6). Усі конституції в тій чи іншій формі проголошують і встановлюють демократичні свободи громадян та підданих. Зазвичай у самому тексті Основного закону міститься відповідний розділ. У новітніх конституціях, осоливо латиноамериканських, правовий статус людини і громадянина з точки зору техніко-юридичної розроблено досить грунтовно, з великою кількістю деталей.
7). Усі конституції визначають принципи організації системи вищих органів державної влади і порядок діяльності її підсистем. До їх складу входять глава держави, уряд і парламент. У конституціях також встановлюються основи регулювання такиж найважливіших політичних процесів як вибори, референдум і законодавство. У багатьох післявоєнних конституціях був закріплений інститут конституційного нагляду ( конституції Франції, Італії, Португалії, ФРН, Іспанії ).
Коло питань, які регулює конституція, є різноманітним. Однак з певним ступенем наближення можна вивести загальну закономірність, яка полягає в тому, що старі конституції є більш сумарними. Конституції епохи вільної конкуренції, за Наполеоном, були "короткими та туманними". Найбільш типовим прикладом у цьому плані є Конституція Сполучених Штатів Америки, яка містить у собі лише загальні принципи організації центральної державної влади та розподілення компетенції між Союзом і штатами. Саме через таку "невизначеність" у США була створена "жива конституція", яка суттєво відрізнялася від офіційного конституційного тексту.
= 13 =
У науці конституційного права неодноразово були спроби класифікувати конституції за різними критеріями. Скажімо, в залежності від форми державного устрою пропонувалося ділити конституції на унітарні та федеративні, в залежності від характеру політичного режиму - на демократичні і реакційні, в залежності від строку використання - на постійні та тимчасові. Однак перевірка часом показала, що найбільш стійкою виявилася найстаріша класифікація, запропонована ще в минулому столітті.
За юридичною формою конституції можуть бути поділені на писані й неписані.
Писані конституції являють собою єдиний нормативний акт, прийнятий у суворо встановленому порядку, який має чітку внутрішню структуру (розділи, глави, параграфи тощо). До цього виду належить абсолютна більшість конституцій, що діють у світі, в тому числі й Конституція України.
Неписані конституції складаються з кількох законів. Що мають самостійне значення і прийняті в різний час і в різному порядку. Вони в своїй сукупності оголошуються конституцією держави. Прикладом такої конституції може бути Конституція Великобританії. Вона вбирає ряд законів, перший з яких –“Велика хартія вільностей”–був прийнятий ще в 1215 р., а останній –“Закон про місцеве правління”–в 1985 р.
Слід зазначити, що наявність неписаної конституції може призвести до недостатньо чіткого правового регулювання найважливіших суспільних відносин. Це дає зацікавленим силам можливість поводитися довільно, по-різному витлумачувати неузгодженість у змісті таких конституцій. Тому вони загалом поціновуються як менш демократичні порівняно з конституціями писаними.
Залежно від порядків прийняття, зміни та відміни конституції поділяються на гнучкі та жорсткі.
У гнучких конституцій цей порядок мало чим відрізняється від порядку, передбаченого для всіх інших законів. Здебільшого різниця полягає лише в
= 14 =
кількості голосів депутатів парламенту, необхідної для прийняття, зміни або відміни конституції. Якщо для поточного закону достатньо простої більшості (50% + 1) голосів, то для конституції цього замало –необхідно зібрати кваліфіковану більшість (не менше як дві третини голосів).
Порядок прийняття, зміни та відміни жорстких конституцій суттєво ускладнений порівняно з усіма іншими законами. Тут потрібна не тільки більшість голосів депутатів, а й виконання низки додаткових процедур. Так, поправки до Конституції США приймаються голосами двох третин членів палат Конгресу (парламенту) або спеціально скликаного Конституційного конвенту. В обох випадках поправки мають бути ратифіковані законодавчими зборами або конвентами трьох чвертей штатів. Від 1917 року встановлюється строк для збору необхідної кількості голосів штатів. У випадку недодержання строку поправка вважається відхиленою. Раніше процедура ратифікації розтягувалася надовго. Наприклад, процес збирання голосів штатів на користь ХXVIIпоправки був розпочатий у 1789 р., а необхідних 38 голосів штатів було набрано лише в 1992 р., тобто процес ратифікації тривав аж 203 роки.
Отже, проведений нами аналіз теоретичного підгрунтя конституційних процесів дає змогу зробити висновки про різноманітність історичного розвитку конституцій у різних країнах та про притаманність конституції кожної країни своїх унікальних рис, особливостей, що відображають менталітет, обставини історичного розвитку того чи іншого народу.
