До 1913 р. в російській імперії була сформована стабільна фінансова система, в які страхування відігравало значну роль. Після проведення наприкінці ХІХ ст. С.Ю. Вітте грошової реформи, були встановлений золотий монометалізм та вільна конвертація карбованця, що сприяло розвитку страхування. Поширеною була практика внесення коштів у державні цінні папери та державні займи[30]. З початку ХХ ст. і до 1917 р. тривав період формування джерел права, і активізувалась законотворчість, у тому числі було зроблено спроби (наприклад, у 1879, 1903 і 1906 рр.) кодифікувати страхове право, які закінчилися на рівні опублікованих проектів. Важливу роль в регулюванні, к тому числі фінансово-правовому, відносин страхування відіграють статути страхових акціонерних товариств. Адже з часів царської Росії затвердження цих статутів здійснювалося безпосередньо імператором. Відповідно, судова практика в цей період визнавала за статутами акціонерних товариств силу законів. Таким чином, при судовому розгляді спору умови страхування оцінювалися судом не як умови договору, а як урядові установи, що мали силу спеціального закону, тобто статути страхових товариств та їх полісні умови були одними з джерел права, якими регулювалися правовідносини, у тому числі й фінансово-правові[31].
З утворенням Радянського Союзу господарське життя країн, що увійшли до його складу змінилося. Запанувала державна власність і централізм, встановився контроль над засобами виробництва, ресурси направлялися у пріоритетні галузі, розроблялися п’ятирічні плани господарства, відхилення від яких було неможливим, зазнала змін фінансова система. За таких умов почала формуватися система державного страхування, було створено відповідний державний орган - Головне управління державного страхування, яке через свої республіканські і місцеві органи здійснювало функцію страхування[32].
Період з 1917 р. до середини 1921 р. характеризувався ліквідацією дореволюційних кредитних установ, а його найбільш значимим актом став Декрет ЦВК 1917 р. "Про націоналізацію банків", відповідно банківська справа була оголошена монополією держави, а активи та пасиви всіх акціонерних банків та банківських контор були передані Державному банку. На черзі стояла націоналізація страхової справи. В.І. Ленін 1918 р. підписав Декрет "Про встановлення державного контролю над всіма видами страхування, окрім соціального" Публічно-правове регулювання страхової справи з боку держави здійснювала Рада у справах страхування з виконавчим органом - Комісаріатом у справах страхування, що призначався Раднаркомом. Організаційна перебудова страхової справи на цьому етапі характеризувалася, з одного боку, збереженням засад страхування, що склалися в період царської Росії, з іншого - Введенням жорсткого контролю над прибутками у страховому сегменті економіки, що виражалося перш за все у фінансово-правовому регулюванні прогресивного оподаткування прибутків від страхових операцій, повнотою та своєчасністю сплати податків, перевіркою бухгалтерської звітності страхових товариств. При цьому, згідно з Декретом від 1918 р. усі дивіденди акціонерів та пайовиків, нараховані за 1917 р., були конфісковані в казну держави[33].
В 1919 р. було прийнято Декрет "Про об’єднання ощадних кас з Народним банком", у центральному управлінні якого були створені 2 відділи, в тому числі відділ страхування життя, який мав керувати страховими операціями колишніх ощадних кас і ліквідувати операції зі страхування життя приватних страхових товариств. Відповідно до Декрету "Про анулювання договорів зі страхування життя" 1919 р. усі види страхування життя було відмінено. А згодом було відмінено страхування капіталів та прибутків, а страхові внески на дані види страхування перерахували до казни[34].
Настав період суворого етатизму у страховій та фінансовій сфері. Жорсткий державний контроль, некомпетентність посадових осіб, надто агресивне ставлення до страхування призвели до значних потрясінь у цій сфері, руйнувалися багаторічні надбання страхової діяльності. Види страхування які діяли раніше почали впроваджувати наново.
Із прийняттям Конституції СРСР 1924 р. відбулися зміни і у страхуванні. 1925 р. ЦВК і РНК СРСР затвердили Положення про державне страхування СРСР, в якому було вказано, що всі види страхування є державною монополією СРСР, а органи Держстраху мають виключне право на проведення цих операцій.
У 1924 р. почали проводитися операції з особистого страхування. Першим видом особистого страхування було змішане страхування на випадок дожиття до певного віку (пенсійне страхування) і на випадок смерті застрахованого швидше досягнення ним цього віку.
У 1927 р. Держстрах розпочав новий вид спрощеного страхування життя, яке отримало назву селянського страхування життя.
До 1929 р. страхування на випадок похилого віку та старості не включалося до сфери соціального страхування. А законодавче закріплення пенсійного віку - для жінок 55 років і 60 років для чоловіків відбулося лише в 1932 році.
