Стосовно до системи права ідея людської гідності реалізується і з допомогою різних принципів загального, міжгалузевого, галузевого та іншого характеру, з якими вона тісно взаємопов’язана. Це проявляється в тому, що в них вона знаходить свій об’єктивний вираз. І ідея гідності, і принципи права є вихідними положеннями формування права. Тому проблема їх співвідношення між собою є також досить актуальною.
Торкаючись цивілістичного аспекту цієї проблеми, слід зазначити, що ідея людської гідності не повною мірою відбивається в принципах цивільного законодавства. Так, аналізуючи, приміром, його загальні принципи, що містяться в ст. 3 Проекту ЦК України, можна дійти висновку, що всі вони, а це і недопустимість свавільного втручання у сферу особистого життя фізичної особи, і недопустимість позбавлення права власності, крім випадків, передбачених виключно законом, і свобода договору, і свобода підприємництва, і судовий захист будь-якого цивільного права в разі його порушення, і справедливість, розумність, добросовісність [241; 242; 243], пронизані ідеєю людської гідності та спрямовані на її втілення в життя. Але, незважаючи на це, вважаємо, що спроектована норма майбутнього ЦК України потребує доповнення. Справа в тому, що ідея людської гідності з урахуванням її багатогранного й усеосяжного характеру повинна самостійно виступати як окремий правовий принцип. На це вже зверталась увага в правовій доктрині й зазначалося, що "дана ідея може бути в повному і точному розумінні слова названа правовою, оскільки загальна значущість умов її існування пов’язана з державно-організаційними заходами її забезпечення й охорони" [131, с. 322]. Такий принцип, на нашу думку, може бути виражений у такому вигляді: "Повага гідності особи і її недоторканність".
Видається, що наукова обґрунтованість цієї пропозиції насамперед зводиться до характеристики юридичної природи принципів цивільного права, до з’ясування їх сутності, змісту та соціального значення. На думку дисертанта, основою цієї характеристики є ті теоретичні конструкції, які містять визначення поняття "принципи цивільного права".
У цивільно-правовій літературі вони формулюються по-різному. Так, О.А. Пушкін визначає принципи цивільного права як відображення в його нормах основоположних ідей (начал, положень), відповідно до яких здійснюється регулювання майнових і особистих немайнових відносин [197, с. 16].
В.П. Грибанов зводить їх до керівних положень права, до його основних начал, що відбивають об’єктивні закономірності, тенденції та потреби суспільства, котрі визначають сутність усієї системи, галузі чи інституту права та мають на підставі їх правового закріплення загальнообов’язкове значення [196, с. 24].
Д.В. Боброва до загальних принципів відносить "лише положення, які притаманні загальним засадам і в цілому змісту цивільного права" [238, с. 17].
Принципи цивільного права Г.А. Свердлик розглядає як закріплені або відображені в преамбулах основоположних нормативних актів, а також у цивільно-правових нормах і такі, що виражають об’єктивні закономірності розвитку майнових, пов’язаних і не пов’язаних з ними особистих немайнових і таких, що базуються на засадах координації, організаційних відносин, стабільні нормативно-керівні положення, згідно з якими будується нормативна база цивільно-правового регулювання, регламентація поведінки суб’єктів цивільного права і правозастосування [186, с. 17].
У зарубіжній правовій літературі зазначається, що принципами "є пропозиції, поняття, ідеї або фундаментальні, або просто важливі, що спираються на здоровий глузд, на практику судових рішень, інколи виходять зі зробленого вибору і складають норми, моделі та цілі, яких додержуватиметься і за якими будуватиметься юридичне міркування" [184, с. 171-172].
Аналіз вищезазначених визначень свідчить про те, що, незважаючи на деякі відмінності, їх основу становлять одні й ті ж самі те же терміни – це провідні (певні, основні, основоположні) начала (засади, положення), керівні (основоположні) ідеї (положення). Крім того, можна помітити, що не всі вони однакові за змістом: в одних він доволі об’ємний, в інших – стислий, але в цілому всі визначають юридичну природу цього елемента системи права.
Загальновідомо, що найоптимальнішим видається наукове визначення того чи іншого явища, котре містить низку притаманних йому ознак, які дозволяють у сукупності дати загальне уявлення про його сутність. На думку дисертанта, найбільш прийнятним є визначення принципів цивільного права, запропоноване Г.А. Свердликом, оскільки воно найповніше відбиває основоположні характеристики досліджуваного поняття, а тому береться за основу для подальшого наукового аналізу проблеми.
