Дослідження проблеми співвідношення категорії "гідність", "честь" і "ділова репутація" між собою показало, що і гідність, і честь, і ділова репутація – три самостійні, "суверенні" правові категорії, що суттєво відрізняються одна від одної, а тому їх ототожнення (повне або часткове) суперечить юридичній природі кожної з них.
Гідність і честь фізичної особи найбільш тісно взаємопов’язані між собою, що проявляється не в одній, а в кількох точках зіткнення:
по-перше, як етичні категорії вони відображають ту сторону суспільних відносин, яка пов’язана з поведінкою людей, ставленням один до одного з точки зору добра і зла, обов’язку, справедливості, чесності тощо. Саме тому і в честі, і в гідності так яскраво проявляється моральний аспект;
по-друге, формуючись у процесі соціалізації людини та маючи еволюційно-діалектичний характер, вони є вічними, неминущими, цінними як для самої людини, так і для всього суспільства незалежно від статевих, вікових, професійних, соціальних, релігійних, культурних та інших відмінностей, а тому цілком обґрунтовано з правових позицій мають статус найвищих соціальних цінностей;
по-третє, як цінності, що вказують на культурне, суспільне й особисте значення (значущість особи), вони мають оцінний, аксіологічний характер, що і є їх спільним началом як етичних, так і правових категорій;
по-четверте, будучи засобами регулювання взаємовідносин і поведінки людей, вони відображають в соціальному плані місце й роль особи в суспільстві;
по-п’яте, оскільки обидві категорії зумовлені всією сукупністю обставин життя людей, то вони є об’єктивними за змістом і суб’єктивними за формою, бо постають як прояви внутрішнього світу людей, їх суспільної та індивідуальної свідомості й самосвідомості.
Основним критерієм, що дозволяє чітко розмежувати поняття "гідність" і "честь", є спрямованість змісту цих цінностей: у честі це диференціація людей у суспільстві у зв’язку з належністю до тієї чи іншої конкретної соціальної групи, а в гідності – цінність індивіда як представника людства незалежно від його заслуг і становища в суспільстві, що й знайшло відображення в ході вироблення визначень і гідності, і честі.
Правова природа гідності та честі найбільш істотно відрізняється від правової природи ділової репутації, що викликає сумніви щодо належності останньої до категорій особистих немайнових благ, оскільки:
по-перше, вона не відноситься до найвищих соціальних цінностей, до змісту яких відповідно до ст. 3 Конституції України входять гідність і честь людини;
по-друге, статус ділової репутації не відповідає і теорії гуманізму, що притаманне, наприклад, гідності людини;
по-третє, суб’єктивне право особи, що опосередковує ці цінність, не віднесено на конституційному рівні до числа основних прав людини та громадянина;
по-четверте, стан законодавства і ділова практика свідчать про наявність у ділової репутації економічного змісту та можливість відчужуваності, що не притаманне особистому немайновому благу.
Дослідження юридичної категорії "ділова репутація" показало, що в науці цивільного права відбивається ціла низка проблем, пов’язаних із визначенням її правового статусу, які потребують як теоретичного, так і практичного розв’язання. Приміром, на більш пильну увагу заслуговує питання щодо суб’єкта – носія суб’єктивного права на ділову репутацію. Потребує свого вирішення і проблема лаконічності та змістовності самого терміна "ділова репутація" з метою його відмежування, наприклад, від термінів "репутація", "честь", "гудвіл", "імідж" та ін., і виключення неоднозначності в його тлумаченні.
У ситуації, що склалася, актуалізується питання і про необхідність видання єдиного нормативного джерела, здатного забезпечити однакове регулювання цивільно-правових відносин, пов’язаних із застосуванням категорії "ділова репутація", щоб запобігти виникненню різного роду колізій. Наявність лише в загальних рисах позначеної проблематики, на нашу думку, насамперед свідчить про розвиток даного цивільно-правового інституту, що передбачає його подальше самостійне теоретичне дослідження.
Правова природа гідності та честі фізичної особи визначається не тільки їх поняттями, а й характером суб’єктивного права особи, яке опосередковує ці цінності. Юридичну природу такого права ще недостатньо з’ясовано. Тому суб’єктивне право особи, пов’язане з проблемою гідності та честі, часто розглядається у нерозривному зв’язку з правом на недоторканність приватного життя (з правом на свободу й особисту недоторканність, з правом на особисту безпеку), надаючи йому статусу або юридичної можливості, або окремої правоможності індивіда.
Віднесення права на гідність і честь до особистих немайнових прав фізичної особи, що забезпечують її соціальне існування, не тільки потребує нового підходу до його сутності й змісту, а й викликає потребу у формуванні нового права, що вимагає свого закріплення в об’єктивному праві.
