Якщо вести мову більш предметне про те, що Конституція України є основою розвитку законодавства нашої держави, то можна назвати три напрями такого розвитку. Перший —це прийняття абсолютно нових законів, які випливають з Конституції. Другий зводиться до приведення чинного законодавства у відповідність з Основним Законом. Якщо вести мову про третій напрям, то він полягає у вдосконаленні окремих норм самої Конституції. Розглядаючи перші два напрями, слід насамперед зазначити, що Конституція України є особливим і єдиним законом, з якого бере витоки вся правова система держави. У зв'язку з цим вона має найвищу юридичну силу і найширшу юридичну дію. Практично немає жодної держави, яка б не враховувала цього в процесі своєї законотворчої діяльності, формування своєї правової системи.
Не є винятком у цьому плані й Україна. У ст. 8 її Конституції міститься одне з важливих положень, зміст якого зводиться до наступного: “Конституція
= 18 =
України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй”. Це важ-
ливе не лише як суто юридичне, а й як методологічне вихідне положення, яке слід враховувати у законотворчому процесі. Крім того, слід зазначити, що Конституція містить також норми, які передбачають необхідність прийняття конкретних законів. І сьогодні, реалізуючи відповідні норми нашої Конституції, вже прийнято ряд нових законів, які прямо випливають із Конституції України.
Як вважає В. Шаповал1, одним з найголовніших результатів прийняття Основного Закону незалежної України було конституювання механізму здійснення державної (публічної) влади, насамперед, на рівні його вищих щаблів, яким підведено певний підсумок теоретичним дискусіям і практичним державотворчим пошукам обрання форми державного правління, визначення статусу вищих органів держави, в першу чергу парламенту, глави держави та уряду, співвідношення державної влади і місцевого самоврядування тощо.
Прийняття Конституції України визнано головною подією 1996 року в ділянці європейського конституційного права.
Листом від 10 липня 1996 р. Голова Комітету з правових питань та прав людини Парламентської Асамблеї РЄ пан Біргер Хагард звернувся до Європейської комісії “Демократія через право” (Венеціанська комісія) з проханням дати оцінку новій Конституції України з точки зору її положень у частині прав людини, принципу верховенства права та прав національних меншин.
На своєму 30-му пленарному засіданні Венеціанська комісія ухвалила Висновок стосовно Конституції України. Конституція України дістала високу по
= 19 =
зитивну оцінку Венеціанської комісії. Комісія із задоволенням відзначила, що досить тривалий процес опрацювання і ухвалення Української Конституції супроводжувався тісною співпрацею з Венеціанською комісією, в результаті чого
в остаточно ухваленому тексті враховано багато зауважень, які висловлювалися експертами на різних етапах підготовчого процесу та на засіданнях комісії. З іншого боку, деякі положення, за Висновком комісії, є незадовільними з юридичної точки зору. В основі недоліків Конституції, як визнає Комісія, лежать політичні причини, оскільки її прийняття обумовлювалося досягненням політичного компромісу. Ця обставина вимагає при впровадженні цих положень Конституції України враховувати як Висновок комісії, так і відповідні стандарти Ради Європи шляхом прийняття поточного законодавства.
“Тепер Конституція України має пройти перевірку практикою. Але важка економічна ситуація в Україні може дещо відкласти повне впровадження нових принципів і поставити під загрозу реалізацію позитивних набутків у тексті документа. Особливу увагу слід приділити прийняттю законодавства, яке гарантувало б, що Перехідні положення Конституції не призведуть до збереження елементів старої системи впродовж тривалого періоду.
Однак, уважно спостерігаючи протягом кількох років за перебігом конституційного процесу в Україні, Комісія вбачає більше підстав для оптимізму. Конституція встановлює міцну виконавчу владу, керовану сильним Президентом, все-таки передбачаючи наявність системи стримувань і противаг, що унеможливлює повернення до авторитаризму. Принцип верховенства права дуже добре втілено в тексті Конституції. Запровадження демократичного місцевого самоврядування, а також важлива роль, відведена Конституційному Судові, сприятимуть утвердженню демократичної культури в Україні”, —такий остаточний підсумок Висновку Венеціанської комісії1.
= 20 =
Як ми знаємо, предметами публічно-правового регулювання є такі питання, як :
- устрій і діяльність держави та її інститутів;
- інститут громадянського суспільства;
- механізм та рівні самоуправління;
- основи правової системи, правотворчості та правозастосування;
- принципи, норми та інститути міждержавних відносин та міжнародних організацій.
