ЗМІСТ
1). Вступ .................................................................................. 2
2). Розділ 1. Конституції в системі права : теорія і практика ... 6
3). Розділ 2. Порівняльний аналіз конституцій розвинутих демократичних держав та конституції України крізь призму публічного права .................................................................................... 17
4). Розділ 3. Проблеми реалізації конституційних норм в Україні на сучасному етапі ..................................................................... 24
5). Висновки .................................................................................. 28
6). Список використаної літератури .......................................... 31
ВСТУП
Як відомо, 26 червня 1996 року сталася чи не найвизначніша подія в політичному та суспільному житті незалежної демократичної України –була прийнята нова Конституція. В ній вперше системно, повно і як пріоритетні положення закріплені всі основні риси-принципи української держави, які тривалий час були її ідеалом. До того ж ці принципи було закріплено подвійним чином: ненормативно (в Преамбулі) і нормативно (ст.1, 2 та ін.).
В ст.1 Конституції зазначається, що Україна є суверенною незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. В доповнення до цього визначення нашої держави в ст. 2 Конституції зазначається, що Україна є унітарною, тобто єдиною, соборною державою. Виходячи з порядку внесення змін до Конституції України, передбаченого цією Конституцією (розділ XIII), можна стверджувати, що закріплений нею державний лад і насамперед основні риси нашої держави є практично незмінними, незворотними.
Роль прийняття Основного Закону для розвитку публічного права як науки не можна применшити, адже саме конституція постає основним джерелом останнього, і законодавче закріплення основних принципів публічного права тільки посприяє його входженню в життя суспільства. Як відомо, публічне право, якщо висловлюватися коротко, регулює насамперед відносини держави, її інститутів та громадянина, основною функцією публічно-правового регулювання є забезпечення гармонії та злагоди у суспільстві. Основною умовою та гарантією реалізації публічного права є стійкість суспільства та його життєдіяльність, функціонування інститутів політичної, економічної, соціальної сфер. А ці умови, в свою чергу, забезпечує конституція як основний закон будь-якої держави.
Звичайно, далеко не всі риси нашої держави, що передбачені і закріплені
новою Конституцією, стали нині повною мірою реальністю. Конституційні по-
ложення, що стосуються цих рис, є певною мірою програмою державотворення
= 3 =
на найближчі десятиліття, ідеалом, який треба втілити у життя. Це стосується насамперед зовнішніх аспектів суверенітету держави, а також правового і соціального характеру держави. Тим самим ідеологія українського державотворення потребує значного часу і зусиль для свого утвердження, розвитку і вдосконалення. Ідеологія українського державотворення нині сповна і на найвищому рівні легалізована,але далеко ще не реалізована, її реалізація—одне з найважливіших завдань нашого часу. Пріоритетним напрямом його вирішення є перетворення Конституції в життя, приведення її в дію1.
Член-кореспондент АПН України, доктор юрид. наукВ.Погорілко приділив значну увагу методологічним питанням реалізації Конституції
України на сучасному етапі. Він акцентував увагу на тому, що в радянські часи майже не приділялося уваги впровадженню конституційних приписів, і норми Конституції не були нормами прямої дії. В основному діяла Конституція Союзу РСР, а не Конституція УРСР. Проблемам впровадження на практиці конституційних приписів не приділялася увага в юридичній науці. Сьогодні інша ситуація. В.Погорілко зупинився на функціях Конституції як критеріях, за якими можна зробити висновок про результативність дії конституційних норм, на факторах, які перешкоджають більш ефективному функціонуванню Конституції України. Боротьба між гілками влади перешкоджає більш результативному проведенню конституційних реформ. На думку В.Погорілка, для забезпечення ефективного законотворчого процесу необхідно істотно вдосконалювати парламентську інфраструктуру, мати більш вагомі організаційні основи, якнайшвидше прийняти Закон про регламент Верховної Ради України. Немає теорії щодо реалізації Конституції і її треба створити, і якомога швидше2.
Виходячи з вищесказаного, можна і слід зазначити, що з прийняттям Конс-
= 4 =
титуції України не вирішені водночас всі проблеми публічного та інших галузей права. З огляду на це можна стверджувати про особливу актуальність і необхідність для юридичної науки України подальшого ретельного вивчення проблем публічного права крізь призму Основного Закону. Саме з цим і пов'язана актуальність обраної теми для наукового вивчення. Потреба осмислення окресленої теми пов'язана ще й з тим, що хоч Конституція України і була прийнята в 1996 році, до цього часу відсутні грунтовні монографічні дослідження правничих проблем, пов'язаних з появою нових законодавчих актів, що відповідали б нормам Основного Закону. Окремі журнальні публікації С.Головатого1,В.Опришка2, Є. Тихонова3 і Л. Юзькова4, Д. Бєлкіна5, В. Шаповала6 та інших, на жаль, лише до певної міри розкривають суть питання, яке є об'єктом нашого зацікавлення. Також досить значною проблемою пoстає застаріла ідеологічна база існуючої літератури, відсутність або неточність перекладів іноземних конституцій. Отже, як бачимо, грунтовне висвітлення проблеми просто необхідне, оскільки неможливо пізнати право, не знаючи його джерел, і ми у своїй роботі постараємося дати
= 5 =
відповіді на ключові питання теми.