Дослідження показало, що таким є право кожного на повагу гідності та честі. Його юридична природа відповідає статусу суб’єктивного права особи, а також ідеї "позитивного" регулювання, що забезпечує організованість суспільних відносин закріпленням суб’єктивних прав і свобод у їх природному стані, тобто в аспекті регулятивної функції права, а не тільки пов’язаних з охороною особи від образливого поводження та інших принизливих дій (охоронна функція права).
Гідність і честь – духовні цінності людини, які свідчать про її значущість як члена певного соціуму незалежно від того, будуть вони порушені чи ні. Тому соціальне буття особи забезпечується не тільки з допомогою її суб’єктивного права на захист цих найвищих соціальних цінностей. На думку дисертанта, такий забезпечувальний характер і має суб’єктивне право фізичної особи на повагу до гідності та честі, що насамперед відповідає потребам його нормального функціонування й потребує його правового виразу й законодавчого оформлення.
Комплексно-системне дослідження проблеми права на повагу дозволило визначити, що право на повагу гідності та честі – це юридично визнана й забезпечена можливість фізичної особи користуватися своєю гідністю та честю з власної волі незалежно від інших осіб, узгоджуючи свою поведінку з уявленнями, які існують у суспільстві стосовно цих цінностей, з метою отримання належної оцінки її якостей як особистості та позитивного ставлення з боку оточуючих і вимагати від будь-кого визнання цих цінностей.
Відповідно до Конституції України така юридична можливість визнана й охороняється державою, а тому за своєю юридичною природою це право є суб’єктивним правом особи. Його здійснення передбачає реалізацію змісту цього права для задоволення інтересу як правоможної особи, так і особи зобов’язаної, бо не виключає ні свободи користуватися своїм правом на гідність і честь, ні обов’язку поважати ці цінності.
Оскільки така правова конструкція передбачає вид і міру можливої (або дозволеної) поведінки суб’єкта права з метою задоволення його інтересів, то зведення його сутності тільки до права кожної особи на недоторканність її гідності та честі та до можливості вимагати від усіх суб’єктів утримання від їх порушення або до права вимагати спростування розповсюджених відомостей, що не відповідають дійсності та порочать гідність і честь особи, не повною мірою відбиває юридичне значення такого суб’єктивного права і значно збіднює його зміст. З огляду на те, що право на повагу гідності та честі є основою соціального буття фізичної особи, то його забезпечувальний характер полягає у визнанні цих цінностей особи, що проявляється в отриманні належної оцінки та самооцінки її якостей як особистості, а також у позитивному ставленні з боку оточуючих. Саме в суб’єктивному праві на повагу гідності та честі й знаходить своє втілення їх правовий статус як найвищих соціальних цінностей.
Для усунення суперечностей у назві та змісті статті 290 Проекту ЦК України й необґрунтованого звуження поняття права на повагу гідності та честі необхідно зробити такі доповнення:
1. У назві статті 290 після слів "на повагу" додати слова "і захист", що в цілому повинне мати такий вигляд:
"Стаття 290. Право на повагу і захист гідності та честі."
2. Зміст статті 290 доповнити частиною 1 такого характеру: "Кожний має право на повагу до гідності та честі". У зв’язку з цим ч. 1 і ч. 2 цієї статті вважати відповідно чч. 2 і 3.
Визначення юридичної природи суб’єктивного права на повагу гідності та честі фізичної особи нерозривно пов’язане з питанням про його здійснення, що надає йому практичного значення та необхідної визначеності.
Дослідження цієї проблеми дозволило зробити такі висновки:
1) суб’єктивне право фізичної особи на повагу гідності та честі має позитивний характер і, як правило, складається з кількох правомочностей;
2) здійснюється право на повагу гідності та честі його носієм різними способами, незалежно від інших осіб і може проявлятися як в одиничній дії, так і в діях, що багаторазово повторюються, але тільки особисто правоможною особою;
3) сфера здійснення суб’єктивного права на повагу гідності та честі збігається зі сферою свободи фізичної особи і не може бути обмежена;
4) при вирішенні проблеми "колізії інтересів" у ході здійснення особистих немайнових прав фізичної особи необхідно враховувати принцип справедливості, добросовісності та розумності;
5) з метою вдосконалення цивільного законодавства стосовно порушеної проблеми пропонується:
- виключити з редакції статті 260 Проекту ЦК України ч. 1, оскільки його зміст має суто теоретичне значення;
- виключити з редакції статті 264 Проекту ЦК України ч. 2, включивши його зміст до статті 266 того самого джерела і позначивши її номером 2 з коректуванням тексту у вигляді виключення слів "у межах";