Як бачимо, демографічна ситуація дає підстави для проведення пенсійних реформ, адже солідарна система не в змозі впоратися із навантаженням. Тому недержавне пенсійне страхування покликане допомогти державі задовольнити публічні інтереси.
Більшість країн світу здійснювали пенсійну реформу поетапно, і яка складається із трьох рівнів: солідарної, обов’язкової накопичувальної, та недержавного пенсійного страхування. Загалом, що характерного до більшості країн, в них в ході проведення пенсійних реформ, запроваджувалось поступове збільшення пенсійного віку.
У розвинених країнах світу в 90-х рр. були проведені пенсійні реформи - у США в 1995 р., у Великобританії в 1994 р., у Франції в 1993р., у Італії у 1992 р., у Німеччині у 1992 р.
США можна вважати найбільш розвиненим представником недержавного пенсійного страхування. В США у пенсійному забезпеченні громадян важливу роль відіграють добровільні приватні пенсійні програми. В 90-х рр. ХХ ст. цими програмами було охоплено 40-45% найманих працівників приватного сектора, а пенсії що були отримані з фондів недержавного пенсійного страхування становили у середньому 20% сукупних прибутків всіх пенсіонерів США. Держава контролює діяльність добровільних приватних фондів. У 1974 р. Прийнято закон, який передбачає не лише контроль, а й ще систему податкових пільг, які стимулюють створення таких фондів. Роботодавці зацікавлені у створенні власних приватних пенсійних фондів, оскільки внески, які перераховуються у пенсійний фонд чи страхову компанію (за умови охоплення 70% працівників) не розглядаються як прибуток і не обкладаються податком. Крім цього можливо використовувати фінансові активи фондів для інвестування[167].
Недержавне пенсійне страхування у Франції характеризується тим, що було запроваджено нові умови роботи пенсійних фондів, участь у яких дозволяла будь-якій особі зменшити на 10% суму доходів, що підлягають оподаткуванню. Таким чином, влада, продекларувавши зниження податків закликала населення до активної участі в приватних пенсійних фондах. В 2000 р. Близько 46% домогосподарств Франції брали участь в одній із приватних пенсійних програм[168].
Німецька недержаве пенсійне страхування відзначається тим, що на відповідному підприємстві створюється відповідний самоврядний структурний підрозділ, який виконує функцію корпоративного та особистого пенсійного страхування працівників. Накопичені кошти йдуть на відновлення та модернізацію виробництва. В Німеччині страхова діяльність суворо контролюється державою. Особливістю є те, що страхові організації тісно взаємодіють з великим промисловим капіталом, і розповсюджена взаємна участь в капіталі і в управлінні. У Німеччині кожен повинен мати посвідчення застрахованого відповідно до якого він вніс внесок у касу пенсійного страхування[169].
Позитивний досвід Німеччини стосовно проведення модернізації і оновлення виробництва за рахунок фондів коштів недержавного пенсійного страхування на конкретному підприємстві варто ввібрати і Україні. Практично з часів розпаду СРСР модернізація не проводилася ні на жодному підприємстві, а це уповільнює процес виробництва. Шляхом формування на великих підприємствах таких фондів коштів, можливо буде досить ефективно використовувати цю ресурсну базу.
В Італії існує Національний інститут страховика, який був утворений ще у 1912р. і діяльність якого з самого початку сконцентровувалась в більшій мірі на страхуванні життя. В Італії ця установа виступає державним гарантом за угодами зі страхування життя[170].
У Великобританії розмір накопичень недержавної форми пенсійного страхування впливає на величину виплат з державної системи пенсійного забезпечення, яка грунтується на рівні отриманої заробітної плати. Особи, що уклали договір приватного пенсійного страхування, разом із членами професійних пенсійних систем, отримують можливість сплачувати знижений розмір внесків до системи соціального страхування. Для підвищення привабливості приватних пенсійних схем уряд Великобританії субсидував приватні пенсій додатковими податковими пільгами[171].
Пенсійна система Австрії до 2003 р. була схожа на Українську - держава опосередковано стимулювала індивідуальне пенсійне накопичення через податкові пільги. В 2003 р. була введене нова система прямих дотацій (держава стала доплачувати). Зараз, при цілком рівних умовах діяльності для страхових компаній і пенсійних фондів, страхові компанії не тільки виступають повноцінними учасниками австрійської пенсійної системи, але і користуються у населення набагато більшою популярністю[172].
