Відповідно до ст.2 Закону України "Про недержавне пенсійне забезпечення" система недержавного пенсійного забезпечення - це складова частина системи накопичувального пенсійного забезпечення, яка ґрунтується на засадах добровільної участі фізичних та юридичних осіб, крім випадків передбачених законами, у формуванні пенсійних накопичень з метою отримання учасниками недержавного пенсійного забезпечення додаткових до загальнообов’язкового державного пенсійного страхування пенсійних виплат[83].
Із закону випливає, що за допомогою спільної участі, фізичні та юридичні особи тим самим задовольняють необхідність у задоволенні додаткових пенсійних виплат. В результаті спільної "добровільної" участі формується відповідний фонд коштів, який у даному випадку має вагоме значення для держави, адже виникає розподіл та перерозподіл даних коштів, а також проводяться виплати для соціальних потреб суспільства. Додатковий характер даних коштів, ще не свідчить про їх повне відокремлення від публічних фінансів, а говорить про таку ознаку пенсійного забезпечення як системність.
Фінансові ресурси недержавного пенсійного страхування, займають важливе місце серед публічних фінансів, адже беруть участь в інвестуванні в економіку країни, та знімають із держави певний тягар щодо соціального забезпечення громадян.
Проте, при недержавному пенсійному страхуванні потрібно враховувати регулювання цієї сфери відносин, як цивільним так і фінансовим законодавством. Між страхувальником та суб’єктом, який здійснює недержавне пенсійне страхування укладається угода, і відповідно ведеться його персоніфікований пенсійний рахунок. Внески страхувальників формують фонд грошових коштів, який служить основою для
подальших пенсійних виплат, а стосовно цільового використання коштів з цих фондів держава ставить відповідні вимоги.
А.А. Нечай зазначає, що за ознакою утворення та використання накопичувальних пенсійних фондів третього рівня, останні не є публічними фондами, а належать до приватних накопичувальних фондів, утворених для задоволення приватних інтересів окремих фізичних та юридичних осіб. Але через те, що цей приватний інтерес визнається і підтримується державою, яка зацікавлена в підвищення добробуту громадян похилого віку та ефективному використанні бюджетних коштів, спрямованих на фінансування адресної соціальної допомоги малозабезпеченим громадянам, держава може стимулювати (заохочувати) фізичних осіб та їх роботодавців до участі в додатковому пенсійному забезпеченні шляхом встановлення податкових пільг[84].
Стимулювання (заохочення) з боку держави стосовно участі у недержавному пенсійному страхуванні стосується без винятку всіх фізичних та юридичних осіб, а отже спрямоване на допомогу всьому суспільству. До того ж із держави знімається певний тягар щодо фінансової допомоги, який переходить на відповідні недержавні пенсійні фонди та страхові компанії.
Ще однією причиною заохочення з боку держави є впровадження пенсійної реформи, і запровадження наступних рівнів (на сьогодні в обов’язковому порядку діє тільки перший рівень), адже Пенсійний фонд не в змозі в майбутньому не зможе в повній мірі виконувати свої зобов’язання. В Україні кількість населення працездатного віку почне знижуватись у 2015 році. Кількість пенсіонерів зростатиме випереджальними темпами: на 100 осіб, які сплачують пенсійні внески, припадатиме 139 пенсіонерів. Кожен повинен буде працювати на себе і, крім того, робити внески, щоб покривати 100% пенсії одного пенсіонера та ще майже 40% пенсії іншого пенсіонера. Структура традиційної пенсійної системи є неефективною з соціальної та економічної точок зору. Без глибокої реформи криза пенсійної системи неминуча[85].
Стосовно визначення статусу фондів третього рівня, які є приватними пенсійними фондами, потрібно ставити за основу не їх належність до приватних чи публічних фондів, а їхнє значення у формуванні публічних фінансів, адже при оподаткуванні, інвестуванні, вкладанні коштів у державні цінні папери, дані фонди в певній мірі формують публічні фінанси.
Провідна роль у забезпеченні фінансової надійності приватних накопичувальних пенсійних фондів належить державі, оскільки учасникам таких фондів часто бракує кваліфікації для оцінки дій всіх суб’єктів, які задіяні у їх функціонуванні. Державне втручання вигідне для юридичних та фізичних осіб, які роблять пенсійні внески до таких фондів, а також для всієї пенсійної системи в цілому, оскільки нерегульований ринок недержавного пенсійного забезпечення призведе до збільшення кількості несправедливих, незрозумілих і навіть шахрайських угод, підриваючи довіру громадян до пенсійної системи взагалі[86].
Як зазначає А.Т. Ковальчук, великі за обсягом і потенційно важливі для держави фінансові активи, що перебувають у приватній власності і мають конкретних (персоніфікованих) власників, приносять суспільству ефект[87]. Тобто беруть участь у створенні сукупного суспільного продукту.
