У результаті дисертаційного дослідження сформульовано такі найважливіші висновки, які, на думку дисертанта, відповідають не тільки ідеї позитивного регулювання особистих немайнових відносин, а й правовому статусу гідності та честі як найвищих соціальних цінностей.
Дослідження в історичній ретроспективі ідеї гідності та честі в праві показало, що генезис самої ідеї про ці цінності особи відбувався в давній період розвитку людської цивілізації та відповідав первіснообщинному ладу (остання стадія пізньородового суспільства). На його першій стадії, пов’язаній з присвоюючим господарством, ще тривав процес становлення самої людини як біосоціальної істоти й лише в ХL-ХХV тисячолітті до н.е. склався неоантроп, тобто людина сучасного типу. З цього моменту почався процес розкладу її синкретичної колективної свідомості й становлення самосвідомості, пов’язаної з власною самооцінкою, а отже, з уявленнями про гідність людини. Уявлення про честь людини стали наслідком родової та станової диференціації людських спільнот, яка особливо проявилася в епоху розкладу родоплемінного ладу військової демократії.
Той факт, що вже в стародавні часи честь захищалася з допомогою санкцій приватної помсти з боку потерпілого і його родичів, показує, що ці уявлення вже охоплювали й значущість цих цінностей особи.
Світова цивілістична думка свідчить про те, що свій перший правовий статус як об’єкт охорони честь отримала відповідно до Законів ХII таблиць (451-452 рр. до н.е.). Однією з перших відомих пам’яток вітчизняної правової культури, що закріпили статус цієї цінності як об’єкта охорони, слід вважати Руську Правду (Коротка редакція).
Процес дальшого розвитку ідеї про гідність і честь та їх правовий статус як об’єкта охорони й захисту свідчить про те, що він є не тільки постійним і безперервним, а має яскраво виражений еволюційно-діалектичний характер. Незважаючи на значно несприятливі часом історичні умови розвитку людського суспільства, гідність і честь від "аристократичної пихи" досягли правового статусу "найвищих соціальних цінностей". Це означає, що гідність і честь є неодмінними атрибутами будь-якої людини, дозволяючи їй користуватися своєю особистою свободою та виражаючи її найбільшу цінність.
Протягом тривалого періоду розвитку цивілістичної думки змістові гідності й честі надавався класовий характер. Дане дослідження показало, що вирішальною історичною причиною, що зумовлює їх внутрішні межі, якісні характеристики, є тип соціального, а не класового зв’язку між людьми. Це означає, що в змісті гідності й честі завжди, незалежно від того чи іншого етапу розвитку суспільства, залишається першооснова – загальнолюдські критерії, які постійно поповнюються та збагачуються завдяки синтезу національно-історичних традицій з досягненнями світової, етичної та правової думки.
Характеризуючи гідність і честь як найвищі соціальні цінності, слід мати на увазі, що визначення "соціальний" за змістом не збігається з етимологічним значенням слова "суспільний" і потребує системного підходу, для якого притаманне як "загальне", так і "особливе". Тобто уявлення про гідність і честь особи повинні відповідати як інтересам суспільства, так і особистим інтересам його індивіда, котрі хоча й відрізняються від суспільних, але не суперечать останнім. Крім того, слід відмітити, що такий підхід передбачає їх оптимальне поєднання, об’єктивним критерієм якого є збереження цілісності й загальної безпеки суспільства як єдиного соціального "організму" та здатності людини до самовираження й саморозвитку, а основною тенденцією розвитку ідеї про гідність і честь людини є поступове згладжування суперечностей між особистими та суспільними інтересами. Як показав досвід дослідження, зміст визначення "соціальний" має велике значення для інтерпретації гідності та честі, і зокрема для характеристики їх об’єктивної та суб’єктивної сторін.
Історично гідність і честь перебувають у певному співіснуванні й тісному взаємозв’язку одна з одною. Однак їх генезис продемонстрував, що, будучи цінностями, які справляють величезний вплив на долі людей, вони поперемінно брали на себе роль лідера, реальної історичної сили, котра впливала на становлення особистості та її світогляд у системі соціального ранжирування. Так, ідея про честь за ранжиром займала домінуюче значення в "рицарський період" епохи троянських воєн (близько 1240 р. до н.е.) і в період середньовіччя (V-ХVII ст.ст.), а гідність, будучи основою гуманізму, займала і займає провідне становище в порівнянні з честю в умовах демократичних перетворень (епоха Відродження – Ренесансу та його кульмінація – Просвітництво (ХVI-ХVIII ст.ст.); сучасний період розвитку суспільства в умовах побудови правової демократичної держави).