Найбільшим за обсягом страхових премій зі страхування життя є страховий ринок Японія. Його частка становить приблизно 32% світового обсягу страхових премій зі страхування життя. У вигляді додаткових пенсій виступають внески роботодавців. Особливістю японського страхування є страхування фізичних осіб через систему поштових відділень. Кошти з поштового страхового фонду поступають на спеціальні рахунки Міністерства фінансів, а потім через державні кредитні інститути використовуються для фінансування кредитів і капіталовкладень у різні сфери японської економіки[173].
В Російській Федерації Федеральний Закон "Про недержавні пенсійні фонди"[174] був прийнятий в 1998 р., значно раніше ніж в Україні. В подальшому було доповнено поняття недержавного пенсійного фонду в редакції Федерального Закону від 2003 р. Згідно цього Закону недержавний пенсійний фонд визначається як особлива організаційно-правова форма некомерційної організації соціального забезпечення, виключеними видами діяльності якої є: діяльність по недержавному пенсійному забезпеченню учасників фонду, діяльність в якості страховика по обов’язковому і професійному страхуванню. Цей Закон не розділяє фонди на види[175].
Акумульовані у страхових компаніях ресурси через систему інвестування сприяють розширенню виробництва або прискоренню виконання інших програм. Це вигідно страхувальникам, страховим компаніям, банкам та іншим підприємницьким структурам і державі в цілому[176].
Не дивно, що в країнах Європейського Союзу компанії зі страхування життя продовжують залишатися домінуючим типом інституційного інвестора, який "тримає" на собі ліквідність ринку цінних паперів та інших фінансових інструментів. Так, у Франції у 1999 р. з загальних інвестицій страхувальників у розмірі 701 млрд євро 610 млрд або 87% припадає на страхування життя. Загальновідомо, що страхові компанії США, Японії, країн-членів ЄС акумулюють значно більше коштів, аніж банки. Резерви найкрупніших страховиків сягають сотень мільярдів доларів, а близько 90% населення мають поліси довгострокового накопичувального страхування[177].
Окрім того, що страхування є джерелом інвестиційних ресурсів, воно є важливим розв’язання соціальних проблем. Навіть у країнах з розвинутою і багатосторонньою системою державного соціального захисту поряд із нею існують ринки добровільного особистого страхування, зокрема, у Німеччині на добровільне страхування життя щорічно спрямовується в середньому 2,7% внутрішнього національного доходу, у Франції - 5%. В Україні цей показник сягає ледве 0,006% при фактично повній відсутності реального соціального захисту населення з боку держави. В Європі резерви з даного виду страхування перевищують 1,3 трильйона євро[178].
Стосовно правового регулювання недержавного пенсійного страхування, в Європі діють два основоположні нормативні акти: Директиви Парламенту і Ради Європи “Про діяльність і нагляд за установами професійного пенсійного забезпечення”[179] та Директива Парламенту і Ради Європи "Про страхування життя"[180]
Зростаюча щороку популярність недержавного пенсійного страхування в країнах із стабільно функціональною ринковою економікою пояснюється тим, що тільки близько 15% населення є підприємцями, а решта - це наймані працівники, які не покладають особливих надій на державу і усвідомлюють неможливість отримати роботу на підприємствах при досягненні похилого віку. Відтак, розв’язання цієї досить болючої соціальної проблеми полягає у розробці і вдосконаленні різноманітних накопичувальних програм[181].
В Україні чітка державна політика стосовно підтримки довгострокового накопичувального страхування поки що відсутня. У будь-якому випадку процес зближення інтересів держави і страховиків в Україні розпочався, причому паралельно з пенсійною реформою. Зрозуміло, що держава не може і не буде брати на себе усю відповідальність за систему соціального захисту, отже, значення довгострокового страхування громадян у суспільному житті нашої країни невпинно зростатиме[182].
Для покращення недержавного пенсійного страхування як інституту фінансового права в Україні потрібно ввібрати весь позитивний досвід держав, які успішно здійснили пенсійні реформи. Для викликання більшого інтересу суспільства до цього інституту та використання від нього користі для державних цілей потрібно:
- заохочувати як населення так і роботодавців до участі в системі недержавного пенсійного страхування, шляхом надання відчутних податкових пільг;
- проведення активної роз’яснювальної роботи серед громадян та на підприємствах про переваги недержавного пенсійного страхування;
- розроблення спільних проектів розвитку суб’єктів недержаввного пенсійного страхування та держави;
- використання фондів коштів недержавного пенсійного страхування для формування ВВП України як особливого фінансового інституту.