової практики й не меншою мірою – їх духовний, ідеологізований вираз у вигляді заповітів предків, міфів, велінь духів і богів, ритуалів, моралі, інші непорушні вимоги, які склалися протягом багатьох століть [4, с. 53]. Проте до цього часу їх значення в житті суспільства істотно применшувалося. Даний факт пояснюється тією обставиною, що після жовтневого 1917 року перевороту держава невиправдано пішла шляхом повного заперечення всього, що було створено раніше у сфері економічного та державно-правового життя суспільства. Тому визнання значення звичаїв для регулювання цивільно-правових відносин на законодавчому рівні – крок, безумовно, прогресивний.