З точки зору теорії права здійснення правосуддя є правозастосовчою діяльністю, що ґрунтується на суворому дотримані закону, тому вирішення відповідного спору з порушенням закону чи постановлення неправосудного рішення не можна назвати правосуддям. Тому дуже важливим є те щоб суд здійснював правосуддя на засадах верховенства права, забезпечувався захист прав і свобод людини і громадянина, прав та законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства та держави.
Перелічені завдання суду конкретизовані у відповідному процесуальному законодавстві.
Наприклад здійснення судом правосуддя у кримінальних справах спрямоване на: викриття осіб, винних у вчиненні злочинів, притягнення до відповідальності та їх справедливе покарання; захист осіб від безпідставного притягнення до кримінальної відповідальності і засудження невинуватих; охорону прав та законних інтересів громадян, юридичних осіб і держави, яким злочином заподіяно шкоду.
Завданням здійснення правосуддя у цивільних і господарських справах є охорона прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб – учасників цивільних і господарських правовідносин.
Поняття судової влади значно ширше поняття правосуддя, тому що судова влада проявляється в багатьох інших діях суду. Так, -наприклад
усі суди і судові структури зобов’язані узагальнювати судову практику й аналізувати судову статистику. На основі таких узагальнень Пленум Верховного Суду України приймає керівні роз’яснення з питань застосування законодавства обов’язкові для виконання усіма судами загальної юрисдикції. Надалі Пленум контролює виконання судами цих постанов. (згадати про окремі ухвали суду).
Усі зазначені вище і багато інших повноважень суду є проявом судової влади, але виходить за рамки правосуддя.
Судочинство – це діяльність судів щодо розгляду і вирішення справ, віднесених до їхньої компетенції, а також дії інших суб’єктів, які реалізують свої права та обов’язки, вступаючи у процесуальні відносини із судом. Залежно від характеру матеріальних правовідносин з приводу яких виник спір судочинство є: конституційне, цивільне, господарське, адміністративне,
кримінальне.
Отже, правосуддя здійснюється:
- суб’єктом його здійснення є лише суд;
- правосуддя здійснюється іменем держави;
- його сутність полягає у розгляді і вирішенні цивільних, господарських, адміністративних, кримінальних справ у формі судових засідань за участю сторін та інших учасників процесу, який проводиться на засадах змагальності.
- правосуддя здійснюється в чіткій процесуальній формі;
- правосуддя здійснюється з пріоритетом судової підвідомчості (роз’яснити ).
5. ОСНОВНІ НАПРЯМИ СУДОВО-ПРАВОВОЇ РЕФОРМИ В УКРАЇНІ.
Постановою Верховної Ради України від 28 квітня 1992р. була схвалена Концепція судово-правової реформи.
Головною метою судово-правової реформи і формування незалежної судової системи, створення нового законодавства, вдосконалення форм судочинства. Для досягнення цієї мети були поставлені такі завдання:
- шляхом ефективного розмежування повноважень гарантувати самостійність і незалежність судових органів від впливу законодавчої і виконавчої влади;
- реалізувати демократичні ідеї правосуддя, вироблені світовою практикою і наукою;
- створити систему законодавства про судоустрій, яке б забезпечило незалежність судової влади;
- поступово здійснити спеціалізацію судів;
- максимально наблизити суди до населення;
- чітко визначити компетенцію різних ланок судової системи;
- гарантувати право громадянина на розгляд його справи компетентним, незалежним і неупередженим судом.
Судово-правова реформа була запланована у три етапи.
На першому етапі пропонувалося, зокрема, внести зміни до Закону “ Про судоустрій України”, Кримінально-процесуального та Цивільно - процесуального кодексів України, прийняти закони про Конституційний Суд України, адвокатуру, про судоустрій і статус суддів, про нотаріат України, про акти громадянського стану, про судову експертизу, провести інтенсивну роботу по підготовці Кримінально-процесуального кодексу та деяких інших кодексів України. Не виконано такі завдання першого етапу реформи: не розроблені нормативні акти з питань оптимального навантаження суддів слідчих та інших працівників правоохоронних органів, їх матеріально-технічне забезпечення і розміщення тощо.
На другому етапі передбачалось: запровадити організаційні структури зі спеціалізації здійснення правосуддя в Україні, створити адміністративні суди, суди, які розглядають сімейні справи, завершити створення Інституту законодавства і правової реформи.
Третій етап передбачав вивчення і узагальнення ефективності судово-правової реформи, внесення змін до чинного законодавства з питань удосконалення діяльності судової влади, органів досудового слідства, прокуратури, юстиції, адвокатури, проведення подальшої роботи по спеціалізації судів, реалізацію наукових програм з удосконалення судово-правової реформи. Частково пройдено і цей етап, оскільки прийнято новий Закон “ Про судоустрій “,внесено істотні зміни до Закону про прокуратуру, чітко визначено повноваження Міністерства юстиції України та ін.
Джерела курсу “Судові та інші правоохоронні органи”
І. Законодавство:
1. Конституція України від 28.06.1996 року
2. Декларація про державний суверенітет України // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1990. - № 31.
3. Закон України “ про державний захист працівників суду і правоохоронних органів “ від 23 грудня 1993 року № 3781 - ХІІ
4. Закон України “ Про судоустрій” від 7 лютого 2002 р. // К:, Атіка, 2003.
5. Закон України “ Про Конституційний Суд України “ від 16 жовтня 1996 р.
№ 422/96 – ВР.
6. Закон України “ Про Вищу Раду юстиції “ від 15 січня 1998 року № 22/98 – ВР.
7. Закон України “ Про статус суддів “ від 15 грудня 1992 року № 2862-ХІІ.
8. Закон України “ Про визнання та виконання в Україні рішень іноземних судів від 29 листопада 2001 р. №2860-ІІІ.
9. Закон України “ Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві “ від 23 грудня 1993 р. № 3782-ХІІ.
10. Кримінально – процесуальний кодекс України. – К.: Юрінком Інтер, 2002.
11. Цивільно – процесуальний кодекс України. – К.: Атіка. – 2002.
12. Господарсько – процесуальний кодекс України. – К.: Атіка. – 2002.
ІІ. Література:
1. Адвокатура в Україні // Бюлетень законодавства і юридичної практики. – 2000. - №4.
2. Азаров Ю. Що заважає адвокатурі працювати злагоджено // Право України. – 1998, №1. –с. 38-41.
3. Ануфрієв М. І. та ін. Соціально-правовий захист працівників органів внутрішніх справ України. – Харків.: Видавництво Університету внутрішніх справ, 2000.
4. Афанасьєв В. Щодо регулювання виконавчого провадження // Право України. – 1994. №9. – с. 10.
5. Бондаренко І. Судова система України та її реформування в сучасних умовах // Право України. – 2002. - №8. – с. 37-39.
6. Бондаренко І. Правоохоронна діяльність і правоохоронні органи: поняття та ознаки // Право України. – 2003. - № 4. – с. 18-21.
7. Бородін М. Участь прокурора в цивільному процесі // Право України. – 1999. - №11. – с. 52.
8. Бойко В. Ф. Перебудову роботи судової системи необхідно здійснити у напрямі посилення захисту прав та інтересів громадян // Вісник Верховного Суду України. – 2001. - №3. – С.2-4.
Бринцев В. Д. Поєднання одноособової і колегіальної форм правосуддя в кримінальному процесі. – Право України. – 1995. - №7. – с.23-25.