Грунтовним і придатним для осмислення теми може бути видання (на правах рукопису) Бориса Вітошинського "Міжнародне публічне право"(Мюнхен, 1983.-195 с.), підручники" Конституционное ( государственное ) право зарубежных стран", т.1-2 (Москва, 1996. - 758 с.); "Сравнительное конституционное право" (Москва,1996.-729 с); А.А. Мишин. Конституционное (государственное) право зарубежных стран.-Москва; 1998.- 447 с.; Ю.Тихомиров. Публичное право.- М.: Изд-во БЕК, 1995.-485 с; Г.Геллинекъ. Конституція, ихъ исторія и значеніе въ современномъ праве.-С.-Петербург;1907.-307с.; а також журнал "Право України".
Актуальна потреба у розробці юридичної теорії конституції зумовлена також і тим, що у нашому суспільстві на рівні загальної і навіть професійно-юридичної свідомості існує досить поверхове ставлення до правової природи основного закону, що пояснюється практикою, яка існувала у недалекому минулому, а також численними стереотипами сприйняття конституції.
Об'єктом нашого аналізу є насамперед конституції демократичних розвинутих держав, Конституція України та публічне право як наука, в основу якої покладено законодавство, яке в собі уособлює конституція. Проте ми не можемо обійти увагою ще й міжнародне публічне право як галузь публічного права, не можемо не згадати про його джерела і кодифікацію, оскільки тісний зв'язок міжнародного публічного права з вищеназваними об'єктами вивчення незаперечний.
Основними методами роботи є порівняння конституцій різних країн та їхньої ролі як джерел публічного права,також аналіз Конституції України та її
ролі в публічному праві;аналіз літератури вітчизняних та зарубіжних авторів на обрану тему.
Метою курсової роботи є аналіз конституції як основи законодавства в цілому та Конституції України зокрема як джерела публічного права, визначення ролі Основного Закону та юриспруденції у творенні публічного права та зіставлення їх з міжнародним правом.
Ðîçä³ë ². Êîíñòèòóö³¿ â ñèñòåì³ ïðàâà : òåîð³ÿ ³ ïðàêòèêà
Як вважає професор Геллінек, кожен постійний суспільний союз має потребу в утворенні, згідно з яким виражалась би його воля, обмежувалася область його діяльності, визначався статус членів союзу та їх взаємні стосунки. Таке утворення носить назву конституція.
Таким чином, кожна держава повинна мати конституцію. Держава без конституції була б анархією. Конституція притаманна навіть тиранії, державі, заснованій на узурпації, в так званих деспотіях вона так само необхідна, як і при правлінні якого-небудь демократичного комітету суспільного порятунку, типу французького комітету 1793 року.
Достатньо фактичного існування влади, яка підтримує єдність держави, що ми мали перед собою мінімум конституції, необхідний для визнання держави існуючою. Але як правило культурні народи мають у своєму розпорядженні юридично закріплену конституцію, що складається з ряду правоположень1.
У сучасному конституційному праві існує багато визначень конституції. За основу як правило береться одна або декілька ознак, що відносяться до предмету конституційного регулювання, місця, яке посідає конституція в ієрархії джерел права, в національній правовій системі. так, французький політолог Ж. Бюрдо визначав конституцію як "сукупність правил, що відносяться до способу призначення, організації і функціонування політичних влад"2. Американський дослідник К. Берд додає до цього таку ознаку як "визначення свобод громадян"3.
В цілому можна стверджувати, що переважаючими є визначення консти
= 7 =
туції по її змісту, тобто по предмету суспільних відносин, що нею регулюються. Виходячи з цього, конституцію можна коротко визначити як основний закон держави, який закріплює організацію державної влади та регулює взаємовідносини цієї влади, суспільства та індивідів.
В юридичній науці й практиці конституція постає як основний, головний закон держави, який регламентує найважливіші з погляду держави суспільні відносини. До них належать засади суспільного ладу й політики, правового становища особи, державного устрою, організації та діяльності органів держави.