Зазначена мета може бути досягнута державою при здійсненні нею дій у такому напрямку фінансової діяльності, як розподіл та перерозподіл коштів, акумульованих у конкретних фондах. Загальний характер фінансової діяльності викликає до життя необхідність перерозподілу коштів в окремих фондах. Крім того, страхування виконує важливі функції в державі, звільняючи тим самим бюджет від значного навантаження. І хоча на сьогодні обсяги страхового забезпечення в частині відповідного формування коштів фондів по відношенню до грошових ресурсів соціальних фондів держави є незначними, перспективи цієї сфери у фінансовій системі країни необмежені. Вищенаведене дозволяє, по іншому, на відміну від регулювання централізованих фондів, де держава є їх повноправним господарем, з інших позицій поглянути на роль держави та державний вплив в умовах ринкової економіки на формування, перерозподіл та використання децентралізованих страхових резервних фондів страхових організацій. Держава за допомогою публічно-правового регулювання саме норм фінансового права, залучає приватний капітал, акумульований в страхових резервних фондах страхових організацій для виконання своїх завдань та функцій[69].
Тому особливою увагу потрібно надавати страхуванню, як засобу для реалізації публічних потреб. Недержавне пенсійне страхування виступає важливим засобом за допомогою якого можна задовільнити публічні інтереси Варто виділити таку ознаку недержавного пенсійного страхування як публічність.
Оскільки страхові фонди є складовою фінансової системи то їх можна віднести до сфери публічних фінансів.
До правових ознак "публічності" в суспільних явищах модна віднести:
1) право власності на об’єкт дослідження: державна власність або власність комуни,
2) мету використання об’єкта дослідження: чи використовується він в інтересах всього людства, всієї держави, всієї нації, всієї комуни, або усього об’єднання людей, що не створене за класовим принципом[70].
Довгий час про "публічність" у фінансовому праві не говорили, що суперечило радянським стереотипам. За часів СРСР в результаті майже повної націоналізації економіки, знищення приватної власності у виробничій сфері та тотального панування суспільної власності на засоби виробництва сталася ще одна трансформація поняття “публічного”, а саме - відбулася поступова підміна терміна “публічне" на термін “державне”. Це означало повне витіснення всіх можливих різновидів “публічного" лише одним видом “публічного”, а саме - “державним”[71]. Держава володіла монопольним становищем у фінансових правовідносинах.
Потрібно зазначити що в силу розвитку суспільства змінюється і підхід до розуміння "публічності", що зумовлено правовими, економічними та соціальними чинниками. В суспільних відносинах перетинаються як публічні так і приватні начала. Відбулась певна трансформація стосовно суворої визначеності публічних потреб. Під публічними потребами слід розуміти потреби як держави так і суспільства. Для розмежування слід застосовувати категорію інтересу, і чітко розмежовувати суто державні та індивідуальні потреби.
П.М. Годме розмежовуючи державних фінанси від приватних фінансів зазначає, що приватні інтереси орієнтовані на отримання прибутку. Державні фінанси, навпаки, є коштами здійснення так званого спільного інтересу і мають своєрідною метою їхню витрату[72]. Задоволення суспільних потреб повинно бути основним призначенням публічних фінансів.
Савінья і Шталь[73], який підтримав класифікацію Савіньї, запропонували взяти за основу розмежування “публічного" та “приватного" у суспільних відносинах мету виникнення відносин. Вони звернули увагу на те, що одні юридичні відносини мають на меті та визначають своїм завданням задоволення потреб однієї окремої людини. А метою та завданням інших є поєднання людей в одне ціле та регулювання їх життя в цьому єдиному цілому[74].
На основі даного тлумачення цілком логічно підкреслити, що створення система як державного так і недержавного пенсійного страхування, а саме, пенсійні фонди та страхові організації створюються для поєднання цілей людей та служать засобом реалізації їх спільних інтересів. Тобто, інтерес окремого індивіда, в отриманні пенсії, відображається у спільних інтересах людей, які ставлять для себе спільну мету - отримання пенсій.
Розглядаючи нові суспільні явища, Ю.О. Тихомиров доходить висновку, що сьогодні необхідно по-новому осмислити поняття публічності в суспільстві, не звужуючи його лише до державних інтересів і розуміючи під цим також спільні інтереси людей як інтереси різного виду товариств, об’єднань (у тому числі - територіальних), інтереси колективної самоорганізації та саморегулювання й самоуправління. Основною ознакою “публічності” у Ю.О. Тихомирова виступає наявність публічного інтересуяк сумарного, узагальненого соціального інтересу в кожній із сфер - економічній, соціальній та інших. При цьому виділяються три види публічного інтересу: державний, суспільний та територіальний[75].