Як видно з наведеного вище визначення й тих істотних ознак, котрі, на погляд цього автора, дозволяють відрізнити принципи цивільного права від інших соціальних явищ, під ними розуміються, по-перше, не просто керівні або основоположні ідеї, а нормативно-керівні положення стабільного характеру. По-друге, ці положення притаманні цивільному праву. По-третє, вони виступають основою практичної діяльності правотворчих органів, суб’єктів цивільного права та відповідних юрисдикційних органів. По-четверте, розглядані принципи уособлюють об’єктивні закономірності розвитку суспільних відносин, регульованих цивільним правом, і служать правильним орієнтиром відображення та використання цих закономірностей, виконуючи функцію єдності правового регулювання [186, с. 15-17].
Співвіднесення цих правових критеріїв із сутністю самої ідеї "поваги до притаманної людській особистості гідності" приводить до висновку про те, що правомірність визначення її як принципу цивільного права не викликає сумнівів.
Положення про повагу гідності людини проймає всю систему права України, у тому числі й систему цивільного права, оскільки воно, будучи "основоположним правом", "…є найважливішою складовою приватного права і навіть усього права в цілому…" [184, с. 89].
Не випадково, а саме на розвиток конституційних положень про право кожного на повагу його гідності, автори Проекту ЦК України розробили аналогічне право (ст. 290) [241; 242; 243]. Реальність, конкретність і недекларативність цієї норми вже знаходить свій прояв у наукових працях цивілістів. Так, обґрунтовуючи висновок про недоречність законодавчого закріплення ст. 273, присвяченій змісту права на життя, яка б передбачала серед іншого можливість стерилізації недієздатної особи з дотриманням трьох обов’язкових вимог: наявності медико-соціальних показань, згоди опікуна та попереднього повідомлення прокурора, С.І. Шимон у першу чергу посилається на її неузгодженість зі ст. 280 Кодексу, ст. 28 Конституції України та положеннями міжнародних угод з питань прав людини про повагу гідності людини [251, с. 160].
Однак слід зауважити, що "на праві людини на гідність, її місце в суспільстві і відображення в ньому своєї особистості" [251, с. 148] ґрунтуються не тільки особисті відносини, особисті немайнові права людини та громадянина.
У Преамбулі цілої низки міжнародно-правових документів, які відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, проголошено, що визнання гідності, притаманної усім членам людства, та їхніх рівних невід’ємних прав є основою свободи, справедливості та загального миру. (Загальна декларація прав людини від 10 грудня 1948 року, Міжнародний пакт про громадянські та політичні права від 16 грудня 1966 року та Факультативні протоколи до нього, а також Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права від 16 грудня 1966 року) [113, с. 14-58].
У Проекті ЦК України як основні принципи цивільного права закріплюються положення, що мають велике значення для здійснення не тільки особистих немайнових, а й майнових прав фізичної особи: свобода договору, свобода підприємництва. Не викликає сумнівів, оскільки йдеться про свободу особи, що її першоосновою є ідея людської гідності. Це не єдиний приклад, який демонструє значення досліджуваної ідеї, а тому на обґрунтування наведеного доводу вважаємо за достатнє послатися на Міжнародний пакт про цивільні та політичні права від 16 грудня 1966 року й на Міжнародний пакт про економічні, соціальні й культурні права від 16 грудня 1966 року, де в їх преамбулах особливо відзначається, "що ці права випливають із притаманної людській особистості гідності" [113, с. 14-58]. Отже, ст. 3 Конституції України про те, що людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, є закономірним наслідком цього положення.
Усе вищевикладене дозволяє вирізнити найбільш істотні моменти, що свідчать про об’єктивні підстави віднесення ідеї поваги людської гідності до принципу цивільного права.
По-перше, будучи вихідною ідеєю стосовно до соціально-правової характеристики особи, що лежить в основі всіх суб’єктивних прав, обов’язків і свобод людини, вона проймає всю систему цивільного права, що регулює як майнові, так і особисті немайнові відносини фізичної особи. По-друге, стосовно до різноманітних суспільних відносин ця ідея має регулюючу властивість незалежно від змін правових норм, а отже, є нормативно-керівним положенням непорушного характеру. По-третє, вона служить орієнтиром правотворчої та правозастосовної діяльності державних органів, а також суб’єктів цивільного права. По-четверте, виражаючи найвищу соціальну цінність людини, ця ідея відбиває не тільки об’єктивну закономірність розвитку усього громадянського суспільства в умовах демократичних перетворень, а й одну з фундаментальних тенденцій розвитку цивільного права як приватного права, спрямованого на регулювання різноманітних відносин індивіда.
З огляду на те, що в статті 3 нового ЦК України ця загальна ідея не отримує свого чіткого й самостійного виразу, її необхідно доповнити пунктом такого змісту: "Повага гідності особи і її недоторканність", позначивши цей пункт номером 1.