Правозастосовна форма – це винесення обов’язкових дій виконання індивідуально-правових рішень.
Неправові – не тягнуть за собою правових наслідків.
Організаційно-економічна форма-організація матеріально-технічного забезпечення здійснення державних функцій.
Організаційно-контрольна форма-організація недержавного контролю у сфері здійснення державних функцій, також існує організаційно-регламентуюча форма, – підбір, розстановлення, виховання та визначення ефективності діяльності кадрів, та організаційно виховна.
Держава здійснює правотворчу, управлінську, виконавчу, правоохоронну та організаційну діяльність.
Методи правотворчої діяльності держави – засоби і способи підготовлення, прийняття й оприлюднення законів та інших нормативно-правових актів, що забезпечують здійснення державних функцій.
Управлінські методи – засоби і способи здійснення виконавчо-розпорядчої діяльності у сфері реалізації функцій держави.
Правоохоронні методи – засоби і способи здійснення організаційного виду діяльності з забезпеченням реалізації державних функцій.
Я хочу розглянути деякі внутрішні функції держави, адже вони є найважливіші, тому перша функція яку я хочу розглянути, на мою думку обличчям держави, саме за розвиток цієї функції створюється авторитет держави як дійсно правової на першому місці в якої стоїть людина не як громадянин, а, як індивідуальність, особа, майбутнє цієї держави не рідко можна почути що соціальна сфера – це щось на зразок тягаря для країни і для її економіки. Так, адже дійсно є великі витрати на бюджеті на соціальну реформу. І це є правильно.
Адже кожна розвинута держава – це соціальна держава, і одна з її головних функцій – це управління витратами, які ідуть на соціальну сферу.
Політична демократія, приватна власність, справжня свобода людини – ось середовище, в якому соціальна політика здатна досягти свого результату. Але для цього соціальна політика повинна бути ефективною і збалансованою, охоплювати всі верстви населення, всі аспекти життєдіяльності людини. Зараз у нас такої соціальної політики не існує, бо навряд чи можна назвати її компенсації, субсидії, одноразові виплати, пільги – повноцінною соціальною політикою. Але ми перебуваємо на процесі становлення, ми перейшли умови гіперінерції та своє виробництво. Правда зараз багато хто говорить, що треба підвищити пенсії, але не уточнює за рахунок чого, хіба вони для цієї мети пожертвують свої гроші? Складається ситуація, що нічим не забезпечені витрати слід покривати зовнішніми запозиченнями, при послугах її самі політики, які змушують державу брати в борг потім самі чи не критикують. Позики потрібні і корисні, коли ми вкладаємо їх в те, що з часом скупиться інакше це не буде мати ніяких результатів. Ряд соціальних затрат можуть, в принципі, здійснювати самі регіони, без регулювання з Центром. Проте для цього регіональні адміністрації та органи місцевого самоврядування повинні побудувати ефективні управлінські машини і довести суспільству, що вони самі спроможні здійснювати соціальні витрати. Існують, звичайно соціальні проблеми, які переступають за межі регіонів і є проблемами всієї країни на них і повинні витрачатися кошти центрального бюджету. Наприклад, Донбаський регіон повинен одержувати допомогу на вирішення проблеми відпрацьованих та нерентабельних шахт, перекваліфікацію і переселення людей за їхнім бажанням в інші регіони, де більше робочих місць.
Невідкладною справою є проведення радикальної партійної реформи. Її необхідність у нас диктується глибокими переносами в демографічній ситуації країни, тому ще Україна перша серед пострадянських країн, держава де найвищий відсоток людей пенсійного віку, що номінуються низькою народжуваністю, та «відпливом учнів», причина в цьому: це істотна різниця в рівні та якості життя, в етапі політичної та економічної свободи, можливості професійної самореалізації людини, оплаті праці, впевненість у майбутньому.
Існує кілька шляхів пенсійної реформи, кожний з яких має свої плюси і мінуси. Але важливим є результат: необхідно особистого істотного зростання пенсії у реальному обчисленні при дотриманні принципу залежності їх розміру від статусу і трудового вкладу людини. Мета нашої соціальної політики повинна полягати у тому, щоб якомога менше людей потребувало екстреної соціальної допомоги.
Сьогодні, коли найважливіший і кризовий період реформ уже пройдено, ми одержуємо можливість акцентувати соціальну політику і на працюючому населенні країни. По-справжньому ефективними соціальних витрат стають тоді, коли перестають бути просто соціальними, а набирають сутності соціальних інвестицій – тобто затрат, які скупляться у майбутньому у вигляді поліпшення життя людини в суспільстві, що потягне покращення ставлення людини до державного апарату управління.