Усі ці питання закріплює в собі та регулює конституція як Основний закон будь-якої держави.
Устрій держави визначає конституція, так само як і основні засади діяльності владних органів. Конституція чітко регулює усі правові питання, пов'язані з відносинами громадян з державою, такі як питання застосування примусу, органів влади, владних повноважень та ін. Так, стаття 106 Конституції України чітко визначає повноваження Президента України, розділ 5 Конституції Федеративної Республіки Югославії визначає повноваження Федеральної Асамблеї, Президента та Уряду, стаття 1 Конституції Швейцарської конфедерації говорить:"Об'єднані цим союзом народи Двадцяти трьох кантонів Швейцарії, а саме Цюриха, Берна, Люцерна... - в сукупності утворюють Швейцарську конфедерацію", чітко визначаючи тим самим державний устрій Швейцарії; стаття 1 Конституції США проголошує, що "уся законодавча влада належить Конгресові Сполучених Штатів Америки, який складається з Сенату і Палати представників", стаття 2 - "Виконавча влада належить Президентові", стаття 3 - "Судова влада належить одному Верховному Суду і таким нижчестоячим судам, які Конгресом час від часу затверджуються", закріплюючи принцип розподілу влад.
Як відомо, громадянське суспільство - це спільність вільних рівноправних людей, кожному з яких держава створює можливості бути власником і
= 21 =
брати активну участь у політичному житті суспільства. Вперше ідею такого суспільства висунув Гегель. Правова наука розрізняє такі основні ознаки громадянського супільства:
- людина, її інтереси, права та свободи є головною цінністю держави;
- держава забезпечує рівність усіх форм власності;
- добровільність праці на основі вільного вибору форм трудової діяльності;
- ідеологічна та політична свобода, наявність демократичних інститутів та механізмів.
Дуже важливим для публічних правовідносин стало правове закріплення у
Конституції України прав та свобод людини і громадянина. Адже ще Римське право передбачало, наприклад, обмеження обвинувального виступу до 6 годин,
тоді як підсудному та його адвокатам дозволялося виступати 9 годин. Взагалі країни, що увібрали античні чи деякі релігійні традиції, мають тисячолітні основи для захисту прав людини. Як відмічав ще у 1869 р. В. Соловйов, "християнство за багато століть до прийняття у Франції "Декларації прав і свобод громадянина" давало людям більшість відомих и найбільш важливих прав і свобод"1. У всіх сучасних країнах конституції гарантують права та свободи громадянина. Конституція США 1787 року з невеликим числом поправок зуміла за два століття забезпечити подолання усякого роду кризисів через те, що вона була заснована на загальнолюдських правових цінностях , в тому числі на ідеї свободи особистості. У Конституції Японії 1947 р. сказано: "Усі люди повинні поважатися як особистості. Їхнє право на життя, свободу і прагнення до щастя повинно бути вищим предметом піклування в області законодавства та інших державних справ"2. У Конституції України правам та свободам громадянина присвячений ІІ розділ, у якому детально перераховані основні права та свободи громадян : "Усі люди є вільні і рівні у своїй гідності
= 22 =
та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними" (Ст.21); "Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками" (Ст. 24). За статтею 116 Конституції України, Кабінет Міністрів України вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина; забезпечує рівні умови розвитку всіх форм власності; здійснює управління об'єктами державної власності відповідно до закону; стаття 43 стверджує : "Використання примусової праці забороняється. Не вважається примусовою працею військова або альтернативна (невійськова) служба, а також робота чи служба, яка виконується особою за вироком чи іншим рішенням суду або відповідно до законів про воєнний і про надзвичайний стан. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Згідно зі ст. 55 Конституції права й свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в судовому порядку рішень, дій або бездіяльності органів державної влади, місцевого самоврядування, службових чи посадових осіб. Кожен громадянин може вирішити спір не тільки з будь-якою юридичною чи фізичною особою, а й з державою. Це надзвичайно важлива конституційна норма, яка надійно захищатиме законні права, свободи та інтереси громадян. Стаття 16 Конституції Іспанії звучить:" Гарантується ідеологічна, релігійна та культова свобода індивідуумів та спільностей, ці свободи можуть обмежуватися у своїх проявах лише для підтримання суспільного порядку".