Для розуміння спеціального адміністративно-правового статусу суб'єктів дозвільної системи необхідно визначитися з поняттям „дозвільна система”. Це сукупність правил і сама діяльність, здійснювана в певному порядку, що припускає отримання дозволів на її здійснення. Носіями комплексу спеціальних прав і свобод за даною ознакою будуть громадяни, які одержали спеціальні дозволи (на управління транспортним засобом, носіння і зберігання вогнепальної зброї і т. д.). Даний вид статусу покликаний забезпечити громадянам нормальну реалізацію своїх прав і забезпечити при цьому належну суспільну безпеку шляхом виконання ними спеціальних обов'язків.
Розширює та доповнює наведену позицію Д. Бахраха російський вчений О. Солдатов [21; с. 42]. На думку вченого доцільно виокремлювати наступні спеціальні статуси: - членів адміністративних колективів (адміністративний колектив при цьому розуміється як організована група людей, особовий склад організації, в якій відносини членів організації і адміністрації, їх права і обов'язки регулюються адміністративним правом. Це органи внутрішніх справ, військові частини, студентські колективи і т. п.). Серед статусів членів адміністративних колективів, у свою чергу, розрізняють статуси: 1) що навчаються (студентів, аспірантів, учнів технікумів і ін.); 2) мілітаризованих службовців (військовослужбовців, працівників міліції, працівників воєнізованих формувань); 3) осіб, свобода яких обмежена в адміністративному порядку; 4) суб’єктів адміністративної опіки (сиріт, біженців, безробітних и т.п.); 5) жителів територій з особливим адміністративно-правовим режимом; 6) суб'єктів дозвільної системи; 7) державних службовців; 8) осіб, що скоїли адміністративні правопорушення [21].
Всі ці статуси у відповідних випадках доповнюють загальний адміністративно-правовий статус індивідуальних суб'єктів адміністративного права.
Отже, загальний і спеціальний статуси співвідносяться як загальне і частина, де спеціальний статус розуміється як сукупність прав і обов'язків, які конкретизують і доповнюють загальні права і обов'язки щодо різних осіб, що мають різне службове, сімейне і т.п. положення.
Таким чином, загальний правовий статус і спеціальні правові статуси особи є стабільними, вони змінюються не по волі суб'єкта, а в нормативному порядку, є передбаченими правовими нормами сукупностями прав і обов'язків у вигляді правової абстракції. Правове положення конкретної особи є динамічним. Воно постійно змінюється залежно від виникнення, розвитку і припинення різноманітних правовідносин [22].
Існує й інша точка зору щодо видів адміністративно-правових статусів громадян, виходячи з такого критерію, як характер їхньої гарантованої діяльності. Отже, розрізняють наступні види статусів. Перший – загальногромадянський статус у справах керування державними справами. Другий – функціонально-клієнтський, коли громадяни задовольняють свої інтереси і потреби завдяки кореспондуючим обов'язкам органів, служб і посадових осіб. Третій – що партнерське сприяє, коли громадяни беруть участь у діяльності виконавчих органів і виконують різні соціально-правові ролі. Четвертий – охоронний, коли громадянам забезпечується захист їхніх прав і законних інтересів як в адміністративному і судовому порядку, так і заходами суспільно-політичного впливу [23].
Разом із тим, в адміністративному праві виділяється три види адміністративно-правового статусу громадян: загальний для всіх адміністративно-правовий статус громадянина, спеціальний статус певних груп громадян і індивідуальний статус конкретних осіб [24]. У зміст загального адміністративно-правового статусу громадянина входять лише загальні для всіх суб'єктивні права і обов'язки і не включаються численні і різноманітні права і обов'язки, які постійно виникають і припиняються у суб'єктів залежно від виконання ними тих або інших професійних функцій, суспільного положення, характеру правовідносин, в які вони вступають, інших обставин. Основні права і обов'язки громадян, що визначають його загальний адміністративно-правовий статус, містяться у розділі 2 Конституції України, але, крім того, вони можуть міститися і в Законах України.
Спеціальний адміністративно-правовий статус громадян характерний для певних груп громадян і закріплює особливість їх правового положення у сфері державного управління.
Разом із загальним і спеціальним адміністративно-правовим статусом кожен громадянин володіє і статусом індивідуальним. Оскільки індивідуальні права і обов'язки в зміст правового статусу не входять, можна зробити висновок про те, що індивідуальний адміністративно-правовий статус визначається комплексом загальних прав і обов'язків і тих спеціальних прав і обов'язків, носієм яких є конкретна людина (індивід).
