Таким чином діючий Цивільний процесуальний кодекс передбачає такі види процесуальних строків (різноманітної правової природи):
1. Строки , встановлені діючим процесуальним законом;
2. Строки, які встановлює суддя (суд) під час розгляду цивільної справи. Різниця між ними в тому, що перші з них встановлені як для суду, так і для осіб, приймаючих участь в процесі, та носять імперативний характер, вони не можуть бути змінені за згодою сторін чи суда; другі встановлені тільки для осіб, приймаючих участь в процесі та вони у випадку необхідності можуть змінені чи подовжені самим судом.
К процесуальним строкам, встановленим процесуальним законом можливо віднести:
- строки на апеляційне оскарження судових рішень (один календарний місяць з дня, слідуючого за днем проголошення рішення суду);
- строк на касаційне оскарження ухвали чи рішення суду апеляційної інстанції (місяць з дня проголошення ухвали або рішення суду апеляційної інстанції);
- строк на порушення питання про постановлення додаткового рішення (десять календарних днів з дня постановлення рішення);
- строк на оскарження додаткового рішення (десять календарних днів з постановлення додаткового рішення);
- строк на надання зауважень з приводу допущених в протоколі судового засідання неправильностей або ж неповноти змісту (протягом трьох днів з дня підписання протоколу);
- строк на оскарження ухвал суду першої інстанції (п'ятнадцять днів з дня постановлення ухвали);
- строк на оскарження постанови про накладення адміністративного стягнення, іншої постанови органу або посадової особи в справі про адміністративне правопорушення ( десять календарних днів з дня винесення відповідної постанови);
- строк на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних органів, юридичних чи службових осіб у сфері управлінської діяльності (двомісячний чи місячний строк);
- строк оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби; тощо.
Прикладом застосування процесуального строку, якій встановлюється суддею (судом), може слугувати стаття 139 Цивільного процесуального кодексу, згідно якої суддя, встановивши, що позовна заява надана без дотримання вимог, вказаних в ст.ст. 137, 138 Цивільного процесуального кодексу, чи подана без оплати державного мита, виносить ухвалу про залишення позовної заяви без розгляду та надає строк позивачу строк на виправлення відповідних недоліків. Аналогічні правил застосовуються, наприклад, при виявленні відповідних недоліків з оформлення апеляційної скарги, при надані пояснень на подану апеляційну скаргу тощо.
При цьому, призначаючи той чи інший строк, суддя повинен враховувати обставини кожної конкретної справи та особливості кожної процесуальної дії.1 На цьому також прямо наголошує Верховний Суд України в Постанові Пленуму №9 від 21.12.1990р. "Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді цивільних справ по першій інстанції".
Слід також відмітити, що багато фахівців дотримуються досить різноманітної точки зору відносно класифікації строків в цивільному процесі та можливості віднесення тих чи інших строків до категорії процесуальних.
Так декотрі автори вказують, що вимоги такої правової категорії, як процесуальні строки, необхідно розповсюджувати не тільки на осіб, приймаючих участь у процесі, а й на самих суддів (суд), які розглядають цивільну справу.
Таким чином, до категорії процесуальних строків такі фахівці відносять також встановлені процесуальним законодавством проміжки часу, на протязі котрих суддя повинен вчинити ті чи інші процесуальні дії.1
Зокрема, це відноситься до:
- строки підготовки справ до судового розгляду. Згідно ст. 146 Цивільного процесуального кодексу України підготовку справи до судового розгляду повинно бути закінчено не пізніше семи днів, а в окремих випадках цей строк може бути продовжений до двадцяти днів (сюди можливо також віднести встановлені Цивільним процесуальним кодексом строки підготовки апеляційного чи касаційного розгляду справ );
- строки розгляду цивільних справ, які встановлені діючим процесуальним законодавством у залежності від категорії справ. При цьому виділяють загальні та скорочені строки для розгляду цивільної справи. Загальний строк розгляду справ, встановлений діючим Цивільним процесуальним кодексом України, дорівнює п'ятнадцяти добам. Для окремих категорії позовних справ встановлений скорочений строк їх розгляду: у сім днів - для справ, що витікають з трудових правовідносин; десять днів - для справ, про стягнення аліментів та про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров’я, а також втратою годувальника (ст. 148 Цивільного процесуального кодексу України). Скорочені строки розгляду встановлені для окремих справ, виникаючих з адміністративно-правових відносин. Так справи по скаргам на недоліки у списках виборців чи в списках громадян, котрі мають право приймати участь у референдумі, повинні розглядатися на протязі трьох днів, враховуючи день подання скарги, якщо вона
