Типовий договір (контракт) передбачає, що інвестор зобов'язаний не пізніше 3-х місяців з моменту укладання договору (контракту) почати реалізацію інвестиційного проекту використати сировину, матеріали, предмети, устаткування й оснащення, що ввозиться в Україну для реалізації інвестиційного проекту, по цільовому призначенню, вчасно вносити плату за комунальні послуги, користування земельними ділянками, інженерними мережами, системами енергопостачання, мережами телекомунікацій, очисними спорудами й іншими соціально-побутовими об'єктами, а також указуються інші обов'язки інвестора.
3. Про орган управління, який в межах своєї компетенції повинен забезпечити необхідні умови для реалізації інвестором інвестиційного проекту, а саме: надати у встановленому порядку й строк від дня укладання договору (контракту) у користування земельну ділянку, необхідну для реалізації інвестиційного проекту; надати довідково-консультативні послуги; якщо буде потреба вносити відповідним органам виконавчої влади й органам місцевого самоврядування пропозиції щодо рішення питань, які виникають під час реалізації інвестиційного проекту.
4. Застереження, що у випадку невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за договором (контракту) сторони несуть відповідальність, передбачену законодавством і договором (контрактом). У кожному конкретному договорі (контракті) із суб'єктом підприємництва можуть установлюватися додаткові санкції за порушення договору (контракту).
5. Про вирішення спорів, які можуть виникнути в процесі виконання договору (контракту), вирішуються шляхом переговорів між сторонами, суперечки, щодо яких сторонами не було досягнуто згоди, вирішуються в судовому порядку.
6. Договір (контракт) набирає чинність із моменту його підписання й діє до кінця строку реалізації інвестиційного проекту.
7. Зміни до договору (контракту) вносяться при згоді сторін у писемній формі, сторони не мають права передавати свої права за договором (контракту) третій стороні без письмової згоди другої сторони.
8. Типовий договір (контракт) передбачає, що для виконання договору (контракту) сторони зобов'язані обмінюватися інформацією, що стосується взаємних інтересів, проводити наради, зустрічі й консультації, здійснювати загальні заходи щодо реалізації інвестиційного проекту, а також інші додаткові умови, у відповідності зі специфікою конкретного договору (контракту).
У розділі 9 вказуються реквізити суб'єкта підприємницької діяльності, що реалізує інвестиційний проект й органа управління.
Таким чином, законодавець установив у СЕЗ і ТПР не тільки пільги, але й визначив критерії, які надають можливість суб'єктам підприємництва здійснювати господарську діяльність у СЕЗ і ТПР, а також заходи щодо контролю за дотриманням специфіки діяльності в СЕЗ і на ТПР.
З прийняттям ГК, крім СЕЗ і ТПР вперше на законодавчому рівні визначено особливості господарської діяльності на різних територіальних утвореннях й у різних галузях економіки, що отримали назву спеціальний режим господарювання. Наприклад, відповідно до ст. 413 ГК діяльність на державному кордоні України має специфіку, обумовлену необхідністю охорони державного кордону. Здійснення господарської діяльності не повинне перешкоджати встановленому режиму державного кордону. Саме тому виникає необхідність закріплення спеціального режиму господарювання. На державному кордоні господарська діяльність здійснюється як на основі нормативно-правових актів внутрішнього законодавства, так і з урахуванням міжнародних договорів між Україною й іноземними державами. Закон України «Пропри кордонний режим господарської діяльності» передбачає, що порядок здійснення всіх видів господарської діяльності встановлюється компетентними органами України за узгодженням із прикордонними військами.
У ст. 24 Закону України від 04.11.1991 р. «Про державний кордон України» вказується, що дозвіл на провадження робіт у прикордонній смузі дають прикордонні війська України разом з органами внутрішніх справ. А в необхідних випадках прикордонні війська можуть установлювати додаткові тимчасові режимні обмеження на провадження робіт у прикордонній смузі.
Спеціальний режим господарювання вводиться також у випадку встановлення надзвичайного стану. Відповідно до ст. 416 ГК Закону України від 16.03.2000 р «Про правовий режим надзвичайної ситуації» оголошення надзвичайного стану припускає встановлення особливого правового режиму діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, організацій, установ, що виражається в обмеженнях здійснення конституційних прав і свобод, а також закріпленні додаткових зобов'язань, Закон України від 06.04.2000 р. «Про правовий режим воєнного стану» визначає особливості здійснення господарських операцій в умовах воєнних дій. Україна взяла курс, на мирне співіснування з усіма державами. Разом із цим держава, його виконавчі органи, посадові особи повинні мати можливість здійснювати певні заходи у випадку введення воєнного стану для підтримки порядку в країні, що свідчить про необхідність прийняття нормативно-правових актів, що регулюють дані питання.
