У процесі розгляду питання про здійснення суб’єктивного права на повагу гідності та честі особи з урахуванням того, що вони на конституційному рівні визнані найвищими соціальними цінностями поряд з життям, здоров’ям, недоторканністю та безпекою людини, певний інтерес становить проблема "колізії інтересів". Це питання подається в літературі досить суперечливо. Одні автори вважають, що штучне створення деякого "антагонізму" між різними категоріями прав є неспроможним [216, с. 222]. Інші не тільки обґрунтовують наявність такої проблеми через відсутність у законодавстві будь-яких способів оцінки значущості суб’єктивних прав для людини, а й пропонують конкретні заходи щодо її розв’язання [105, с. 21]. У даному питання ми поділяємо позицію М.М. Малеїної про те, що така проблема існує з огляду на те, що юристи роблять спроби порівняння суб’єктивних цивільних прав і соціальних цінностей за їх ранжиром [105, с. 21]. Цілком справедливо цей автор звертає увагу на позицію Є.І Козлова та О.Є. Кутафіна, які зазначають, що систему основних прав і свобод характеризує не тільки їх групування, а й ті пріоритети, котрих дотримується Конституція в їх послідовному розташуванні (особисті, політичні, соціально-економічні) [74, с. 197], а також на позицію І.Л. Петрухіна, що розглядає адвокатську таємницю як більшу соціальну цінність, ніж лікарська таємниця [145, с. 16].
Слід відмітити, що це не єдиний випадок таких порівнянь. У юридичній літературі акцентується увага і на Резолюції Консультативної Асамблеї Ради Європи №428 (розділ "С"), де сформульовано правило, згідно з яким "у разі суперечності між правом на свободу інформації та на повагу приватного життя, пріоритет має право на свободу приватного життя" [93, с. 91]. Усе це разом узяте свідчить про наявність проблеми "колізії інтересів", котру необхідно вирішувати на законодавчому рівні. Однак, солідаризуючись у цій частині з М.М. Малеїною, ми не можемо поділити її думку про закріплення в законодавстві як правового принципу положення про те, що суб’єктивні немайнові права, які забезпечують фізичне та психічне благополуччя особи (права на життя, здоров’я, фізичну та психічну недоторканність, сприятливе навколишнє середовище), при їх здійсненні мають пріоритет перед іншими суб’єктивними правами [105, с. 21], через її непослідовність. Як видно з аналізу статті, з одного боку, цей автор, доречно використовуючи вислови Ю.С. Гамбарова про те, що роль законодавства в судовій практиці полягає не в тому, щоб указати кожному інтересові місце, а в тому, щоб організувати спільне функціонування всіх прав, пом’якшити зіткнення інтересів, що виступають за ними, і встановити між ними належну рівновагу [105, с. 20], слушно зазначає, що при зіткненні інтересів значення суду "бачиться не в покладенні покарання за порушення, а у виборі оптимального поєднання здійснення таких, що зіткнулися, зустрічних суб’єктивних прав громадян" [105, с. 20], але разом з тим сама ж і протиставляє суб’єктивні права громадян, пропонуючи закріпити цю колізію на законодавчому рівні.
Не заперечуючи, що для розв’язання позначеної проблематики велике значення має стан законодавства, слід мати на увазі, що такі норми є небезпечними для інтересів осіб – носіїв того чи іншого суб’єктивного права і можуть викликати досить істотні утруднення в їх застосуванні з огляду на обов’язковість їх вимог для нестандартних ситуацій. Видається, що при зіткненні інтересів сторін, які здійснюють свої суб’єктивні права незалежно від їх юридичної природи, істотну роль відіграє принцип справедливості, добросовісності та розумності.
У цьому зв’язку заслуговує на особливу увагу внесене в результаті другого читання на сесії Верховної Ради України доповнення ст. 3 Проекту ЦК України, присвяченої загальним принципам цивільного законодавства, пунктом 6, який закріплює важливе вихідне положення всього законодавства у вигляді справедливості, добросовісності та розумності [153, с. 2], що й послужить визначеною та достатньою гарантією справедливого розв’язання проблеми "колізії інтересів".
Підводячи підсумок дослідженню проблеми здійснення суб’єктивного цивільного права фізичної особи на повагу до її гідності та честі, слід виокремити такі основні положення:
1) суб’єктивне право фізичної особи на повагу до гідності та честі має позитивний характер і, як правило, складається з кількох правомочностей, оскільки воно покликане виражати й забезпечувати гідність особи та її статус у всіх сферах життя суспільства;
2) здійснюється це право на повагу до гідності та честі його носієм різними способами незалежно від інших осіб і може проявлятися як в одиничній дії, так і в діях, що багаторазово повторюються, але тільки особисто правоможною особою;
3) сфера здійснення суб’єктивного права на повагу до гідності та честі збігається зі сферою свободи фізичної особи і не може бути обмежена;
4) при розв’язанні проблеми "колізії інтересів" у ході здійснення особистих немайнових прав фізичної особи необхідно враховувати принцип справедливості, добросовісності та розумності;
5) з метою вдосконалення цивільного законодавства стосовно порушеної проблеми пропонується:
- виключити з редакції статті 260 Проекту ЦК України ч. 1, оскільки її зміст має суто теоретичне значення;
- виключити з редакції статті 264 Проекту ЦК України ч. 2, включивши її зміст до статті 266 того самого джерела і позначивши її номером 2 з коректуванням тексту у вигляді виключення слів "в межах";
- у зв’язку з вищевикладеним пропонується така редакція статті 266 Проекту ЦК України:
"Стаття 266. Обмеження у здійсненні особистих немайнових прав.
