12. Утворення держави Україна.
13. Акт проголошення незалежності України. В серпні 1991 року суверенна українська держава в складі СРСР, що носила назву УРСР, опинилася в складних політичних умовах, за яких постало питання створення незалежної держави. 24 серпня 1991 року Верховна Рада УРСР постановила: “Проголосити 24 серпня 1991 року Україну незалежною державою. З моменту проголошення незалежності чинними на території України є тільки її Конституція, закони, постанови Уряду та інші акти законодавства республіки. 1 грудня 1991 року провести республіканський референдум на підтвердження акта проголошення незалежності”. Акт проголошення незалежності України заявляє про те, що, “Виходячи з смертельної небезпеки, яка нависла була над Україною в зв'язку з державним переворотом в СРСР 19 серпня 1991 року, продовжуючи тисячолітню традицію державотворення в України, виходячи з права на самовизначення, передбаченого Статутом ООН та іншими міжнародно-правовими документами, здійснюючи Декларацію про державний суверенітет України, Верховна Рада УРСР урочисто проголошує незалежність України та створення самостійної держави – України. Територія України є неподільної і недоторканною. Цей акт набуває чинності з моменту його схвалення”.
14. Поняття конституції та конституційний розвиток України. Конституція - це основний закон держави, що визначає суспільний та державний устрій , порядок та принципи утворення представницьких органів влади, виборчу систему, права і обов*язки громадян. Конституція є основою всього законодавства держави.Український народ у перший державний період (княжа Україна-Русь, Галицько-Волинська та Литовсько-Руська держави) не мав власного писаного закону конституційного характеру. "Пакти і конституції”, написані гетьманом Війська Запорізького Пилипом Орликом та його сподвижниками Г. Герциком та А. Войнаровським, прийняті 5 квітня 1710 року у Бендерах, є першою українською конституцією в її сучасному розумінні. Наступна спроба української конституції відноситься до 1917 року, проте вона так і не набула чинності. ІІІ Всеукраїнський з'їзд Рад 10 березня 1919 року прийняв першу Конституцію Української Соціалістичної Радянської Республіки. У 1929, 1937 та 1978 роках приймалися наступні редакції Конституції УРСР.Перший етап новітнього конституціоналізму України було розпочато Декларацією про державний суверенітет України. В цьому документі було зазначено, що Декларація є основою для нової Конституції, законів України та визначає позиції Республіки при укладанні міжнародних угод. Другим етапом у конституційному процесі стало схвалення Верховною Радою Концепції нової Конституції України 19 червня 1991 року. Третім етапом новітнього конституційного процесу в Україні слід вважати 1 липня 1992 року. Саме тоді Верховна Рада України ухвалила постанову про винесення першого проекту Конституції України на всенародне обговорення. 10 листопада 1994 року. Верховна Рада України нового скликання ухвалила постанову “Про склад комісії з опрацювання нової Конституції України”.Наступний проект Конституції від 11 березня 1996 року викликав значний резонанс у владних, партійних, аналітичних колах. Вже в наступному проекті від 20 травня, доопрацбованому тимчасовою спеціальною комісією Верховної Ради, бачимо ряд суттєвих змін, що стосувалися повноважень і статусу парламенту, місця та повноважень уряду, місцевих державних адміністраційПід час подальшої парламентської дискусії було також внесено низку змін до проекту та прийнято проект Конституції у першому читанні 4 червня 1996 року. З метою збереження законопроекту в редакції від 11 березня Президент підписав Указ про проведення всеукраїнського референдуму 25 вересня 1996 року саме за текстом цього проекту конституції. За таких обставин депутати були вимушені продовжити обговорення проекту Конституції в другому і третьому читанні й ухвалили Основний Закон України 28 червня 1996 року. За введення в дію нової Конституції України проголосувало 338 депутатів, “проти” - 18 і “утрималось” - 5. Таким чином, 28 червня 1996 року закінчився етап конституційного закріплення сучасної Української держави.
