Теологічна теорія мала під собою реальні факти: перші держави мали релігійні форми, оскільки базувалися на правлінні жреців. Божественне право надавало державній владі авторитет, а рішенням держави - обов'язковість.
Оцінка теорії. Теологічна теорія походження держави, створена у УІ-ХШ ст., була обумовлена релігійною свідомістю людей того періоду та рівнем знань про сутність суспільства й закономірності його розвитку. Живучість цієї теорії підтверджується тим, що держава виникла одночасно з моно-релігією і перші держави були теократичні. Вступ монарха на трон завжди освячували, що надавало владі особливого авторитету та безумовної підпорядкованості'1 всіх підданих. У пізніший час цю теорію використовували для виправдання необмеженої влади монарха. Безспірним є те, що згадана теорія допомагала встановити у суспільстві необхідний порядок. Сьогоднішні богослови змушені враховувати реалії розвитку суспільства і пристосовувати цю теорію до нових умов. У цілому можна сказати, що вище вказана теорія не є науковою, бо неможливо довести все проголошене- нею, так як і заперечити теж неможливо. У це можна тільки вірити. А це - питання світогляду.
3. Договірна теорія походження держави і права виникла у Стародавній Греції, а пізніше була сформована й обґрунтована у працях Г. Гроція, Б. Спінози, Ж.-Ж. Руссо, Д. Локка, Т. Гоббса, Д. Дідро, О. Радищева. За цією теорією держава виникла в результаті суспільного договору між людьми (до цього вони перебували у "природному стані") на підставі добровільної згоди, досягнутої між правителями і населенням певної території з метою забезпечення порядку й організації суспільного життя: одні будуть управляти, а інші виконувати їх управлінські рішення. Тобто, люди погоджуються створити державу з метою надійного забезпечення своїх природних прав, свобод, захисту особистості і власності.
Прихильники договірної теорії виступали насамперед проти ідеї Божественного походження держави і права. В їх уяві влада монарха викликана не Божим провидінням, а надана самими людьми. Звідси, Ж.-Ж. Руссо обґрунтовував право народів скидати з престолу правителів, якщо ті не виконували умов договору.
4.Теорія насильства стверджує, що держава виникла як наслідок завоювання, поневолення одних народів іншими. На думку прихильників цієї теорії, держава є тією силою, яку утворюють завойовники у вигляді особливого апарату примусу для утримання у покорі захоплених народів і зміцнення певної влади над переможеними. Завоювання трактують як підпорядкування слабого сильному, як закон природи. При цьому насильство розглядають як природне явище,що не тільки породжує єдність протилежних одне одному "елементів" держави - переможців і переможених, правлячих і підкорених, а й має соціально-економічні та політичні наслідки.
Прихильниками цієї теорії були Л.Гумплович, К.Каутський, Є.Дюрінг та ін.
5.Органічна теорія. Ті засновники. Походження держав розуміють як результат соціальної (органічної) еволюції, витвір самої природи, як біологічний організм, що має самостійну волю і свідомість, своє політичне тіло - голову, руки, ноги, внутрішні органи (які складаються з клітин, складових частин, якими є люди) і виконує певні функції. З часом цей організм розвивається, старіє і гине. Обґрунтував цю теорію англійський вчений-філософ Г.Спенсер, хоч ідеї співставлення держави і людського організму розвивав ще древньогрецький філософ Платон.
6.Психологічна теорія пов'язує походження держави і права з особливими властивостями людської психіки, якій характерна потреба до покори, усвідомлення залежності від видатної особистості. Народ є інертною масою і не здатний до прийняття рішень, тому потребує постійного управління ним. Основні причини виникнення держави і права дана теорія вбачає не в оточуючому людей економічному, соціальному та іншому середовищі, а в імпульсах і емоціях, які відіграють головну роль не тільки в пристосуванні людини до умов життя суспільства, а й у походженні держави і права. Держава — результат психологічних взаємодій людей, досконала форма емоційного спілкування, тобто закономірний підсумок психологічної потреби людини у спілкуванні. Серед фундаторів цієї теорії були Л. Петражицький, Г. Тард, Д. Фрезер.
7. У двадцятому столітті найбільшого поширення набула соціально-економічна класова або історико-матеріалістична теорія. Згідно з цією теорією найважливіші зміни в житті первісно-общинного ладу були пов'язані з істотними змінами в економічному житті тогочасного суспільства, яке поступово переходило від привласнювального господарювання (мисливство і збирання) до господарювання виробничого, до одержання надлишкового продукту. Це зробило робочу силу людини здатною виробляти більшу кількість продуктів, ніж було необхідно для підтримання життя людини. Виникали реальні умови для експлуатації чужої праці та майнової і соціальної диференціації.
