Ті ж самі принципи формування страхових фондів притаманні і для суб’єктів недержавного пенсійного страхування. Збоку держави встановлюється вимоги щодо методів формування фондів, щодо формування резервів, задля забезпечення гарантій виконання зобов’язань, принципи подальшого функціонування.
Страхові відносини є багатоманітними, в силу чого вони регулюються не тільки нормами фінансового права, але і нормами цивільного, адміністративного, конституційного права. В силу цього виникає питання, чому ми відносимо страхування до інституту фінансового права. Тут необхідно звернути увагу ще на дві ознаки страхових відносин. Перша ознака (характеристика) страхових відносин полягає в тому, що держава своєю волею, своєю силою строго вимальовує рамки, в межах яких суб’єкти (в тому числі і цивільного права) вступають у взаємовідносини між собою по причині страхування;
Друга ознака (характеристика) полягає в їх публічному характері, який проявляється, як мінімум, в двох моментах: по-перше, сила страхування полягає у його публічному значенні з точки зору компенсації неблагополучних наслідків при настанні подій глобального масштабу (пенсійне страхування також можна вважати в даному випадку своєрідною компенсацію); по-друге, публічність також проявляється в другому моменті: сформуванні страховиком страхові резерви і фонди є недоторканними, незалежними, не підлягають вилученню у вищестоящий бюджет, за рахунок цих засобів і фондів не можуть сплачуватися штрафні санкції, податки, погашатися господарські потреби страховика. Вищевикладене дає змогу стверджувати, що, навіть вступаючи у приватно-правові, цивільно-правові відносини, сторони обмежені строго визначеними рамками, які вже задані самою специфікою діяльності страховика, яка полягає у формуванні страхових резервних фондів[56].
Вступаючи у страхові правовідносини, укладаючи у добровільній формі угоду зі страховиком чи роблячи внески в обов’язковій формі суб’єкти страхових правовідносин діють в межах закону, який регулює дану сферу суспільних відносин, і незважаючи на суворий характер надає суб’єктам право вчиняти суб’єктивні дії. Із самого закону, а саме переліку як обов’язкових так і добровільних видів страхування виникає можливість ними скористатися задля власних ж потреб, а також узаконити конкретний вид страхування який санкціонується державою у договірний спосіб (з державною чи комерційною страховою організацією). Тому, багато науковців характеризують страхування як комплексну галузь права, приписуючи приватні та публічні начала, і пропонують підходити до розуміння страхування в комплексі.
Безумовно, відносини, які виникають в області обов’язкового страхування, при ліцензуванні страхової діяльності, відносини з приводу формування, розміщення і використання страхових резервних фондів, - всі ці відносини строго регламентовані державою. Тут немає тієї диспозитивності, тієї свободи вибору яка притаманна цивільно-правовим, приватно-правовим відносинам. Сторони вільні вибирати міру чи форму своєї поведінки тільки в рамках, строго визначених нормами фінансового права. Тому правове регулювання страхової діяльності як господарської діяльності, це перш за все фінансово-правове регулювання, як по предмету, так і по методу цього регулювання[57]. Фінансове законодавство регулює подальший розвиток даних правовідносин, їх динаміку, контролює рух фінансів, визначає права та обов’язки сторін у страхових правовідносинах.
Однак, виникнення фінансових відносин, як і їх відмирання, не є результатом діяльності держави, її волевиявлення. Фінанси - об’єктивна необхідність, оскільки обумовлені потреби суспільного розвитку. Держава ж може лише враховувати об’єктивну необхідність фінансових відносин і на цій основі, шляхом видання нормативних актів, встановлювати різні форми їх використання. Більше того, конкретні види фінансових відносин, форми організації їх також визначені умовами розвитку економіки. Звичайно, держава своєю діяльністю може активно впливати на фінансові відносини, але вона ні в якій мірі не може вплинути на їх існування, якщо відсутні відповідні об’єктивні передумови. Діалектика взаємозв’язків між базисом і надбудовою полягає в тому, що тільки соціальні та економічні причини породжують необхідність виникнення нових відносин, а держава лише сприймає це "суспільне замовлення" і реалізує його за допомогою відповідних нормативно-правових актів, в результаті чого фінансові відносини приймають форму правовідносин[58].
В силу суспільної необхідності відбулася поява і недержавного пенсійного страхування, а також виникли підстави законодавчого регулювання даних відносин та визначення місця і ролі у фінансовій системі.
