1. Кількість покупців і продавців, які діють на ринку. Чим більше покупців і продавців, тим складніше, будь-кому з них впливати на ціноутворення на ринку.
2. Незалежність учасників ринку. Якщо два чи більше покупці або продавці об'єднуються для здійснення спільної господарської діяльності, то разом вони вчиняють анти конкурсні дії впливають чи можуть вплинути на ринкове ціноутворення.
3. Ступінь індивідуалізації продукції. Чим різноманітніший асортимент товарів, тим більше шансів, що на ціну окремих товарів не впливатимуть загальні коливання цін на ринку.
4. Зовнішні обмеження. Рівень цін на будь-якому ринку може встановлюватися не тільки під впливом ринкового попиту та пропозиції, а й під впливом інших факторів, зокрема втручання держави в ціноутворення на ринку.
За часів адміністративно-командної радянської економіки ціноутворення ігнорувало об’єктивні економічні закони ринкової. Ціни не були вільними, тобто залежали від рішень політбюро комуністичної партії, вони ігнорували попит і пропозицію, їх штучне зниження або підвищення суворий контроль за їх рівнем негативно позначалися на виробниках та споживачах продукції, а також на економіці в цілому. Оскільки підприємства не мали права змінювати ціни на товари вони ухилялися від виробництва нерентабельної продукції і збільшували випуск високоприбуткових товарів, які не завжди були належної якості і тому не задовольняли потреби споживачів.
Ринкові перетворення в економіці незалежної України спрямовані на кардинальну перебудову не лише існуючої системи цін і методології їх встановлення, а й організації самого процесу ціноутворення. Підвищення відповідальності господарюючих суб'єктів за результати своєї господарської діяльності, з одного боку, і необхідність реорганізації в діяльності органів ціноутворення та контролю за цінами, - з іншого визначили лінію на демократизацію політики ціноутворення.
Проте, за таких умов спостерігаємо недооцінку державного та суспільного інтересу до цінового регулювання, часто ігнорується цінова політика держави і чинне законодавство щодо забезпечення економічної стабільності, подолання інфляції в умовах фінансово-економічної кризи.
Є очевидним те, що Україна навіть в умовах ринкової економіки, особливо, в умовах фінансово-економічної кризи, не може відмовитись від державного і навіть централізованого регулювання формування цін і контролю за їх динамікою. Про це свідчить практика впливу на ціноутворення в країнах з ринковою економікою. Наприклад, в Японії із 270 важливіших законодавчих актів у галузі економіки, 180 направлено на регулювання господарської діяльності в конкретних галузях, а половина з них визначає умови втручання держави в механізм ціноутворення – основний елемент ринкової економіки. У цій країні 80% обсягу сільськогосподарської продукції підпадає під дію державних заходів із визначення, підтримки і стабілізації цін. Навіть у США, де програма підтримки цін і доходів здійснюється з 20-х років, коли криза вразила їх економіку, понад 10 відсотків цін регулюється на основі федеральних і штатних законів.
Розглядаючи це питання зауважимо, що в Законі України від 03.12.1990 р. «Про ціни і ціноутворення» (надалі – Закон) поняття ціни не передбачено. В ГК ( ч.1 і 2 ст. 189) ціна (тариф) є формою грошового визначення вартості продукції (робіт, послуг), яку реалізують суб’єкти господарювання, а також істотною умовою договору тобто вартість товару в грошах. Як бачимо, в цій статті дано визначення ціни як одного з її видів-договірної ціни, яка встановлюється за домовленістю сторін. Відповідно, воно не може вважатись поняттям ціни як економіко-правової категорії. Як вже зазначалось, визначення ціни в економічній літературі як вартості товару в грошах, що є звуженим визначенням комплексного соціально-економічного явища. Отже, в ньому відсутнє законодавче забезпечення, нормативно-правове супроводження і об'єктивний регулюючий вплив держави в напрямі виконання її економічних функцій. На сьогоднішній день в юридичній науці практично не має досліджень, у яких би комплексно висвітлювалися законодавчо-правового регулювання ціни.