Цей період характеризується трьома великими розподілами праці:
1) відокремленням скотарства від землеробства;
2) відокремленням торгівлі від виробництва;
3) відокремленням ремесел від землеробства.
Перший великий розподіл праці сприяв першому великому розподілу суспільства на два класи — вільних і рабів; другий великий розподіл спричинив поглиблення майнової нерівності серед вільних; третій — викликав появу класу посередників-купців, зайнятих лише обміном продуктів.
Суспільство розкололося на групи людей (класи) з різним майновим станом і різними, подекуди протилежними, інтересами. З'являється об'єктивна необхідність у новій організації, здатній вирішувати проблеми і конфлікти в суспільстві. На зміну первісно-общинному ладу приходить держава. Органи родового (общинного) управління замінюються органами державного апарату і виникає державна влада, яка виступає захисником панівних, верств суспільства. Державна влада поширюється на всіх, хто проживає на визначеній кордонами території, незалежно від національності, й виступає як офіційний представник суспільства.
Водночас із виникненням держави відбувався процес формування права. Соціальні норми, що існували, стають непридатними у класовому суспільстві. Спочатку право складалося з трансформованих звичаїв та окремих судових рішень, яким панівний клас надавав значення загальної необов'язкової норми. Згодом, з становленням і зміцненням центральних органів державної влади, основним засобом формування правової системи стають акти (офіційні документи, що містять правила поведінки), які видаються цими органами і виражають інтереси домінуючих у країні верств суспільства.
Згідно із класовим соціально-економічним вченням кожному типу виробничих відносин відповідає історичний тип держави і права з характерними рисами та особливостями. Виробничі відносини — це категорія, що характеризує відносини між людьми в процесі суспільного виробництва: відносини власності, виробництва, обміну, розподілу і споживання матеріальних благ.
Найчастіше визначаються такі історичні типи держави:
1) рабовласницький;
2) феодальний;
3) буржуазний;
4) соціалістичний;
5) демократичний (сучасний).
За різних часів у різних країнах існували також держави перехідного періоду.
Рабовласницький тип держави і права характеризується такими ознаками:
1) поділ суспільства на вільних і рабів;
2) відсутність у рабів елементарних людських прав (розмовляюче знаряддя);
3) панівна роль вільних великих землевласників та військової верхівки;
4) зневажання фізичної праці, що вважалася таланом невільників;
5) переважно автократичний та олігархічний характер політичних режимів.
Феодальному типу держави і права притаманні такі риси:
1) власність феодалів на землю закріплена у феодальному праві, яка складає основу суспільства;
2) закріплення у праві майнової та особистої залежності від феодалів-землевласників;
3) правове закріплення поділу суспільства на стани, належність до яких визначалася самим фактом народження;
4) набуття багатими містами права на самоврядування;
5) створення станових представницьких органів (парламенти, земські собори);
6) закріплення ієрархії взаємовідносин (сюзеренітет-васалітет) у середовищі дворянства;
7) вплив церковного (канонічного) права на суспільне та особисте життя;
8) найпоширеніша форма правління — монархія.
Характерними рисами держави буржуазного типу є:
1) правове закріплення формальної рівності громадян перед законом;
2) проголошення принципу законності;
3) визнання особистих і політичних прав людини;
4) проголошення свободи, недоторканності й непорушності приватної власності;
5) зосередження основних зусиль держави на функціях охорони приватної власності та боротьби проти загальнокримінальної злочинності;
6) скасування дворянських та інших станових привілеїв;
7) процес зрощення державного апарату з фінансовими монополіями;
8) множинність форм правління (парламентська монархія, парламентська і президентська республіка та ін.).
Соціалістичному типу держави і права (на прикладі СРСР) притаманні такі характерні риси:
1) проголошення диктатури пролетаріату, що поступово переростає у загальнонародну державу;
2) заперечення принципу розподілу державної влади і закріплення керівної ролі комуністичної партії;
3) офіційне закріплення марксистсько-ленінської ідеології - як єдиної в країні;
4) правове закріплення переваги інтересів держави над інтересами особистості;
5) заборона приватної власності та підприємництва;
6) монополія державної власності в господарстві країни;
7) проголошення однією з головних функцій держави охорону соціалістичної власності;
8) юридичне закріплення обов'язку громадян працювати;