Домінуюче значення ідеї про гідність у порівнянні з ідеєю про честь у нинішніх умовах побудови правової, демократичної держави наперед визначає й особливий правовий статус цієї цінності людини, який знаходить своє специфічне закріплення та реалізацію через такі структурні елементи системи права, як міжгалузевий інститут гідності особи, правові принципи тощо. Крім того, будучи вихідним положенням у системі права, гідність самостійно виступає окремим правовим принципом.
З метою цивільно-правового закріплення цієї важливої правової ідеї вносяться пропозиції про доповнення статті 3 нового ЦК України таким принципом: "Повага гідності людини як найвищої соціальної цінності та її недоторканність", позначивши його частиною 1. Принципи, що містяться в цій статті, позначити відповідно чч. 2, 3, 4, 5, 6, 7.
Першорядне значення для визначення правового статусу гідності й честі фізичної особи, а також для виявлення та характеристики суб’єктивного права, що їх опосередковує, мають ті визначення, які використовуються в юридичній діяльності.
Аналіз найбільш типово й широко представлених у цивілістиці визначень свідчить про те, що в їх основі лежить таке поняття, як "оцінка": самооцінка особи – в основі гідності; суспільна оцінка особи – в основі честі.
З філософської точки зору оцінка є кількісною характеристикою певної значущості, особистісного або суспільного значення, які входять до змісту цінності. Категорія "оцінка" і категорія "цінність" – різні за своїм змістом і значенням, але тісно взаємопов’язані між собою: оцінка є вторинною і похідною від цінності, вона не створює цінність, а навпаки, цінність – основа оцінки.
З урахуванням цього дослідження показало, що застосування категорії "оцінка" як вихідного положення у визначеннях понять гідності й честі не відбиває суті останніх та не відповідає ціннісним і правовим орієнтирам у суспільстві, збіднюючи їх юридичну природу. Аналогічні висновки зроблено і стосовно використання поняття "благо", тому у філософських джерелах зазначається, що воно витіснене поняттям "цінність".
Саме поняття "цінність" є відображенням суті досліджуваних категорій і їх аксіолого-правової парадигми і найістотнішим чином відбиває їх специфіку. Крім того, визначення гідності та честі через поняття "найвища соціальна цінність" служать не тільки свого роду гарантом бережного та поважливого ставлення до їх носія і доказом нового аксіологічного підходу до їх інтерпретації, а й виразом їх особливого правового статусу.
Отже, гідність – найвища соціальна цінність, яка свідчить, з однієї, об’єктивної, сторони про значущість людини для суспільства з точки зору її моральних, духовних, фізичних (природних) якостей, тобто значущість індивіда як людини, як представника людства незалежно від належності до тієї чи іншої соціальної спільноти, групи й становища в суспільстві, а, з іншої, суб’єктивної, сторони – про особистісну значущість для особи її моральних, духовних, фізичних (природних) якостей незалежно від соціальної належності до тієї чи іншої спільноти людей і становища в суспільстві, усвідомлення і почуття цієї значущості;
честь – це найвища соціальна цінність, яка свідчить, з однієї, об’єктивної, сторони, про значущість особи для суспільства, яка визначається в процесі суспільної життєдіяльності людей у зв’язку з її належністю до тієї чи іншої конкретної групи – соціальної, професійної, національної та ін.; а з іншої, суб’єктивної, сторони – про особистісну значущість особи як представника соціальної, професійної, національної та іншої конкретної групи людей, яка визначається на основі власного внутрішнього духовного світу, суспільної та індивідуальної свідомості й самосвідомості.
Така інтерпретація гідності й честі дозволяє достатньою мірою відбити їх правовий статус як об’єктів права, оскільки, по-перше, із визначень видно, що вони не тільки "особисті немайнові блага", а "найвищі соціальні цінності", і це свідчить не лише про особисту значущість для людини, а й про природне, культурне та суспільне значення, що найбільше відображає суть досліджуваних категорій, які логічно передбачають особливий юридичний режим їх використання й охорони.
По-друге, включення до визначення і гідності, і честі як об’єктів права словосполучення "найвища соціальна цінність" свідчить про їх близьку схожість між собою як цінностей людини, з допомогою яких забезпечується її соціальне буття.
По-третє, розгляд гідності й честі як "найвищих соціальних цінностей" дозволяє залишатися в рамках тотожних або близьких ціннісних орієнтирів, що виражені як в теоретичній правовій думці, так і в позитивному праві, і служить однією з юридичних гарантій здійснення цих прав особи в суспільстві, оскільки націлює на особистісну ціннісно-нормативну орієнтацію в праві.