Ðîçä³ë ²². Ïîð³âíÿëüíèé àíàë³ç êîíñòèòóö³é ðîçâèíóòèõ äåìîêðàòè÷íèõ äåðæàâ òà êîíñòèòóö³¿ Óêðà¿íè êð³çü ïðèçìó ïóáë³÷íîãî ïðàâà.
Публічне право має свої витоки у глибокому минулому. Так, ще римський юрист Ульпіан згадував у своїх працях публічне право, характеризуючи його як право, що стосується положення римської держави. Критерієм розрізнення приватного та публічного права служить інтерес –для публічного права головними інтересами є державні інтереси, правове положення держави, її органів та посадових осіб, регулювання відносин, що носять яскраво виражений суспільний інтерес. Корені публічного права криються в суспільних відносинах, що розвиваються. Саме в сферах життя суспільства, держави та громадянина зароджуються процеси і явища, що потребують публічно-правового регулювання. Публічне право охоплює такі сфери суспільного життя, як устрій держави і влади, сфери управління та організації самоуправління та ін.
Сказане дозволяє охарактеризувати публічне право як специфічне розуміння природи права у сфері влади і соціально-політичних інститутів та визнання їх ролі у забезпеченні суспільних інтересів. Слід відмітити безперечне посилення ролі публічного права в його новому вигляді у сучасних суспільних процесах. Публічне право, за Ю.А.Тихомировим1, має своїм девізом забезпечення гармонії та злагоди в суспільстві, балансу інтересів особистості, колективів, спільностей і суспільства в цілому, стабільність держави та її інститутів, стійкість основ економічного та соціального розвитку.
Якщо розглядати структуру публічного права,то побачимо, що галузі останнього визначені в конституціях. Смислом конституційного регулювання є не тільки “конституційне визнання”значення галузей публічного права, але і в створенні основ для їх динамічного розвитку в рамках всієї правової системи. Отже, як бачимо, конституція постає гарантом стабільного існування
= 16 =
публічно-правового регулювання у суспільних відносинах. Коли розглядаємо джерела публічного права, то бачимо, що в їхній ролі найчастіше виступають перш за все загальнонормативні акти –конституції, укази, закони, постанови. В них від імені суб’єктів, наділених владними повноваженнями, містяться найстабільніші та найвагоміші по суті правила поведінки.
Джерела публічного права - це конкретні форми виразу правових приписів, це ті приписи, що виходять з органів державної влади.
Про формальні джерела міжнародного публічного права говорить § 38 статуту Міжнародного Судового Трибуналу. Він звучить :
1). Завдання Судового Трибуналу - вирішувати передані йому спори застосовуючи :
а). міжнародні договори загального або особливого роду, в яких держави виразно висувають визнані норми;
б). міжнародний звичай, як вислів загальної практики, визнаної правом;
в). визнані цивілізованими державами загальні правові принципи;
г). судові присуди та вчення визначних авторів різних народів, як допоміжний засіб1.
Аналізуючи даний припис, бачимо, що на першому місці як джерело міжнародного права постає міжнародний договір, у якому визначені норми міжнародно-правового регулювання. По аналогії, основним джерелом публіч- ного права визначаємо конституцію держави як першоджерело законів, норм внутрідержавного публічно-правового регулювання.
Як вважає В. Опришко2, директор Інституту законодавства Верховної Ради України, Конституція України є надзвичайно важливим політико-правовим до
= 17 =
кументом, адже вона зафіксувала відповідний стан розвитку нашої держави і суспільства, їх правової системи. В ній містяться норми не лише юридичного, а
й політичного характеру, які взаємообумовлені, взаємопов'язані і в своїй системі створюють єдину основу, необхідну для регулювання найважливіших суспільних відносин, забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя, подальшого розвитку нашої держави. І саме в цьому полягає соціальна цінність нової Конституції, що надає можливість розглядати її значення і роль як у політичному, так і в юридичному аспектах.
Становлення законодавства у будь-якій державі незалежно від її соціально-економічної орієнтації, розмірів території, чисельності населення, економічного і соціального рівнів розвитку тощо відбувається з урахуванням відповідних закономірностей. Однією з таких є те, що Конституція у будь-якій державі є основою розвитку та вдосконалення уже чинного законодавства, своєрідним фундаментом побудови правової системи, здійснення державно-правової реформи.