Також стимулювання ділової активності, з агентств і розвиток підприємства, приватизація виробничих потужностей є однією з стратегічних умов успішної соціальної політики.
Проблема безробіття повинна зайняти важливе місце у соціальній політиці держави, тому, що насправді близько третини працездатного населення не працюють. Комплексна програма захисту безробітних повинна стати одним з важливих соціальних пріоритетів. Особливу увагу слід приділяти шахтарським регіонам та іншим зонам зосередження безробітного населення, а також проблемі працевлаштування молоді.
Важливо щоб молодь виконувала важливу для країни справу, а не проводила час у підворіттях.
Важливою в соціальній політиці є медична реформа, реформа освіті. Також ж потрібно зробити для вдосконалення медичного обслуговування на селі. Часто буває що на декілька сіл є лише один лікар, але й той без техніки та медикаментів. Для цього потрібно забезпечувати село також і технікою. Але проблема кваліфікації також є нагальною.
Розповівши про соціальні функції держави, я не можу, не зупинитися на економічних. Тому, що економіка це – той фундамент на якому стоїть держава, і від його якості залежить як довго її можна використовувати. Економічною функцією на даному етапі є перехід від планової до ринкової економіки і подальший розвиток виробничих сил і виробничих відносин на основних засадах ринку і добросовісної конкуренції.
Економічні проблеми України багато в чому беруть початок в старих схемах розвитку. Технологічна відсталість, недопустиме споживання кількості енергії на одиницю продукції, зношеність техніки, дуже складні економічні проблеми – це все, що зараз є у нас. Ще плюс до цього підприємці і населення не довіряють державі. Це не дивно, адже держава, «давить» на людей податками. Корупція в органах державної, це й спричинює тіньову економіку. Керівний не довіряють роботодавцям, підозрюють в нечесності і витягування з підприємств швидкого, але згубного для цих підприємств прибутку.
Існує також радянський міф, кожен підприємець є злодій. А злодія треба знищувати і виходить держава давить податками, різними фондами. Підприємці не просто одержують гроші в касі, а заробляють. І не просто працюють, даючи вам, а виробляють щось конкурентоспроможне, потрібне на ринку.
А держава, особливо в перехідний період, повинна діяти у напрямку, щоб створити ринкові механізми, ділове середовище зачистити виробника не від «рекету» який існував на початку 90-х а від податкової та інших органів держави. Саме у цьому напрямку потрібно регулювати економіку, хоча поки що немає ефективної ринкової інфраструктури.
Держава повинна захищати не тільки малозабезпечених. Але і всіх, хто здатний створювати національне багатство. Держава повинна, давати людям можливість заробити. Держава повинна сприяти формуванню ефективного і відповідального власника, підтримувати ефективний бізнес, утримуючи його від відходу в тінь і від налагодження корупційних зв'язків з державним же чиновником. Держава повинна виробляти ясні, єдині й справедливі закони, обов'язкові для всіх, і стежити, щоб цих правил дотримувалися.
Сама держава повинна захищати національного виробника, не на словах, а на ділі. Про цю проблему вже говорять досить давно, але полиці наших магазинів, ще завалені товарами не якісного і іноземного виробництва.
Держава може підтримувати їх, створюючи такі фінансові, кредитні та податкові механізми, які стримують виробництво.
Це внутрішні функції держави. Економіка не буде легальною доки не буде забезпечений надійний правовий захист платників податків, перебудовувати податкову систему в бік її справжнього та істотного зменшення податків, гарантувати її стабільність.
Необхідно послабити податковий прес на фонд оплати праці.
Необхідно також реформувати саму структуру і практику бюджетного процесу. Бюджет повинен бути реальним, його потрібно будувати тільки виходячи з гарантованих податків.
Державний бюджет повинен витрачати тільки на найбільш необхідне – пенсії, зарплати бюджетникам, вирішення централізованих загальнонаціональних проблем.
Працівникові потрібна в першу чергу пристойна, своєчасно виплачувана заробітна плата і сильна соціальна сфера.
Проте підприємцю потрібен не лише прибуток, а ще й соціальна і політична стабільність і гарантії на майбутнє, що його бізнес це його, а не держави. Кожен підприємець повинен збільшувати, зберігати, примножувати свій капітал.
Також не треба забувати про середній клас – це дрібні власні і тримачі цінних паперів, наймані спеціалісти. Середній клас – це і люди інтелектуальної праці, що володіють інтелектуальною власністю, яка у нас поки. Що достатньою мірою не захищена.
Держава повинна реформувати сучасну економічну систему і як швидше тим краще.
– Скорочувати імпорт тих речей які ми саамі маємо виробляти, і стимулювати експорт наших товарів.
Виробництво поступово переходить у фазу піднесення.