Варто сказати, що недержавному пенсійному страхуванню можна охарактеризувати з позиції егалітарного підходу. Р.О. Гаврилюк розкриває сутність егалітарної, інструментально-потребової концепції податкового права, зазначаючи останнім часом дістала динамічне поширення ідея Work-fare state - держави-менеджера, що сприяє праці, а не тільки перерозподіляє ВВП і національний дохід на свою користь. Ця держава зобов’язується задовольняти тільки основні потреби індивіда, націлює всіх споживачів на пропорційну участь у їхньому створенні. Продовжуючи Р.О. Гаврилюк зазначає, що публічний суб’єкт, у тому числі держава, з позиції цієї концепції виступає інструментом задоволення публічних потреб окремих індивідів, їхніх співтовариств і соціуму в цілому[88]. Відповідно потрібно забезпечити компроміс між виробниками публічних благ і публічною владою, а також створити відповідні механізми та конструкції, завдяки яким можна задовольнити основі принципи суспільних потреб.
Таким чином егалітарний підхід можна застосувати і до пенсійної системи, а саме до третього рівня - недержавного пенсійного страхування, і визначити державу як інструмент за допомогою якого суспільство може формувати фонди коштів недержавного пенсійного страхування. На основі цього і створюються пенсійні фонди третього рівня, недержавні пенсійні фонди, страхові організації, банки-зберігачі, які за формою власності не є державними, сприяють задоволенню потреб суспільства. Держава закладає механізм дії цих фондів, визначає їх перелік, і закладає умови участі в них.
Таким чином держава сприяє забезпеченню суспільно необхідного компромісу з приводу публічних фінансів між виробником суспільних благ і публічною владою, установка і підтримка балансу їхніх природних прав і законних інтересів, створення правових механізмів і конструкцій, завдяки дії яких стануть усе повніше, в міру можливості приватного сектора суспільного виробництва задовольняти власні потреби й продукувати одночасно усе вагоміший суспільний продукт, що дозволяло б повніше забезпечувати зростаючі публічні потреби соціуму у публічних фінансах, - з іншого боку[89].
Тому шляхом участі громадян у недержавному пенсійному страхуванні можливо забезпечити зростаючі публічні потреби, задовільнити які самостійно держава не здатна. Проте підтримуючи дану сферу, держава сприяє досягненню компромісу з періоду публічних фінансів.
Таким чином сприяючи розвитку недержавного пенсійного страхування, і стаючи партнером для громадян у створенні пенсійних фондів коштів, замінюється критерій владовідносин суб’єктів фінансового права критерієм правового начала - принципом формальної рівності їх усіх між собою, а також рівності приватних і публічних начал у фінансах суспільства[90].
Недержавне пенсійне страхування виступає яскравим прикладом рівності приватних і публічних начал у фінансовому праві. З одного боку держава допомагає громадянам самостійно формувати приватні фонди коштів, а з іншого шляхом направлення цих коштів в економіку держави задовільняє і публічний інтерес.
Законом України "Про недержавне пенсійне забезпечення"[91] визначено що недержавне пенсійне забезпечення здійснюють: недержавні пенсійні фонди, страхові організації, банківські установи. Разом з тим дані суб’єкти є ще й учасниками ринку фінансових послуг і є інститутами фінансово-кредитної системи держави, що розкриває фінансову складову їхньої діяльності.
Важливою постає роль суб’єктів недержавного пенсійного страхування і в умовах ринкової економіки. У сфері страхування акумулюється значна частина коштів, які до настання страхових випадків та виплат по них використовуються передусім як джерело кредитних ресурсів. Ці ресурси можуть бути використанні для інвестицій в економіку.
Держава за допомогою публічно-правового регулювання саме норм фінансового права, залучає приватний капітал, акумульований в страхових резервних фондах страхових організацій для виконання своїх завдань та функцій[92]. Страхові резерви представлені широким колом цінних паперів - акцій, облігацій, направлені на довгострокове кредитування, інвестуються за визначеними, сприяють розвитку українського фондового ринку. Тому в умовах ринкової економіки недержавне пенсійне страхування виступає багатогранним явищем, і важливим фінансовим інститутом.
Останнім часом під впливом західної теорії вдаються до розширення тлумачення фінансів, виокремлюючи 5 великих сфер їх функціонування: фінанси державні, фінанси галузеві, кредит і грошовий обіг, ринок цінних паперів, страхування. Ця концепція надає фінансам широкого змісту, який виходить далеко за межі розподільної категорії. У цьому контексті страхування стає на один рівень із кредитом, державними фінансами, фінансами галузей, фондовим ринком. Тому у світовій практиці страхові послуги як об’єкт специфічних відносин, що становлять зміст страхування, розглядаються як складова фінансових послуг[93]. Фінансовою послугою при страхуванні виступає комплекс дія пов’язаних із залученням, та цільовим використанням фінансів, а також за визначених обставин надання фінансової допомоги, - виплати пенсій.