У 1956 р. було прийнято Закон "Про державні пенсії", а також було відділено поняття держаних пенсій від соціального страхування, пенсії розмежовувались як частина державного бюджету, а соціальне страхування мало податкову природу, і називалось страховим збором[35]. 1958 р. центральним апаратом Міністерства фінансів СРСР було організовано Відділ державного страхування. Пенсії формувались централізовано відповідно до вищезазначеного закону, а виплата пенсій гарантувала держава із числа бюджетних коштів фонду державного соціального страхування.
Починаючи з 1968 р. пенсійне страхування здійснювалось сплатою внесків шляхом перерахунків їх із заробітної плати. Була прийнята Постанова "Про сплату робітниками і службовцями страхових внесків по угодах особистого страхування шляхом безготівкових розрахунків". Вже в 1970 р. із зібраних з особистого страхування внесків близько 69 % поступило шляхом перерахунку. Також були введені нові види особистого страхування, які дістали відбиток на розвитку фінансової системи.! 968 р. було запроваджено страхування дітей, яке дозволяло батькам створити необхідні заощадження, які будуть виплачені дитині у віці 18 років. У 1974 р. цим страхуванням було укладено 6 млн. угод У 1974 р. було введено весільне страхування (страхування до вступу в шлюб), яке поєднувало змішане страхування життя та страхування дітей[36]. Дістав початок різноплановий рух фінансових ресурсів, який проводився як у готівковій так і у безготівковій формах. Держава почала отримати величезну кількість страхових платежів, і давало змогу збільшувати її фінансові активи.
Пізніше було створено єдину пенсійну систему, з прийняттям Закону "Про пенсійне забезпечення громадян СРСР", внаслідок чого кошти на пенсії виділялися вже не з державного бюджету, а було створено Пенсійний фонд, до якого почали відраховувати кошти підприємства, організації та безпосередньо громадяни, кількість сплачених коштів якими записували у трудову книжку.
Після розпаду СРСР та проголошення незалежності України виникла потреба у прийнятті нового страхового законодавства, та ведення пенсійної політики. Загалом були запозичені ті фінансові-правові інститути, які застосовувались раніше. Почали з’являтися багато комерційних страхових компаній, які ще не були достатньо надійними, тому держава повинна була зберегти монополію щодо пенсійного страхування, щоб надати гарантію збереження пенсійних заощаджень.5 листопада 1991 р. був прийнятий Закон України "Про пенсійне забезпечення", який і став основою регулювання пенсійного страхування в незалежній Україні. Цього ж дня було створено Пенсійний фонд України як самостійну фінансову структуру, а кошти фонду включались до державного бюджету.
Був потрібний державний контроль за страховою діяльністю, і 1993 р. був створений Комітет у справах нагляду за страховою діяльністю, який координувався Кабінетом Міністрів України через Міністерство фінансів України.
У 1992 р. була створена Ліга страхових організацій України, як добровільне об’єднання страхових організацій задля організації та розвитку страхового ринку України, а 1996 р. було прийнято Закон України "Про страхування"[37], яким регулюється порядок здійснення недержавного пенсійного страхування страховими компаніями зі страхування життя.
Пізніше, у 2001р. Пенсійний Фонд України було переформовано у державний позабюджетний фонд, та створено ще декілька позабюджетних фондів, з метою акумуляції та використання коштів на строго визначені публічні цілі, що мають значення для усієї держави, зокрема загальнообов’язкове державне соціальне страхування. Правовий статус фондів визначають відповідні положення. До державних цільових позабюджетних фондів належать: Пенсійний фонд України, Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань; Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонд загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття тощо Державні позабюджетні фонди у визначеному законодавством порядку звітують перед Держказначейством України[38]. В 2003 році відбулися подальші зміни щодо пенсійного реформування в Україні. Було прийнято Закон України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування"[39], та Закон України "Про недержавне пенсійне забезпечення"[40], що вступили в дію 2004 р. Настав новий етап розвитку інституту недержавного пенсійного страхування. Було запозичено міжнародний досвід розвитку недержавного пенсійного страхування, як вагомого фінансово інституту, та запровадження інструменту інвестування страхових пенсійних активів Розпочали свою діяльність велика кількість як іноземних так і українських страхових компаній у сфері страхування життя та пенсій, а також велика кількість недержавних пенсійних фондів та банківських установ, які стали вагомими суб’єктами розвитку недержавного пенсійного страхування. Також схвалені концепції проведення пенсійної реформи. У 2005 р. було прийнято розпорядження Кабінету Міністрів "Про схвалення Стратегії розвитку пенсійної системи"[41], а в 2009 р. було схвалено "Концепцію подальшого проведення пенсійної реформи", яка передбачається реалізувати протягом 2010-2017 років[42].