Передумовами виникнення страхування, в тому числі і пенсійного є страховий інтерес та страховий ризик. Як зазначають К.А. Граве і Л.А. Лунц, - страховий інтерес одна з необхідних передумов виникнення та існування страхових правовідносин[59]. Інтерес полягає у користі яку може отримати страхувальник за рахунок страхового фонду. При пенсійному страхуванні інтересом виступатиме виплата пенсій. Під страховим ризиком розуміється визначена подія, на випадок якої проводиться страхування і яка має ймовірності і випадковості настання Страховий інтерес багато в чому залежить від наслідків ризику, а страхові правовідносини не можуть виникати при відсутності страхового інтересу[60]. Таким чином при пенсійному страхуванні страховим інтересом вважається бажання отримання в майбутньому виплат із пенсійних фондів, а під страховим ризиком можливість залишитися без фінансового забезпечення при настанні пенсійного віку чи втраті працездатності.
Призначення страхування а також його суспільна сутність найбільш повно виявляються в його функціях Вирізняють такі функції страхування: розподільчу, яка в страхуванні виявляться у формі попередження, відновлення та ощадної, і контрольну[61].
Розподільча (попереджувальна) функція дає змогу здійснювати досить широку систему профілактичних заходів, інвестувати кошти страхових фондів відповідно до програми, здійснювати в даному процесі операції з державними цінними паперами.
Відновлювальна функція дає змогу повністю або частково відшкодувати втрати внаслідок страхового випадку, виплатити обумовлену законодавством або договором грошову суму. При пенсійному страхуванні відновлює право на отримання фінансів при настанні пенсійного віку тощо.
Контрольна функція сприяє надходженню коштів страхового фонду на чітко зазначені цілі, в певних випадках і певному колу суб’єктів. Тому досить важливе значення має фінансовий контроль за цільовим використанням фінансів.
Ощадна функція забезпечує акумулювання грошових коштів за їх цільовим призначенням. Призначенням пенсійних внесків є формування пенсійного фонду, при недержавному пенсійному страхуванні накопичення даних внесків з їх подальшим інвестуванням.
В.В. Шахов зазначає, що акумуляція грошових коштів у страхуванні здійснюється не тільки з метою заощадження (накопичення), як це відбувається у випадках прийому вкладів, наприклад, кредитними установами. Страхування в собі несе ощадно-ризикову основу. Через цю функцію вирішується проблема інвестицій тимчасово вільних коштів у банківські та інші комерційні структури, вклади грошових коштів в нерухомість, придбання цінних паперів тощо[62].
Фінансово-правовий принцип адекватного правового регулювання різноманітних і швидкозмінних фінансових відносин в сфері страхування базується на застосуванні теорії страхового фонду, що дозволяє виокремити відповідні структурні елементи системи права для правового регулювання фінансових відносин з урахуванням формування, перерозподілу і використання того чи іншого виду страхового фонду[63].
Потрібно відзначити, що формування страхових фондів відзначається динамічністю, а це потребує швидкого перерозподілу фінансових ресурсів.
Формування страхових фондів, розподіл і використання фінансових ресурсів слід розуміти і як частину системи фінансів, нерозривно пов’язану з іншими формами акумуляції і витрачання фінансових ресурсів в суспільстві. Як відмічає Грачова: "Як складова фінансової системи фонди страхування взаємодіють з іншими складовими системи, і головним чином, із бюджетною системою"[64].
Фінансові форми та методи концентрації частини національного доходу в руках держави, його розподілу та використання зумовлюють існування різних сфер фінансових відносин, які в сукупності утворюють фінансову систему[65].
Сучасне суспільство бурхливо розвивається, відбуваються зміни в економічних і фінансових відносинах, з’являються нові суб’єкти господарювання та нові фінансові інституції (організації), які активно виступають на ринку фінансових послуг, забезпечують обіг фінансових ресурсів. Природно, що це відбувається і на предметі правового регулювання[66]. Свідченням цього є поява інституту недержавного пенсійного страхування.
В сучасних економічних умовах змінюється зміст та мета фінансової діяльності держави. Сьогодні держава, формуючи відповідні фонди, навіть шляхом делегування цих функцій недержавним суб’єктам, повинна виконувати низку соціальних завдань. Страхування якраз і постає елементом фінансової системи, за рахунок якого виконуються зазначені соціально значимі функції держави[67].
Страхові фонди виступають своєрідною продуктивною силою, і створюють додаткові фінансові ресурси для держави. Як зазначає П.С. Пацурківський, - страхування полягає у розвитку продуктивних сил країни, створенні ринкових умов економіки, забезпечення високої якості життя широких верств населення[68].