52. Загальна характеристика Кримінального кодексу України. Затверджений Законом від 28.12.60 Кримінальний кодекс України має завданням охорону суспільного ладу України, його політичної і економічної систем, власності, особи, прав і свобод громадян і всього правопорядку від злочинних посягань. Для здійснення цього завдання Кримінальний кодекс визначає, які суспільно небезпечні діяння є злочинними, і встановлює покарання, що підлягають застосуванню до осіб, які вчинили злочини. Складається з 11 розділів та 263 статей.
53. Поняття кримінального злочину. Кримінальним злочином визнається передбачене кримінальним законом суспільно небезпечне діяння (дія або бездіяльність), що посягає на суспільний лад України, його політичну і економічну системи, власність, особу, політичні, трудові, майнові та інші права і свободи громадян, а так само інше передбачене кримінальним законом суспільнонебезпечне діяння, яке посягає на правопорядок. Не є злочином дія або бездіяльність, що хоч формально і містить ознаки будь-якого діяння, передбаченого кримінальним законом, але через малозначність не являє суспільної небезпеки (ст. 7 Кримінального кодексу). Злочин визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала суспільно небезпечний характер своєї дії або бездіяльності, передбачала її суспільно небезпечні наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків; вчиненим з необережності, коли особа, яка його вчинила, передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків, але легковажно розраховувала на їх відвернення або не передбачала можливості настання таких наслідків, хоча повинна і могла передбачити.
54. Поняття кримінальної відповідальності. Кримінальна відповідальність настає за злочин, і тому являє собою найсуворіший вид юридичної відпоавдальності. Тільки наявність в діях індивідів складу карного злочину є підставою виникнення кримінальної відповідальності. Покаранню підлягає лише особа, винна у скоєнні злочину, тобто така, що умисно або з необережності вчинила передбачене кримінальним законом суспільно небезпечне діяння. Покладається вона спеціальним правовим актом - вироком суду, що визначає відповідну до скоєного міру покарання. Ніхто не може бути визнаним у вчиненні злочину, а також підданий кримінальному покаранню інакше як за вироком суду й відповідно до закону.
55. Види покарань за кримінальним законодавством. Відповідно до Кримінального кодексу, до осіб, які вчинили злочини, можуть застосовуватися такі основні покарання: 1)позбавлення волі; 2)виправні роботи без позбавлення волі; 3)позбавлення права займати певні посади або займатися певною діяльністю; 4)штраф; 5)громадська догана. До військовослужбовців строкової служби може також застосовуватися покарання у вигляді направлення в дисциплінарний батальйон. Крім основних покаранб, до засуджених можуть застосовуватися такі додаткові покарання: 1)конфіскація майна; 2)позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину, кваліфікаційного класу; 3)позбавлення батьківських прав. Прозбавлення права займати певні посади або займатися певною діяльністю і штраф можуть застосовуватися не тільки як основні, але й як додаткові покарання. Виняткова міра покарання, передбачена Кримінальним кодексом – смертна кара через ростріл – в Україні не застосовується.
56. Співучасть у скоєному злочині. Співучастю визнається умисна спільна участь двох або більше осіб у скоєнні злочину. Співучасниками злочину, поряд із виконавцями, визнаються організатори, підмовники і посібники. Виконавцем визнається особа, яка безпосередньо вчинила злочин. Організатором визнаєтьс яособа, яка організувала вчинення злочину або керувала його вчиненням. Підмовником – особа, яка схилила доскожння злочину. Посібником визнається особа, яка сприяла скоєнню злочину порадами, вказівками, наданням засобів або усуненням перешкод, а також особа, яка заздалегідь обіцяла сховати злочинця, знаряддя та засоби скоєння злочину або предмети, добуті злочинним шляхом. Ступінь і характер участі кожного з співучасників у вчиненні злочину повинні бути враховані судом при призначенні покарання.
57. Обставини, які виключають суспільну небезпеку і протиправність дії.