Суспільний інтерес, в свою чергу, проявляється в різних формах. Визнані державою суспільні інтереси у загальному вигляді сформовані в конституціях країн, а механізми їх реалізації та захисту встановлюються в законах та інших нормативно-правових актах. Так, одним із основних суспільних інтересів, які захищаються та реалізуються в сучасних державах, стає інтерес громадян в отриманні соціального захисту та соціального забезпечення у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від громадян обставин, а також у старості та в інших випадках[76].
Стаття 46 Конституції України встановлює, що право на таке соціальне забезпечення гарантується загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних джерел соціального забезпечення; створення мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними[77].
Таким чином, одним із основних видів публічного суспільного інтересу сьогодні стає інтерес громадян у соціальному страхуванні. І, як видно із Конституції України, цей інтерес не тільки визнається, а й гарантується державою. Останнє означає, що держава має взяти на себе організацію механізмів реалізації цього інтересу та визначити джерела його фінансування[78].
Держава зобов’язана створити належні умови для розвитку усіх форм пенсійного страхування, у тому числі і недержавного пенсійного страхування, встановити вимоги до суб’єктів пенсійного страхування, визначити умови формування фондів коштів, шляхи подальшого їх розподілу та перерозподілу, та встановити належний контроль у цій сфері.
А.А. Нечай у своїй монографії достатньо повно обґрунтувала те, що приватні за своєю організаційно-правовою формою юридичні особи (наприклад, недержавні пенсійні фонди), мають право збирати, накопичувати для виплат державних пенсій з обов’язкової накопичувальної системи (другого рівня пенсійної системи) кошти публічного соціального призначення, тобто публічні фонди коштів. Поява публічних накопичувальних фондів лише розширила систему публічних фінансів, але й поставила питання про розширення меж державної діяльності - появи такої функції держави, як забезпечення управління фондами коштів, що накопичуються у публічних фондах[79]. Тобто, очевидно, що нині вже є достатньо підстав стверджувати про існування публічних фондів коштів, відносини у галузі яких регулюються нормами фінансового права[80].
Під суспільним інтересом як різновидом публічного інтересу треба розуміти спільні інтереси, які можна розглядати як узагальнення особистих та групових інтересів, без задоволення і реалізації яких, з одного боку, неможливо реалізувати приватні інтереси осіб, а з другого - неможливо забезпечити цілісність, стабільність та нормальний розвиток організацій, держав, націй, соціальних прошарків та суспільств у цілому. При цьому закони та інші нормативно-правові акти поступово забезпечують державне визнання, реалізацію та захист будь-яких публічних інтересів, включаючи суспільні інтереси[81].
Суспільні інтереси є неодмінною умовою здійснення недержавного пенсійного страхування, як і інтереси учасників відповідних страхових фондів.
Щоб вдало визначити правову природу недержавного пенсійного страхування варто охарактеризувати державне обов’язкове страхування, з чого виведемо спільні риси.
Досить вдало ідентифікував інститут державного обов’язкового страхування В.В. Колосюк, визначаючи державне обов’язкове страхування, як окрему гілку фінансової системи і як самостійний інститут фінансового права, приходить до висновку, що на правовідносини з державного обов’язкового страхування поширюються загальногалузеві принципи фінансового права. Основний зміст цих принципів визначається Конституцією України і конкретизується у нормах фінансового права. Серед них можна виділити, прийняті для страхування галузеві принципи.1. Принцип пріоритету публічних інтересів у правовому регулюванні відносин у сфері обов’язкового страхування. Цей принцип дозволяє використання фінансово-правових інститутів з метою державного регулювання економіки в цілому, виходячи з необхідності у задоволенні загальносуспільних потреб. У кінцевому результаті реалізація даного принципу відображається на приватних інтересах особи.2. Соціальне спрямування правовідносин з державного обов’язкового страхування. Страховій охороні підлягають найбільш пріоритетні сфери суспільного життя. Для реалізації даного принципу державі необхідна фінансових ресурсів і спрямування їх на відповідні цілі, тобто здійснення фінансової діяльності з певним цілеспрямуванням.3. Принцип гласності. Його основи закладені в Конституції України, якою передбачене обов’язкове оприлюднення будь-яких нормативно-правових актів, які регулюють права, свободи й обов’язки людини та громадянина.4. Принцип плановості виражається в тому, що діяльність держави та органів місцевого самоврядування з формування, розподілу та використання фінансових ресурсів, необхідних для організації державного обов’язкового страхування, здійснюється на підставі фінансових планів, розроблених у відповідності з державними цільовими програмами, а також іншими формами фінансового планування, до яких відносяться розробка та затвердження бюджетів різних рівнів.5. Принцип законності означає необхідність суворого дотримання вимог фінансово-правових норм усіма учасниками правовідносин при державному обов’язковому страхуванні, включаючи органи державної влади та місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації та громадян. Даний принцип випливає з Конституції України, яка визначає Україну як правову державу. За порушення фінансово-правових норм у сфері державного обов’язкового страхування застосовується юридична відповідальність[82].