1. Обмеження у здійсненні особистих немайнових прав можливі тільки відповідно до законів України, крім випадків, визначених Конституцією України.
2. При здійсненні особистих немайнових прав фізична особа діє відповідно до свободи поведінки";
- зі змісту ч. 6 ст. 13 Проекту ЦК України після слів і цифр "…які передбачені ч.ч. 2, 3, …" виключити вказівку на ч. 4 цієї статті;
- зі змісту ч. 3 ст. 15 Проекту ЦК України після слів і цифр "…заборонені положеннями ч.ч. 2, 3…" виключити вказівку на ч. 4 статті 13 цього Кодексу;
- доповнити зміст ч. 4 ст. 13 Проекту ЦК України словами: "… і норм моралі" після слів "… моральних принципів суспільства";
- доповнити текст останнього абзацу п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 27 вересня 1990 року зі змінами та доповненнями "Про застосування судами законодавства, яке регулює захист честі та гідності громадян і організацій" словами "… і норм моралі" після слова "… принципів".
Висновки
Правовий статус гідності та честі як об’єктів цивільного-правового захисту отримав своє легальне закріплення спочатку в Основах цивільного законодавства Союзу РСР і союзних республік 1961 року, а потім у прийнятому 18 липня 1963 року на їх підґрунті ЦК України, введеному в дію з 1 січня 1964 року.
Увесь цей час цінності особи розглядалися в аспекті так званої охоронної "негативної" функції права, пов’язаної з регулюванням особистих немайнових відносин у порушеному стані, а не в ході їх нормального здійснення.
Суб’єктивні права людини, пов’язані з реалізацією гідності й честі визнавалася правами, які забезпечують "негативну свободу", а тому їх сутність зводилася до недоторканності та до утримання від їх порушення з боку інших осіб. Крім того, зміст самих цінностей особи тривалий час розглядався з позицій різко позначеного ортодоксального підходу.
Прийнята 28 червня 1996 року Конституція України вперше в історії розвитку вітчизняного законодавства закріпила правило про те, що людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищими соціальними цінностями (ст. 3).
Аналіз цієї найважливішої конституційної норми свідчить про закріплення нової ліберально-демократичної концепції прав людини, яка націлює на гуманність правової системи, на її докорінну перебудову та реформування згідно з пріоритетом і вищою юридичною значущістю невід’ємних прав і свобод людини. У цьому аспекті одним із фундаментальних завдань нинішнього часу називається не просто визнання цих прав і свобод, а їх юридичне "піднесення", коли вони через категорію об’єктивного права набувають глобального значення [4, с. 673].
Зведення гідності та честі в ранг найвищих соціальних цінностей, а також надання абсолютного значення праву кожного на повагу його гідності вже не вписуються в трактування "негативної свободи", а їх забезпечення вимагає більш змістовних дій. Тому в даний час у цивілістиці теоретично обґрунтованою є необхідність позитивного регулювання особистих немайнових відносин, що сприяє розвитку та зміцненню відповідних прав суб’єкта. А це, у свою чергу, пов’язане з більш поглибленим розумінням цих цінностей особи, а отже, із вивченням їх природи, генезису, сутності, з розкриттям нових рис і характеристик.
У зв’язку з цим видалося найбільш важливим спеціально розглянути основний засіб їх реалізації – суб’єктивне право фізичної особи, яке свідчить про її юридичні можливості в умовах побудови демократичної, правової держави.
З метою плідного теоретичного дослідження всіх цих питань і їх поглибленого пророблення використано нові наукові методи й підходи.
У сучасній юридичній літературі загальнометодологічного плану звертається увага на проблему ізольованості наукового аналізу й теоретичного осмислення правових об’єктів, явищ і процесів і обґрунтовується необхідність комплексного системного підходу до них, тобто з урахуванням знання загальних і специфічних об’єктивних закономірностей суспільного розвитку, що вивчаються іншими галузями суспільствознавства [72, с. 537, 542, 545].
У зв’язку з усе більше зростаючою соціальною значущістю гідності й честі фізичної особи такий підхід є особливо доцільним для їх розуміння й інтерпретації, тому ці цінності особи піддані науковому аналізу з урахуванням не тільки останніх досягнень юридичної думки, а й філософських, етичних поглядів.