58. Відповідальність неповнолітніх за кримінальні правопорушення. Кримінальній відповідальності підлягають особи, яким до вчинення злочину минуло 16 років. Особи, які вчинили злочин у віці 14-16 років, підлягають кримінальній відповідальності лише за вбивство, умисне заподіяння тілесних ушкоджень, що спричинили розлад здоров'я, згвалтування, крадіжку, грабіж, розбій, злісне або особливо злісне хуліганство, пошкодження об'єктів магістральних нафто-, газо- та гащопродуктопроводів при обтяжуючих обставинах, умисне знищення колективного чи індивідуального майна, що спричинило тяжкі наслідки, а також за умисне вчинення дій, які можуть викликати аварію поїзда. До особи, яка вчинила у віці до 18 років злочин, що не становить великої суспільної небезпеки, якщо буде визнано, що її виправлення можливе без застосування кримінального покарання, а також до особи, яка до виповнення віку, з якого можлива кримінальна відповідальність, вчинила суспільно небезпечне діяння, передбачене Кодексом, суд може застосувати примусові заходи виховного характеру, які не є кримінальним покаранням: 1)зобов'язання публічно або в іншій формі попросити вибачення в потерпілого; 2)застереження; 3)передача неповнолітнього під нагляд батькам або особам, які їх замінюють, або під нагляд педагогічному або трудовому колективу за його згодою; 4)покладання на неповнолітнього, який досяг 15-річного віку і має майно і заробіток, обов'язку відшкодувати заподіяні збитки; 5)направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків на строк, що не перевищує 3 років. Суд також може визнати за необхідне призначити неповнолітньому громадського вихователя.
59. Поняття податку та його види. Під податком і збором (обов'язковим платежем) до бюджетів та до державних цільових фондів слід розуміти обов'язковий внесок до бюджету відповідного рівня або державного цільового фонду, здійснюваний платниками у порядку і на умовах, що визначаються законами України про оподаткування.Державні цільові фонди - це фонди, які створені відповідно до законів України і формуються за рахунок визначених законами України податків і зборів (обов'язкових платежів) юридичних осіб незалежно від форм власності та фізичних осіб.Державні цільові фонди включаються до Державного бюджету України, крім Пенсійного фонду України та Фонду соціального страхування України. Сукупність податків і зборів (обов'язкових платежів) до бюджетів та до державних цільових фондів, що справляються у встановленому законами України порядку, становить систему оподаткування.В Україні справляються:загальнодержавні податки і збори (обов'язкові платежі);місцеві податки і збори (обов'язкові платежі).До загальнодержавних належать такі податки і збори (обов'язкові платежі):1) податок на додану вартість; 2) акцизний збір;3) податок на прибуток підприємств; 4) податок на доходи фізичних осіб;5) мито; 6) державне мито;7) податок на нерухоме майно (нерухомість);8) плата (податок) за землю;9) рентні платежі;10) податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів;11) податок на промисел; 20) фіксований сільськогосподарський податок.До місцевих податків належать:1) податок з реклами;2) комунальний податок.
60. Прибутковий податок з громадян. Платниками прибуткового податку в Україні є громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства як ті, що мають, так і ті, що не мають постійного місця проживання в Україні. До громадян, які з метою оподаткування розглядаються як такі, що мають постійне місце проживання в Україні, належать громадяни, які перебувають в Україні більше 183 днів у календарному році. Об'єктом оподаткування у громадян, які мають постійне місце проживання в Україні, є доходи в грошовій або натуральній формі, одержані як на території України, її континентальному шельфі та у виключній (морській) економічній зоні, так і за межами України. Доходи громадян, які не мають постійного місця проживання в Україні, підлягають оподаткуванню, якщо ці доходи одержано з джерел в Україні. Сплата податку з доходів, одержаних в іноземній валюті, провадиться за бажанням платника в грошовій одиниці, що діє в Україні, або в іноземній валюті, яка купується Національним банком України. Доходи в іноземній валюті при цьому перераховуються в грошову одиницю за комерційним курсом Національного банку України на дату обчислення податку.