подана не пізніше дванадцяти годин того ж дня (ст. 241 Цивільного процесуального кодексу України). Скарги на рішення окружної (територіальної) виборчої комісії та заяви про відміну реєстрації виборчої комісії про реєстрацію кандидата розглядаються судом у п’ятиденний строк (ст.243-3 Цивільного процесуального кодексу України). Скарги на рішення, дії чи бездіяльність дільничних чи територіальних комісій з виборів Президента України розглядаються на протязі трьох днів, а на рішення Центральної виборчої комісії про реєстрацію кандидата в Президенти України чи відмови в реєстрації претендента на кандидати в Президенти України, а також заяви Центральної виборчої комісії про відміну реєстрації відповідної особи у якості кандидата в Президенти України - у семиденний строк, але не пізніше ніж за день до виборів (ст.243-8 Цивільного процесуального кодексу України). Скарги на рішення, дії чи бездіяльність відносно виборів Народних депутатів України розглядаються на протязі п’яти днів. Скарги на дії органів та посадових осіб у зв’язку з накладенням адміністративних стягнень повинна бути розглянута не пізніше десятиденного строку з дня її направлення (ст. 246 Цивільного процесуального кодексу України). Аналогічний строк встановлено на розгляд скарги на рішення , дії чи бездіяльність державних органів, юридичних та посадових осіб у сфері управлінської діяльності (ст.248-6 Цивільного процесуального кодексу України); строк надання відповіді на окрему ухвалу суду, який відповідно до ст. 235 Цивільного процесуального кодексу не може перевищувати одного місяця (тобто строки, встановлені для осіб, які взагалі могли не приймати участь у справі); строк виконання одним судом доручення іншого суду щодо збирання доказів, яке згідно ст. 33 Цивільного процесуального кодексу повинно бути виконано на протязі десяти днів, тощо.1
Інколи, встановлені цивільним процесуальним законодавством для суду строки підготовки справ до судового розгляду та строки самого розгляду цивільним справ судом називають організаційними процесуальними строками.1
У той же час, другі фахівці прямо визначають, що встановлені діючим процесуальним законодавством для суду на здійснення своїх процесуальних повноважень (в основному, це стосується строків підготовки справи до судового розгляду та безпосередньо строків розгляду цивільних справ) аж ніяк не можна відносити до категорії процесуальних строків. Такі строки вони називають службовими строками, котрі, на їх думку, відрізняються від звичайних процесуальних строків тим, що
- правила про ці строки законодавець помістив у главі 18 Цивільного процесуального кодексу України, котра регулює підготовку справ до судового розгляду, а не у главі про процесуальні строки;
- вони встановлені для суду та судді, не для інших учасників процесу;
- вони відрізняються від процесуальних строків по наслідкам їх пропуску. Пропуск без поважних причин процесуального строку лишає осіб, приймаючих участь у справі, можливостей здійснювати процесуальні дії, а пропуск службового строку не знімає с суду обов'язку здійснювати процесуальні дії чи комплекс процесуальних дій;
- на відміну від процесуальних строків, встановлених законодавством, службові строки можуть бути продовжені.2
Однак, з викладеними вище висновками неможливо однозначно погодитись:
- Цивільний процесуальний кодекс є основним кодифікованим актом законодавства України, що регулює відповідні правовідносини учасників процесу та визначає
міру їх можливої поведінки, а не є "посадовою Інструкцією" для суддів;
- застосування встановлених кодексом строків підготовки справ до розгляду та строків розгляду цих справ має безпосередній вплив не тільки на суддів, але й на реалізацію прав та обов'язків учасників процесу, тому вказані строки ніяк не можна називати суто службовими, не маючими статусу процесуальних строків;
- наврядчи законодавець при розробці та викладенні глави 7 Цивільного процесуального кодексу мав на увазі визначення виключних ознак процесуальних строків та імперативної їх класифікації. Що ж стосується можливості аналізуємих видів процесуальних строків, то можливість продовження ці строків слід скоріше розуміти як особливий спосіб їх застосування;
- наприкінець, саме віднесення строків підготовки справ до судового розгляду та строків розгляду цивільних справ до категорії процесуальних дає можливість реалізувати основне їх призначення - підвищення дисципліни в діяльності суддів та інших учасників цивільного процесу.
IV. Застосування процесуальних строків в процесі здійснення цивільного судочинства.
Говорячи про застосування процесуальних строків у цивільному процесі, фахівці, перш за все, зупиняють свою уваги на встановленому порядку обчислення цієї категорії строків.1