Недержавні пенсійні фонди закритого типу поділяються на корпоративні та професійні пенсійні фонди. Корпоративні пенсійні фонди утворюються юридичними особами - роботодавцями або групами роботодавців виключно для своїх працівників. Тобто учасниками цього фонду можуть бути виключно фізичні особи, які перебувають (або перебували) у трудових відносинах з роботодавцями - засновниками такого фонду та роботодавцями - платниками, які приєдналися до такого корпоративного фонду. Це означає, що фізична особа - учасник корпоративного пенсійного фонду, повинна буде залишити його у разі припинення трудових відносин з роботодавцем - засновником чи платником такого фонду. Але при цьому кошти, що належать такому учаснику, також не залишаться у корпоративному фонді. Розмір цих коштів визначається за даними на його індивідуальному пенсійному рахунку. За законодавством більшості країн кошти з корпоративного пенсійного фонду не можна забрати готівкою у вигляді одноразової виплати, але можна перевести їх до іншого фонду. Корпоративні пенсійні фонди є привабливими для великих підприємств, тому що підприємство і його працівники мають повний контроль за діяльністю такого фонду і можуть легко та оперативно приймати рішення у разі погіршення показників інвестиційного прибутку, збільшення адміністративних видатків або погіршення адміністративного управління діяльністю пенсійного фонду[107].
Вигідним для підприємств є участь у недержавних пенсійних фондах, що відображається у наданні їм податкових пільг.
Проте, дані підприємства які запровадили корпоративні пенсійні фонди, звітують про стан та число учасників такого фонду. А також за обставин, коли працівник звільняється з підприємства здійснюють перерозподіл пенсійних внесків до іншого фонду.
Професійні пенсійні фонди - це фонди, засновниками яких виступають об’єднання юридичних осіб - роботодавців або об’єднання фізичних осіб, пов’язані за видом їх професійної діяльності, включаючи професійні спілки. Учасниками таких фондів можуть бути виключно фізичні особи, пов’язані за видом своєї професійної діяльності, визначеної у статуті фонду. Отже, зміна місця роботи особи, зазвичай, не впливає на її право бути учасником професійного пенсійного фонду. У професійному фонді може брати участь будь-яка кількість вкладників - юридичних та фізичних осіб[108].
Сьогодні понад 200 підприємств є засновниками та вкладниками недержавних пенсійних фондів, з них 60% - підприємства реального сектору економіки, зокрема це Укртелеком, Укрпошта, "Стирол". З-поміж баків найактивнішими є Нацбанк, Украексімбанк, а серед об’єднань - Українська автомобільна корпорація, Профспілка працівників енергетики і електротехнічної промисловості. Сумарний дохід від інвестування у 2008 р. Склав 68 млн. гривень[109].
Вище охарактеризовані недержавні пенсійні фонди повинні подавати річну звітність про свою діяльність. При поданні річної звітності Державній комісії з регулювання ринків фінансових послуг України і Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку адміністратор і компанія з управління активами обов’язково додають до зазначеної звітності копію аудиторського висновку встановленого зразка[110].
Шляхом залучення пенсійних внесків учасників формуються відповідний фонд грошових коштів, який і є основою подальшої діяльності пенсійних фондів.
Вагому роль займає подальше інвестування пенсійних активів, адже від правильно здійснених інвестиціях отримується прибуток фонду, який повинен перевищувати рівень інфляції, і в подальшому підлягає пропорційному розподілу між учасниками.
Важливу роль слід приділяти адміністратору недержавного пенсійного фонду, компанії з управління активами, та зберігачам пенсійних фондів.
Так адміністратором недержавного пенсійного фонду може бути: юридична особа, яка надає професійні послуги з адміністрування недержавних пенсійних фондів (професійний адміністратор); юридична особа - одноосібний засновник корпоративного пенсійного фонду, який прийняв рішення про самостійне здійснення адміністрування такого фонду; компанія з управління активами. Юридична особа, яка має намір провадити діяльність з адміністрування недержавних пенсійних фондів, повинна отримати в Державній комісії з регулювання ринків фінансових послуг України ліцензію на провадження діяльності з адміністрування недержавних пенсійних фондів. Вимогою для отримання ліцензії є сплата грошовими коштами статутного капіталу, розмір якого повинен становити не менше 300 тис. євро за офіційним курсом Національного банку України на день державної реєстрації адміністратора (крім випадків, якщо адміністратором виступає засновник корпоративного пенсійного фонду) [111].
Адміністратор недержаного пенсійного фонду виконує ряд завдань стосовно ведення персоніфікованого обліку кожного з учасників фонду, а також відкриває персоніфікований пенсійний рахунок.