Найбільш оптимальним, на нашу думку, є виокремлення загального, спеціального і індивідуального адміністративного-правового статусів громадянина. Виділення останнього різновиду статусу є перспективним з точки зору подальших теоретичних розробок в сфері адміністративного права. Адже які неповторювані відбитки пальців кожної людини, такий неповторюваний його індивідуальний адміністративно-правовий статус внаслідок того, що поведінка регулює великий круг норм адміністративного права, і кожен має безліч різних прав і обов'язків у сфері державного управління.
Висновки
Таким чином на підставі всього викладеного вище можемо зробити висновки, що, громадянин є пріоритетним суб'єктом адміністративного права, оскільки, відповідно до нової доктрини адміністративного права, що формується в Україні, в структурі публічного інтересу, що охороняється адміністративним правом, забезпечення прав і свобод громадянина є основним. Саме права і свободи людини і громадянина визначають зміст і застосування законів, діяльність всіх гілок державної влади. Адміністративно-правовий статус громадян України, як вже зазначалося, є складовою частиною їх загального правового статусу, тому і більшість прав і обов'язків громадян є вторинними, похідними від конституційних і конкретизуються в багатьох законах і підзаконних актах чинного законодавства України. Але в структурі адміністративно-правового статусу громадянина є і такі права і обов'язки, які виходять за межі конституційного статусу, встановлюються конкретними нормативними актами відповідно до загальної концепції положення людини і громадянина. Зміст адміністративно-правового статусу громадянина складає комплекс елементів, до яких зокрема відноситься адміністративна правосуб’єктність, громадянство, сукупність прав і обов'язків, закріплених нормами адміністративного права і гарантій їх реалізації.Що ж стосується видів адміністративно-правового статусу громадянина, то, на нашу думку, найбільш оптимальним є виокремлення загального, спеціального і індивідуального адміністративного-правового статусів громадянина. Виділення останнього різновиду статусу є перспективним з точки зору подальших теоретичних розробок в сфері адміністративного права. Адже які неповторювані відбитки пальців кожної людини, такий неповторюваний його індивідуальний адміністративно-правовий статус внаслідок того, що поведінка регулює великий круг норм адміністративного права, і кожен має безліч різних прав і обов'язків у сфері державного управління.
Список використаної літератури
1. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – №30. – Ст. 141.
2. Закон України “Про громадянство України” // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – №13. – Ст. 65.
3. Закон України “Про біженців” // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – №№18, 19-20, 21-22. – Ст. 144.
4. Закон України „Про надзвичайний стан” // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – №2. – Ст. 65.
5. Кодекс України про адміністративні правопорушення // Відомості Верховної Ради (ВВР). – 1984. – Додаток до № 51. – Ст. 122.
6. Ожегов С.И., Шведова Н.Ю. Толковый словарь русского языка. – М., 1995. – С. 616.
7. Коваль Л.В. Адміністративне право України. Курс лекцій. – 1998. – К.: Основи. – 310 с.
8. Картавцев О.П. Теоретичні засади та практика реалізації адміністративно-правового статусу громадянина в Україні // Бюлетень Міністерства юстиції України. – 2007. - № 3. – С. 40-48.
9. Морошко О. Адміністративно-правовий статус громадян: до питання про склад елементів // Право України. – 2006. - № 8. – С. 21-25.
10. Манохин В.М., Адушкин Ю.С., Багишев З.А. Российское административное право. – М.: Юристъ, 2004. – С. 174.
11. Битяк Ю.П. Адміністративне право України. Навч. підручник. – 2005. – К.: Юрінком. – 342 с.
12. Колпаков В.К., Кузьменко О.В. Адміністративне право України: Підручник. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – 544 с.
13. Колпаков В.К. Адміністративне право України. – К.: Атіка, 2004. –240 с.
14. Адміністративне право України. Академічний курс. Том 1 / В.Б. Аверьянов. – К.: Юрінком, 2008. – 460 с.
16.Битяк Ю.П., Богуцький В.В., Гаращук В.М., Дяченко О.В., Зуй В.В. Адміністративне право України. – Х.: Право, 2004. – 310 с.
17.Васильев А.С. Административное право Украины (общая часть): Учебное пособие. – Х.: "Одиссей", 2001. – 288 с.
18.Морошко О. Зміст поняття адміністративно-правового статусу громадянина // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. – Випуск 11. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2004. – С. 230-235.
19.Адміністративне право України: основні поняття. Навч. посібник. Голосніченко І.П., Стахурський М.Ф. Золотарьова Н.І., Київ, 2005. – С.233.
20.Адміністративне право України / За ред. Ю.П. Бахраха. – Харків: Право, 2004.– 527 с.