Первинним дилерами можуть бути банки, які мають: ліцензію на провадження професійної діяльності на фондовому ринку (діяльності з торгівлі цінними паперами); сплачений статутний капітал, еквівалентний не менш ніж як 10 млн. євро; практичний досвід роботи на ринку облігацій (загальний обсяг торгівлі облігаціями становить не менш як 1 млрд. гривень).
Загальна кількість первинних дилерів не може перевищувати 16.
Мінфін укладає з первинними дилерами договори, у яких зазначаються такі зобов’язання первинних дилерів:
брати участь у розміщеннях облігацій;
забезпечувати: купівлю під час розміщення облігацій не менш як 3 відсотків загального обсягу їх випуску протягом кожного півріччя; укладення договорів з купівлі-продажу облігацій на вторинному ринку в обсязі не менш як 3 відсотків загальному суми, на яку укладено договори протягом кожного півріччя; подання постійної (кожного робочого дня) пропозиції іншим первинним дилерам щодо купівлі та продажу облігацій;
надавати Мінфіну консультації стосовно потреб у розміщеннях облігацій та обсягів їх випуску, строків обігу, графіків розміщення на основі власної оцінки ринку.
Облігації зовнішніх державних позик України — цінні папери, що розміщуються на міжнародних та іноземних фондових ринках і підтверджують зобов'язання України відшкодувати пред'явникам цих облігацій їх номінальну вартість з виплатою доходу відповідно до умов випуску облігацій. Такі облігації зовнішніх можуть деномінуватися у конвертованій іноземній валюті. Вони випускаються процентними, дисконтними та можуть бути іменними або на пред'явника, з вільним або обмеженим колом обігу оплачуються виключно в конвертованій іноземній валюті відповідно до умов їх випуску.
Емітентом облігацій зовнішніх державних позик України є держава в особі Міністерства фінансів України. Грошові кошти, одержані від розміщення облігацій зовнішніх державних позик України, спрямовуються виключно до Державного бюджету України. Рішення про випуск облігацій зовнішніх державних позик України в межах передбачених Законом про Державний бюджет України на відповідний рік зовнішніх джерел фінансування дефіциту Державного бюджету України приймається Кабінетом Міністрів України щодо кожного випуску, оформляється постановою Кабінету Міністрів України, якою затверджуються умови випуску. Умовами випуску облігацій зовнішніх державних позик України визначаються загальний обсяг випуску, номінальна вартість однієї облігації, валюта, в якій деномінуються облігації, строк виплати та розмір доходу, строк погашення тощо. Витрати на підготовку випуску, випуск, погашення облігацій зовнішніх державних позик України, виплата доходу та інші необхідні витрати здійснюються відповідно до умов випуску. Наприклад, у 2003 р. Україна здійснила випуск облігацій зовнішньої позики на суму 1 млрд. гривень дол.. США з погашенням у 2013 році. Запозичення здійснювалися за ставкою 7,65 відсотка річних. Виплата кухонного доходу за цими облігаціями у червні 2009 р. становила 38,25 млн. дол. США.
Казначейські зобов’язання України – це цінні папери на пред'явника, що їх розміщують серед населення, які засвідчують внесення їх власниками грошових коштів до бюджету і дають право на одержання фінансового доходу. За критерієм строку обігу казначейських зобов'язань закон визначає такі види цінних паперів: довгострокові – від 5 до 10 років; середньострокові – до 1 до 5 років; короткострокові – до 1 року.
Органами, які уповноважені державою приймати рішення про випуск казначейських сертифікатів, є Кабінет Міністрів України (щодо довгострокових і середньострокових казначейських зобов'язань), та Міністерство фінансів України (щодо короткострокових). Відповідно, ці органи затверджують і умови випуску казначейських зобов'язань. Продажну вартість казначейських зобов'язань встановлює Міністерство фінансів України, виходячи з часу їх придання.
Ощадні сертифікати. Відповідно до ст.18 Закону визначає ощадний сертифікат – це письмове свідоцтво банку про депонування грошових коштів, яке засвідчує право вкладника на отримання після закінчення встановленого строку депозиту і відсотків за ним. Як видно із легального визначення, емітентами ощадних сертифікатів можуть бути лише банківські установи. За легітимацією кредитів, закон поділяє ощадні сертифікати на іменні та на пред'явника, за строком пред'явлення до виконання – на строкові (випускаються під договірний відсоток на певний строк) і до запитання.
