Смекни!
smekni.com

Система органів державної влади та місцевого самоврядування в Україні (стр. 6 из 8)

Механізм правового забезпечення місцевого самоврядування:

І. Правові гаранті захисту

Територіальні громади, органи та посадові особи місцевого самоврядну­вання самостійно вирішують надані їм повноваження

- Конституційні гаранти

- Судові гарантії.

II. Державний і громадський контроль

(Державний нагляд, політико-правовий контроль у формі депутатських запитів, парламентських слухань, судовий контроль, контроль в особі засобів масової інформації, політичних партій і громадських організацій)

ІІІ. Юридична відповідальність (конституційно-правова відпові­дальність, майнова або цивільно-правова).

Гарантіями організаційної самостійності місцевого самоврядування є:

- положення Конституції України про те, що органи мі­сцевого самоврядування не входять до єдиної системи ор­ганів державної влади (ст. 5), а служба в органах місцевої о самоврядування виступає самостійним видом публічної служби (ст. 38);

- віднесення питань обрання органів місцевого само­врядування, обрання чи призначення посадових осіб міс­цевого самоврядування до повноважень місцевого само­врядування;

-встановлена Законом «Про місцеве самоврядування в Україні» (ст. 71) заборона органам виконавчої влади та їх посадовим особам втручатися в законну діяльність органів та посадових осіб місцевого самоврядування, а також ви­рішувати питання, віднесені Конституцією та законами України до повноважень органів та посадових осіб місце­вого самоврядування, крім випадків виконання делегованих їм радами повноважень та в інших випадках, передбачених законом;

-встановлена Законом «Про місцеве самоврядування в Україні» (ст. 21) заборона обмежувати права територіаль­них громад на місцеве самоврядування за винятком умов воєнного чи надзвичайного стану.

Гарантіями фінансово-економічної самостійності міс­цевого самоврядування є:

-встановлення Конституцією України (ст. 142) матері­альної і фінансової основи місцевого самоврядування;

- положення Конституції України щодо захисту зако­ном права комунальної власності на рівних умовах з пра­вами власності інших суб'єктів (ст. 13);

-закріплення обов'язків держави фінансувати здійс­нення окремих повноважень органів виконавчої влади, на­даних органам місцевого самоврядування (ст. 143 Консти­туції України) та компенсувати витрати органів місцевого самоврядування, що виникли внаслідок рішень органів державної влади і попередньо не забезпечені відповідними фінансовими ресурсами (ст. 67 Закону «Про місцеве само­врядування в Україні»);

- передбачена Законом «Про місцеве самоврядування в Україні» (ст. 61) заборона втручання державних органів у процес складання, затвердження і виконання місцевих бю­джетів, за винятком випадків, передбачених законом;

- передбачений Законом «Про місцеве самоврядування в Україні» (ст. 62) обов'язок держави фінансово підтримувати місцеве самоврядування, брати участь у формуванні доходів місцевих бюджетів, здійснювати контроль за за­конним, доцільним, економним, ефективним витрачанням коштів та належним їх обліком, гарантувати органам місце­вого самоврядування доходну бачу, достатню для забезпе­чення населення послугами на рівні мінімальних соціаль­них потреб;

- передбачене Законом «Про місцеве самоврядування в Україні» (ст. ст. 68-70) право органів місцевого самовряду­вання мати позабюджетні кошти, встановлювати місцеві податки і збори, випускати місцеві позики, лотереї та цінні папери тощо.

Гарантіями захисту прав місцевого самоврядування є:

- передбачені Конституцією України обов'язковість до виконання на відповідній території актів органів місцевого самоврядування (ст. 144) та судовий порядок захисту права місцевого самоврядування (ст. '45);

- передбачене Законом «Про місцеве самоврядування в Україні» (ст. 71) право органів та посадових осіб місцевого самоврядування звертатися до суду щодо визнання неза­конними актів місцевих органів виконавчої влади, інших органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, які обмежують права територіальних громад, повноваження органів та посадових осіб місцевого само­врядування;

- встановлена Законом «Про місцеве самоврядування в Україні» (ст. 72) підзвітність і підконтрольність місцевих державних адміністрацій районним, обласним радам;

- передбачена Законом «Про місцеве самоврядування в Україні» (ст. 75) відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування перед територіальними грома­дами.

Розділ 3. Взаємодія органів державної влади та місцевого самоврядування: проблеми та шляхи їх подолання

Розбудова місцевого самоврядування – один з пріоритетних напрямків формування демократичної соціальної правової Української держави. Проте сучасні політико-правові реалії функціонування цього інституту характеризуються дисбалансом у відносинах органів місцевого самоврядування та органів державної влади, який переростає в різні форми соціальної напруги, а інколи – у відкритий конфлікт. Це зумовлює необхідність пошуку таких механізмів взаємодії між зазначеними структурами, які б ґрунтувалися на відносинах не підлеглості, а партнерства.