15. Конституція України 1996 року. 19 червня 1996 року відбулося друге читання проекту Конституції України, а 28 червня о 9-18 Конституція України кваліфікованої більшістю голосів (317 депутатів)була прийнята. Конституція України має чітку структуру, складається з преамбули, основної частини, що складається з 14 розділів (161 стаття) та перехідних положень (15-й розділ, поділений на 14 статей). Конституція характеризує нашу державу як демократичну, соціальну і правову. Демократичність держави визначається конституційно встановленими формами народовладдя, участю народу в управлінні державою, населення - в місцевому самоврядуванні, а кожного громадянина - в організації та здійсненні державної влади. Можливостями громадянського суспільства впливати на державну владу. Ці ознаки демократичності в якості орієнтирів практичної діяльності держави, її органів та організацій, зумовлюють легітимність державної влади, як довіру з боку народу, населення та готовність громадян реально брати участь у здійсненні публічної влади (ст 5, 38, 69). Соціальна держава - це держава, політика якої має пріоритетну соціальну спрямованість, що виражається в обслуговуванні державою громадянського суспільства, асоціацій вільних та рівноправних людей та їхніх асоційованих формувань, забезпечених державою прав і свобод людини, ї гарантій, соціогуманітарний зміст та спрямованість діяльності держави. Визнання державою суб'єктивних публічних прав людини та громадянина, зумовлена цим відповідальність держави перед людиною за свою діяльність (ст 3, 15, 46, 48). Правова держава передбачає верховенство правового закону, ієрархічність законодавства (ст. 8), юридичну (конституційну) організацію публічної (державної та публічно-самоврядувальної) влади (ст 6, 7, 19), визнання державою невідчуджуваних конституційних прав та свобож людини (ст 21-23), кореспондування прав та обов'язків людини та громадянина (65-68) як обов'язку держави (ст 3).
16. Поняття громадянства України. Порядок набуття і припинення громадянства України. Громадянство - це стійкий правовий зв'язок людини з державою, що виражається у сукупності їхніх взаємних прав, обов'язків та відповідальності. Право на громадянство є невід'ємне право людини. Конституція встановлює, що громадянин України не може бути позбавлений громадянства і права зміни громадянства, не може бути депортований за межі України або виданий іншій державі. Україна гарантує турботу та захист своїх громадян, що знаходяться за її межами. Громадянами України є:1)Особи, незалежно від походження, соціального та майнового стану, раси та національної приналежності, статі, освіти, мови, політичних поглядів та релігійних переконань, роду занять, котрі на момент набуття чинності Закону України “про громадянство України” 14 листопада 1991 року мешкали в України і не були громадянами інших держав, а також не заперечували проти набуття громадянства України. 2)Особи, котрі працювали за державному спрямуванню, проходили військову службу або навчалися за межами України за умов якщо вони народилися або довели що постійно мешкали на її території, не є громадянами інших державиа не пізніше ніж за 5 років після набуття чинності Закону про громадянство виявили бажання стати громадянами України. 3)Особи, що набули громадянство України відповідно до Закону про громадянство. Документами, що підтверджують громадянство України, є паспорт громадянина України або ж свідоцтво про народження для осіб до 16 років. Громадянство України засноване на наступних принципах:1)Єдиного громадянства. 2)Збереження громадянства України при взятті та розриванні шлюбів. 3)Збереження громадянства України особами, що мешкають за межами України. 4)Захисту громадян України за кордоном. 5)Недозволеність видання громадянина України іншій державі. 6)Невизнання за громадянином України приналежності до громадянства іншої держави. Громадянство України набувається по народженню, за походженням, шляхом прийому до громадянства України та внаслідок надання громадянства України, а також за іншими підствами, передбаченими Законом України про громадянство, на підставами, передбаченими міжнародними договорами України. Іноземці та особи без громадянства можуть бути за їхнім клопотанням прийняті до громадянства України. Умовами прийому є:1)Відмова від іноземного громадянства. 2)Постійне мешкання в Україні протягом 5 років. 3)Володіння українською мовою в обсягах, достатніх для спілкування. 4)Наявність законних джерел існування. 5)Визнання та виконання Конституції України. До громадянства України не приймаються особи, які:1)Здійснили злочин проти людства або здійснювали насильницькі дії проти нації та державності України. 2)Позбавлені волі за тяжкі злочини. Громадянство України припиняється:1)Внаслідок виходу з громадянства України. 2)Внаслідок втрати громадянства. 3)На підставах, передбачених міжнародними договорами України. Вихід з громадянства не допускається, якщо особа, що здійснює клопотання, притягнена до кримінальної відповідальності або відносно неї наявний судовий вирок, що набув чинності. Громадянство України втрачається:1)Внаслідок вступу особи на військову службу, службу безпеки, поліцію, органи юстиції або в інші органи державної влади та управління в іноземній державі без згоди на це органів України. 2)Якщо громадянство України набуте внаслідок надання завідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів. 3)Якщо особи, що знаходяться за межами України, не стали на облік у консульстві протягом 5 років. При зміні громадянства батьків, внаслідок якої обидвоє стають громадянами України або виходять з її громадянства, відповідно змінюється і громадянство їхніх дітей до 14 років. У вирішенні питань громадянства України беруть участь: президент України, органи внутрішніх справ, міністерство закордонних справ України, дипломатичні представництва та консульські заклади в Україні. Президент України приймає рішення про прийом до громадянства України, відновлення громадянства, вихід з нього та втрату його. Правове становище іноземців, осіб без громадянства регулюється Конституцією України та Законом України “про правовий статус іноземців”.