Закон забороняє вільний обіг іменних ощадних сертифікатів, прямо зазначаючи, що відчуження ощадного сертифікату зазначеного в ньому кредитора іншій особі є недійсним. Він також передбачає можливість держателя строкового сертифікату достроково звернутися до емітента з вимогою про повернення депозитного вкладу, при цьому такому держателеві виплачується зменшений відсоток, рівень якого визначається на договірних умовах при внесенні депозиту.
Цей Закон встановлює лише найзагальніші вимоги до випуску ощадних сертифікатів, при цьому конструкція випуску останніх майже тотожна договірним відносинам, які виникають між банківською установою і вкладником банку при відкритті депозитного рахунку (Закон використовує навіть аналогічні терміни – «депозит», «депозитний вклад», «договірні відносини при внесенні депозиту»), що, на думку О.В. Дзери, робить дещо обмеженим застосування принципу абстрактності щодо цього виду цінних паперів.
У свій час наголошувалось на тій обставині, що законодавець відносить до цінних паперів саме «ощадні» сертифікати, що дає можливість говорити про відсутність статусу цінних паперів у інших документів, як випускаються банківськими установами і мають схожі назви, наприклад, «депозитні сертифікати». Однак, як показує практика, відсутність статусу цінних паперів не заважає банківським установам здійснювати емісію подібних документів, останнім часом їх випуск почав проводити і Національний банк України.
Векселі. Згідно ст. 14 Закону вексель цінний папір, який посвідчує безумовне грошове зобов’язання векселедавця або його наказ третій особі сплатити після надання строку платежу визначену суму власнику векселя (векселедержателю). Векселі можуть бути прості або переказні та виражаються виключно у документарній формі.
Простий вексель – це письмовий документ, який містить просту нічим не обумовлену обіцянку векселедавця (боржника) сплатити векселедержателю (кредитору) зазначену грошову суму у визначений строк і в обумовленому місці. Простий вексель, строк платежу в якому не вказаний, вважається таким, що підлягає оплаті за пред’явленням.
Переказаний вексель – письмовий документ, який містить простий і нічим не обумовлений наказ векселедавця платнику сплатити певну суму грошей отримувачу у визначений строк і у визначеному місці.
Вексель як цінний папір явище яке розглядається у якості економічної (фінансовий інструмент) та правової категорії характеризується наступними функціями: кредитування; засоби платежу, (платіжна); оформлення заборгованості; легітимації (засвідчення належності права певному суб’єкту); розподілу ризиків. Відповідно до Закону України від 05.04.2001 р. «Про обіг векселів в Україні» із змінами і доповненнями визначаються такі напрями застосування векселів у господарському обороті здійснення розрахунків; оформлення результатів звірення взаємної заборгованості; продаж як своїх векселів, так і придбаних від інших осіб; придбання векселів для наступного розрахунку з контрагентами; кредитні операції з участю фінансових установ; здійснення сплати податків, митних платежів тощо.
Для здійснення розрахунків у безготівковій формі між юридичними особами, а також фізичними та юридичними особами з метою скорочення розрахунків готівкою за отримані товари, виконані роботи та надані послуги застосовується чек. Розрахунковий чек – це документ ,що містить письмове розпорядження власника рахунку (чекодавця) установі банку (банку-емітенту), яка веде його рахунок, сплатити чекодержателю зазначену в чеку суму коштів (див. Інструкцію про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затверджену постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 р. № 22).
Заставна. Як передбачено ст. 20 Закону України від 05.06.2003 р. «Про іпотеку» – це борговий цінний папір, який засвідчує безумовне право його власника на отримання від боржника виконання за основним зобов'язанням, за умови, що воно підлягає виконанню в грошовій формі, а в разі невиконання основного зобов'язання – право звернути стягнення на предмет іпотеки. Заставна оформлюється, якщо її випуск передбачений іпотечним договором.
Заставна може передаватися її власником будь-якій особі шляхом вчинення індосаменту відповідно до цього Закону «Про іпотеку». Наступний власник заставної має ті ж права, що мав іпотекодержатель згідно з договором, яким обумовлене основне зобов'язання, та іпотечним договором, на підставі якого була оформлена заставна. Вона складається в письмовій формі в одному примірнику на бланку стандартної форми, яка встановлюється ДКЦПФР. На всіх оригінальних примірниках іпотечного договору робиться відмітка про оформлення заставної.
За згодою між іпотекодавцем та іпотекодержателем заставна може містити інші положення, які відтворюють зміст основного зобов'язання та іпотеки. Якщо зміст заставної не відповідає положенням іпотечного договору чи договору, який обумовлює основне зобов'язання, положення заставної мають перевагу. Заставна підписується іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Іпотекодавець, боржник, якщо вони – юридичні особи, засвідчують підпис уповноваженої особи печаткою.