Від правильного управління активами залежить цільове використання коштів фонду. Управління активами недержавних пенсійних фондів може здійснюватись такими особами: компанією з управління активами; банком щодо активів створеного ним корпоративного пенсійного фонду у випадках, передбачених цим Законом; професійним адміністратором, який отримав ліцензію на провадження діяльності з управління активами. Управління активами пенсійного фонду здійснюється на підставі ліцензії на провадження професійної діяльності на ринку цінних паперів - діяльності з управління активами, яка видається Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку в установленому нею порядку. Для отримання ліцензії на провадження діяльності з управління активами пенсійних фондів потрібно сплатити грошовими коштами статутний капітал на день державної реєстрації: для компанії з управління активами в сумі еквівалентній 300 тис. євро; для особи, що отримала ліцензію на провадження діяльності з адміністрування пенсійних фондів к сумі еквівалентній 500 тис. євро за офіційним курсом Національного банку України[112].
Необхідним для гарантії збереження пенсійних активів є вибір зберігача пенсійних фондів.
Загалом, зберігач пенсійного фонду може бути банк, який має ліцензію Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку на здійснення професійної діяльності на ринку цінних паперів - депозитарної діяльності зберігача цінних паперів. На банки-зберігачі покладаються обов’язки щодо відкриття, ведення рахунків пенсійного фонду; приймання, передача, облік та забезпечення зберігання цінних паперів, а також документів, які підтверджують право власності на пенсійні активи в інших формах, документів пов’язаних з формуванням та використанням пенсійних активів; перевірка підрахунку чистої вартості активів пенсійного фонду і чистої вартості одиниці пенсійних внесків, здійсненого адміністратором та особою яка провадить діяльність з управління активами пенсійного фонду; виконання розпоряджень адміністратора щодо перерахування пенсійних коштів; виконання розпоряджень адміністратора щодо перерахування грошових коштів для оплати послуг адміністратора, зберігача, винагороди собі, що провадить діяльність з управління активами пенсійного фонду, аудитора (аудиторської фірми), оплата послуг осіб, які надають пенсійному фонду консультаційні та (або) агентські послуги, торгівців цінними паперами та інших посередників, здійснення оплати витрат на перереєстрацію прав власності та оплати інших витрат, передбачених Законом "Про недержавне пенсійне забезпечення" та ін[113].
Від правильного вибору банку-зберігача, залежить успішна інвестиційна діяльність фонду. Банк-зберігач повинен володіти високим професіоналізмом та новітніми технологіями для того щоб швидко та своєчасно проводити необхідні перерахунки та надійно зберігати активи.
У своїй діяльності недержавні пенсійні фонди додержуються певної інвестиційної політики, яка фіксується в інвестиційній декларації. В цьому ключовому документі визначаються мета й напрями інвестування, його обмеження, вимоги до складу та структури пенсійних активів, порядок здійснення контролю зі інвестуванням пенсійних активів, а також порядок внесення змін до цієї декларації[114].
Розглянемо, ще одного суб’єкта, що здійснює недержавне пенсійне страхування - страхові компанії зі страхування життя.
В Законі України "Про недержавне пенсійне забезпечення"[115] зазначається, що недержавне пенсійне забезпечення здійснюється страховими організаціями шляхом укладення договорів страхування довічної пенсії, страхування ризику настання інвалідності або смерті учасника фонду відповідно до цього Закону та законодавства про страхування.
Під довічною пенсією (довічний ануїтет, рента) слід розуміти пенсійні виплати, які здійснюються страховою організацією на підставі договору страхування довічної пенсії протягом життя фізичної особи періодично після досягнення нею пенсійного віку, відповідно до Закону України "Про страхування"[116].
Згідно із Законом України "Про недержавне пенсійне забезпечення" право на здійснення даного виду діяльності має страховик, який отримав ліцензію на страхування життя, - life-компанія. Законом України "Про страхування" не передбачено видачу ліцензії на такий вид страхування, як пенсійне страхування. Закон України "Про страхування" включає страхування довічної пенсії у межі страхування життя[117].
В Україні на сьогоднішній день у сфері недержавного пенсійного страхування працює велика кількість як національних так і іноземних страхових компаній зі страхування життя. Першою компанією яка почала виплату недержавних пенсій було АТ "Граве Україна", дочірня компанія австрійська страхового концерну Grawe. До числа найбільших страховиків які працюють в Україні слід віднести компанії - Аліко, ТАС, Блакитний поліс, Дженералі Гарант, Уніка, Фортіс, Аска та ін.