Конституція України, закріпивши місцеве самоврядування як право територіальної громади самостійно або під відповідальність створених нею органів вирішувати питання місцевого значення, специфічну форму народовладдя та одну з засад конституційного ладу держави, встановила та гарантувала самостійність системи місцевого самоврядування (ст.ст.5, 7, 140-146). Цим був підбитий певний підсумок під пошуками соціально-політичної та правової моделі місцевого самоврядування, але не надана можливість однозначного визначення природи цього інституту. Окремі положення Конституції України дозволяють зробити висновок про поєднання в місцевому самоврядуванні громадських та державних засад. Така неоднорідна природа, на наш погляд, стала наслідком реалізації законодавцем намагання закріпити загальносоціальну цінність місцевого самоврядування не шляхом самоусвідомлення та самоорганізації територіальних громад, а шляхом адміністрування держави. При цьому, як зазначає, В.І. Васильєв, тут відіграли свою роль не прагнення до чистоти втілення теоретичний ідей і конструкцій, а бажання скоріше відійти від старих форм державного управління на місцях, побороти опір встановленню нових форм та забезпечити правові гарантії незворотності ствердження цих форм.

Громадсько-державницька природа місцевого самоврядування оцінюється в науковій літературі по-різному. Проте, на наш погляд, власне наявність в природі місцевого самоврядування, поряд з державними, громадських засад, що базуються на своєрідності місцевих інтересів, обумовлюють ті якісні, сутнісні властивості системи місцевого самоврядування, які дозволяють відокремити її від системи державної влади, а також визначають характер взаємодії останніх[10].

Державна влада та місцеве самоврядування знаходяться у відносинах тісної взаємодії та взаємовпливу, обумовлених не лише їх інтегрованістю в більш велику систему публічної влади, але й намаганням їх як цілісних систем пристосувати оточуюче їх соціально-політичне середовище до потреб свого існування та розвитку.

Взаємодія державної влади і місцевого самоврядування як підсистем публічної влади має декілька підвалин. По-перше, в силу конституційних положень (ст.5) вони мають єдине джерело владних повноважень – народ, що дає підстави деяким науковцям стверджувати про їх соціально-політичну єдність.

По-друге, взаємодія державної влади та місцевого самоврядування визначається певною умовністю виділення кола справ, віднесених до відання місцевого самоврядування – питань місцевого значення. Будь-яке загальне питання є в той же самий час і місцевим для кожної окремої території, і, навпаки, у вирішенні багатьох місцевих питань бере участь загальнодержавний інтерес. Як зазначається в Пояснювальній доповіді Ради Європи до Європейської Хартії місцевого самоврядування, однозначно вирішити, якими власне питаннями повинні займатися місцеві влади, взагалі неможливо, оскільки в дійсності більшість проблем, що вирішуються ними, мають як місцеве, так і загальнонаціональне звучання, і обмеження компетенції місцевих органів лише сугубо локальними, вторинними питаннями значило би відведення вторинної ролі самому місцевому самоврядуванню. На практиці такий стан справ значно ускладнює проблему розмежування функцій і повноважень місцевого самоврядування та державної влади.

По-третє, хоча система місцевого самоврядування є низовою ланкою в системі адміністративного управління, що безпосередньо стикається з потребами населення, на наш погляд, її не можна абсолютно розвести з системою державної влади по “поверхах” публічного управління. І державна влада, і місцеве самоврядування покликані забезпечити інтегративну властивість соціальної системи, що має за мету підтримку її цілісності, координацію спільних колективних цілей з інтересами окремих елементів, а також забезпечує функціональну взаємозалежність підсистем суспільства на основі консенсусу громадян та легітимації лідерства. Від діяльності системи місцевого самоврядування залежить не лише єдність влади, але й політична, економічна та соціальна стабільність[10].

Наведене дозволяє розглядати роль місцевого самоврядування в системі публічної влади не як “підлеглого” або “суперника” державної влади, а як її соратника в реалізації публічно-правових інтересів народу, що разом з цим забезпечує децентралізацію в управлінні суспільством, підвищує його ефективність та поширює демократичні засади.

Питанню підстав, форм та методів впливу системи державної влади на місцеве самоврядування наукою приділена чимала увага. Визначаючи його підвалини, слід зазначити, що такий вплив залежить від цілої низки чинників – ступеню реалізованості принципів демократичної соціальної правової держави та громадянського суспільства, розвиненості самого інституту місцевого самоврядування, концептуальних засад обраної моделі організації публічної влади, форми державного устрою, рівня політико-правової культури в суспільстві та державі та ін.