Для формулювання і розвитку підприємництва необхідні відповідні умови. Ось основні із них: наявність прав власності на засоби виробництва, продукт і доход; існування ринкового простору, конкуренції як форми існування ринку; державна підтримка; існування ринкової інфраструктури.
Політичною умовою розвитку підприємництва є стабільність і демократизація суспільного життя. Важливою умовою є наявність відповідного менталітету і сприятливого психологічного клімату серед населення. Психологія підприємництва формується паралельно з розвитком ринкових відносин, який веде до трансформації економічної свідомості і поведінки людей. Вони починають усвідомлювати, що соціальна справедливість полягає не у зрівняльному розподілі і споживанні, а в рівності можливостей усіх.
Не менш важливою умовою розвитку підприємництва є існування юридичної нормативної основи, його правова захищеність.
Необхідно зазначити, що проблеми вибору пріоритетів підприємницької діяльності були в центрі уваги багатьох вітчизняних наукових шкіл, передусім Інституту регіональних досліджень НАН України, Науково-дослідного економічного інституту Міністерства економіки України, Інституту економічного прогнозування НАН України та ін.
Формування пріоритетних напрямів підприємницької діяльності і їхня подальша реалізація вимагає визначення в питаннях і цілях, сфері інтересів, ролі держави й органів регіональної влади в цьому процесі. При цьому, формування пріоритетної політики повинне відбуватися у взаємозв'язку й у контексті задач, розв'язуваних як на регіональному, так і на державному рівнях керування. При визначенні системи пріоритетів варто враховувати важливість розмежування між визначеними економічними явищами, що впливають на формування пріоритетів у рамках конкретного економічного механізму, і іншими елементами економічної політики, що впроваджуються на галузевому, регіональному і загальнодержавному рівнях.
Нестабільність податкового законодавства і велика кількість податків становлять значніший тягар, ніж сам рівень податкових ставок. Кількість і тривалість перевірок, що здійснюються податковими і неподатковими інспекціями не знизилась в останні роки. Важливим є те, що основні перешкоди для економічного розвитку підприємств мають місце в період після-реєстраційної діяльності, тоді як процедура самої реєстрації вже більше не вважається бар'єром і вона більше підприємцями не виділяється як проблема.
Проблемою малих та середніх підприємств є незахищеність їх прав власності, що знаходить відображення у тривалому очікуванні винесення судових рішень, а також у суб'єктивних оцінках, як то низька довіра до судової системи. Господарські суди перевантажені позовами і часові рамки судового розгляду часто не дотримуються. Кількість позовів, направлених до арбітражних судів, зросла майже у п'ять разів протягом останнього часу Значне зростання кількості позовів також є наслідком скасування права Державної податкової адміністрації стягувати податкову заборгованість безпосередньо з Банківського рахунку підприємства. За відсутності податкових судів податкові позови повинні розглядатися господарськими судами, кадровий склад яких і фінансування не приведено у відповідність зі зростанням кількості позовів. Низьку довіру до судової системи взагалі підтверджують проведені опитування підприємців Міжнародною фінансовою корпорацією. За її даними тільки 15,4% малих підприємств та 20,6% середніх підприємств вважають українську судову систему такою, що спроможна захистити їхні права[20]
У праві захисту прав підприємців заслуговує на увагу досвід розвинутих країн, таких як Канада, Великобританія або США, які сформували систему селекції пропонованих урядових регулятивних актів. Вона має на меті оцінити вигоди та витрати запропонованих регуляторних актів (аналіз регуляторного впливу), а також можливих альтернативних рішень і перешкодити прийняттю неоптимальних рішень. В Україні така система пропагується Державним комітетом з питань регуляторної політики та підприємництва. Проте на даний момент оцінка впливу запропонованих регуляторних актів не проводиться належним чином, або не завжди враховуються її результати, а тому механізм відбору часто неспроможний перешкодити прийняттю небажаних регулятивних актів. Це особливо стосується регіональних підрозділів Держкомпідприємництва, які не мають достатнього політичного та адміністративного впливу.
Досі залишаються проблеми із фінансовим законодавством Наприклад, це стосується непотрібних обмежень щодо оцінки застави при кредитуванні, що потребує додаткових витрат грошей та часу кредиторів. Комерційні банки повинні мати право самостійно оцінювати заставу при кредитуванні підприємництва.