Воєнний стан – це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або на окремих територіях у випадку військової агресії або погрози нападу й передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню й органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відбиття погрози й забезпечення національної безпеки, а також тимчасове обмеження конституційних прав і свобод людини й громадянина, й прав і законних інтересів юридичних осіб із установленням терміну дії обмежень. Правовою основою введення воєнного стану є Конституція України, вищезгаданий Закон й Указ Президента «Про введення воєнного стану в Україні або на окремих територіях».
Законодавство України встановлює – спеціальний режим і для тих суб'єктів підприємництва, які здійснюють господарську діяльність на території природно-заповідного фонду України, тобто це ті об'єкти, які мають особливу природоохоронну, наукову, естетичну рекреаційну цінність. Закон України від 16.06.1992 р. «Про природно-заповідний фонд України» передбачає податкові й інші пільги для суб'єктів господарювання, які здійснюють науково-дослідні роботи на територіях й об'єктах природно-заповідного фонду (обкладають по 50% ставці), Для підприємств, організацій, у веденні яких перебувають території й об'єкти природно-заповідного фонду (кошти, що направляють на здійснення заходів щодо охорони природного середовища звільняються від оподатковування) і тощо.
Перелічені та інші види діяльності суб’єктів господарювання більш ґрунтовно висвітлила О.М. Вінник.1
§ 4. Гарантії і компенсації іноземних інвестицій в Україні
Насамперед зауважимо, як зазначалося у попередній главі для іноземних інвесторів на території України, відповідно до (ч. 1 ст. 394 ГК) встановлюється національний режим інвестиційної та іншої господарської діяльності. Це означає, що інвестори іноземної держави одержують такі ж права, як суб’єкти
господарської діяльності України у їх країні. Крім цього, відповідно до статей 397-399 ГК, статей 87-12 Закону «Про режим іноземного інвестування» для іноземних інвесторів в Україні передбачені наступні види гарантій:
1.гарантії у разі зміни законодавства: відповідно до яких: а) на вимогу іноземного інвестора застосовуються державні гарантії захисту іноземних інвестицій, чинні на момент їх вкладення, якщо в подальшому спеціальним законодавством України про іноземні інвестиції ці гарантії змінюються (таке право має реалізовуватися протягом 10 років з дня набрання чинності закону про внесення подібних змін, проте не поширюється на питання оподаткування відповідно до Закону від 16.07.2000 р. «Про усунення дискримінації в оподаткуванні суб'єктів підприємницької діяльності, створених з використанням майна та коштів вітчизняного походження»); б) до прав і обов'язків сторін, визначених угодою про розподіл продукції, протягом строку її дії застосовується законодавство України, чинне на момент її укладення (ця гарантія не стосується питань оборони, національної безпеки, забезпечення громадського порядку, охорони довкілля).
2.гарантії щодо примусових вилучень, а також незаконних дій державних органів та їх посадових осіб. Вони полягають у тому, що іноземні інвестиції в _________________________
1Вінник О.М. Господарське право: Навчальний посібник. – 2-ге вид., змін. а доп. – К.:Всеукраїнська асоціація видавців «Правова єдність», 2008. – С. 710-717.
Україні не підлягають націоналізації. Державні органи не мають права реквізувати іноземні інвестиції, за винятком випадків здійснення рятівних заходів у разі стихійного лиха, аварій, епідемій, епізоотій. Зазначена реквізиція може бути проведена на підставі рішень органів, уповноважених на це Кабінетом Міністрів України; іноземні інвестори мають право на відшкодування збитків, включаючи упущену вигоду і моральну шкоду, завданих їм внаслідок дій, бездіяльності або неналежного виконання державними органами України чи їхніми посадовими особами передбачених законодавством зобов'язань щодо іноземного інвестора або підприємства з іноземними інвестиціями, відповідно до законодавства України; усі понесені витрати та збитки іноземних інвесторі є завдані їм внаслідок вищезазначених дій, мають бути відшкодовані на основі поточних ринкових цін та/або обґрунтованої оцінки, підтверджених аудитором чи аудиторською фірмою; компенсація, що сплачується іноземному інвестиціями бути швидкою, адекватною та ефективною; сума компенсації має сплачуватись у валюті, в якій були здійснені інвестиції, чи в будь-якій іншій прийнятий для іноземного інвестора валюті відповідно до законодавства України. З моменту виникнення права на компенсацій і до моменту її сплати на суму компенсації нараховуються відсотки згідно із середньою ставкою відсотка, за якими лондонські банки надають позики першокласним банкам на ринку євровалют. Виходячи зі змісту законодавства, ця гарантія означає, що держава Україна зобов'язується не застосовувати будь-яких заходів (як тимчасових, так і постійних), які б обмежували право власності інвестора або інше право володіння, за винятком випадків, спеціально передбачених законодавством України. Україна зобов'язується не націоналізувати майно іноземних інвесторів ні фактично, ні юридично, ні прямо, ні побічно. Хоча можливість реквізиції майна іноземних інвесторів не виключена, однак компенсація від дій держави має бути своєчасною, адекватною та ефективною.