Пряма фінансова підтримка з боку уряду має становити лише частину загального фінансування, доповнену майновими внесками співвласників підприємств і/або коштами. Обмеження участі держави е необхідним з двох причин:
1) широка участь держави створює передумови корупційної поведінки чиновників, відповідальних за надання державного фінансування, а отже, призводить до неефективного розподілу фінансових ресурсів;
2) за умови поділу ризиків із урядом підприємці ініціюватимуть більш ризиковані проекти, ніж вони б дозволили собі в іншому випадку.
З метою попередження корупції та зловживань бюджетними коштами фонди підтримки підприємництва повинні бути відокремлені від уряду. Діяльність фондів сприяння підприємництву повинна бути прозорою та підзвітною тим, хто надає кошти.
Доцільним було б, щоб фінансові ресурси для підприємництва надавали фінансові інституції на противагу нефінансовим (бізнес-консалтинговим тощо) проектам. Необхідність такої постановки викликана тим, що:
а) кредитна діяльність нефінансових організацій породжуватиме конфлікт між їх консалтинговою та контрольною функціями;
б) нефінансові інституції не мають достатньої кваліфікації для забезпечення вчасного повернення кредитів;
в) наявність некомерційних кредитів може зашкодити становленню молодої національної системи мікрофінансування.
Вільні ресурси нефінансових організацій можуть залучатися через відкриття кредитних ліній для мікрофінансових інституцій для кредитування підприємництва.
Найбільш залежною ефективність господарювання підприємництва є від якості управління. Оцінка якості управління досліджуваних малих та середніх підприємств свідчить про те, що її відносно швидко потрібно реформувати. Якість управління в основному базується на національній та місцевій нормативній базі. Проблемою є забезпечення чіткої і послідовної реалізації національного законодавства на місцевому рівні. Це, зокрема, стосується законодавства з «дерегуляції», якого не завжди дотримується місцева влада. Належний аналіз регуляторного впливу повинен стати обов'язковим, а не формальним.
В останні роки особливо активізувалась економічна думка вчених України з проблем підприємництва. Цьому сприяло становлення підприємництва, зростання його ролі в розв'язанні складних соціально-економічних проблем трансформаційного характеру, створення нових робочих місць, заповнення ринкових прогалин, формування ринкового середовища на підґрунті розгортання реальної конкуренції, здатної забезпечити високу ефективність виробничих відносин
Правова база підприємницької діяльності - це сукупність законів, нормативних та інструктивних документів, які визначають порядок створення підприємств, реєстрацію фізичних осіб-підприємців, їхні правові та організаційні форми, порядок організації виробництва, забезпечення його необхідними ресурсами, збут, систему оподаткування, відносини між державою та підприємцями, суб'єктів підприємницької діяльності між собою, а також дають підприємцям певні правові гарантії.
Законодавство у сфері підприємництва має становити єдину систему як за взаємною узгодженістю норм, так і за цілісністю самого нормативно-правового регулювання підприємницької діяльності.
Основні напрямки розробки пріоритетної політики розвитку підприємництва дозволили сформувати взаємозалежну систему пріоритетів, серед основних елементів якої можна виділити наступні:
1) реформування виробничих відносин і структури підприємств, їхнє технологічне переозброєння, перепрофілювання виробництв відповідно до мінливого кон'юнктурою ринку, створення інтеграційних міжрегіональних і спільних з іноземними фірмами виробничих і промислово-фінансових систем;
2) висновок із дії безперспективних і нерентабельних виробництв;
3) збереження традиційних і організація випуску нових наукомістких і конкурентноздатних видів продукції;
4) збереження існуючих, відновлення забутих і освоєння нових ринків збуту;
5) реструктуризація фінансової заборгованості;
6) залучення інвестиційних ресурсів у сферу виробництва.
Нині розвиток підприємництва спрямовується на зміну реального сектора, ріст обсягів виробництва, підвищення конкурентноздатності національної економіки, а також конкретних регіонів, окремих галузей і видів продукції, і загальну координацію дій у рамках єдиного господарського комплексу.
Така політика може або безпосередньо впливати на функціонування галузей і підприємств із послідовним поширенням на суміжні суб'єкти економіки, або опосередковано робити вплив за допомогою таких факторів як попит та пропозиція, нові технології та інші.