Відповідно до ст. 3 Закону ціна повинна забезпечити: рівні економічні умови стимули для розвитку всіх форм власності, економічної самостійності підприємств, організацій і адміністративно-територіальних регіонів республіки; збалансований ринок засобів виробництва, товарів і послуг; протидії монопольним тенденціям виготовлювачів продукції, товарів і послуг; об'єктивні співвідношення у цінах на промислову і сільськогосподарську продукцію, що забезпечує еквівалентність обміну; розширення сфери застосування вільних цін; підвищення якості продукції; соціальні гарантій в першу чергу для низькооплачуваних і мало забезпечити громадян, включаючи систему компенсаційних виплат у зв'язку із зростанням цін тарифів; створення необхідних економічних гарантій для виробників; орієнтації цін внутрішнього ринку на рівень світового ринку.
Вище наведене, з врахуванням правового аспекту, дає підстави запропонувати наступне її визначення.
Ціна (тариф) – грошовий вираз і запропонована до оплати вартість продукції (робіт, послуг), визначений показниками затрат виробництва, виконання робіт і надання послуг, обумовлений проведенням державної політики ціноутворення на основі оптимального поєднання ринкового саморегулювання її державного регулювання.
Далі, на нашу думку, запропоновану дефініцію «ціна (тариф)» слід розділити як власне ціну і власне тариф.
У такому випадку ціна – це грошовий вираз і запропонована до оплати вартість продукції (товару) визначений показниками затрат виробництва, обумовлений проведенням державної політики ціноутворення на основі оптимального поєднання ринкового саморегулювання та її державного регулювання.
Тариф – грошовий вираз і запропонований до оплати вартість виконаних робіт, наданих послуг виробничого і невиробничого характеру, обумовлений проведенням державної політики регулювання тарифів на основі поєднання ринкового саморегулювання та її державного регулювання.
Із запропонованих дефініцій зрозуміло, що ціна – це виражена в грошах вартість виготовленої і запропонованої для реалізації продукції або товару. Тариф є грошовим і запропонованим до оплати виразом вартості виконаних робіт і наданих послуг. Наприклад тариф за яким оплачуються будівельні роботи, транспортні комунальні, зв’язку, митні та інші послуги.
Запропоновані поняття ціни і тарифу вважаю, матимуть важливе значення для удосконалення ціноутворення і можуть бути відображені в проекті нового Закону України «Про ціни та ціноутворення», який розроблено на виконання окремого доручення Кабінету Міністрів України від 16.03.2005 №1217/1/1-05, а також бути базисним для наступних досліджень з цієї проблеми.
Ціна як засіб регулювання економіки виконує наступні функції:
функцію обліку і виміру затрат суспільної праці. Виконуючи її, ціна виступає одним з найважливіших показників народногосподарського виробництва, є орієнтиром для прийняття господарських рішень;
функцію пропорційності та рівноваги в господарстві. Саме через ціну здійснюється зв'язок між виробництвом і споживанням, пропозицією і попитом. В умовах пропорційного розподілу засобів виробництва і праці між галузями рівновага на ринку підтримується за допомогою цін, що відповідають суспільно необхідним затратам;
стимулюючу функцію. В народному господарстві ціни можуть сприяти або перешкоджати збільшенню виробництва і споживання тих або інших товарів. Так, занижені ціни, які не забезпечують нормальну рентабельність або завдають збитків, не зацікавлюють підприємства у нарощуванні обсягів виробництва. Разом з тим завищені ціни, які дають змогу отримати надмірний прибуток, створюють для підприємства незаслужені економічні привілеї і водночас можуть викликати розширення виробництва, що не відповідає суспільним потребам;
розподільчу функцію, пов'язану з можливістю відхилення ціни від вартості. Так, встановлення високих цін на певну продукцію (товар) дає змогу державі перерозподіляти кошти шляхом встановлення дотацій на інші товари (послуги).
Функції ціни виражаються у ціновій політиці держави, яка проходить шлях встановлення і є складовою частиною її загальної економічної і соціальної політики.
В Україні відповідно до ч. 3 ст. 116 Конституції України, проведення цінової політики забезпечує Кабінет Міністрів як вищий орган виконавчої влади, що розробляє і забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету. Відповідно до абзацу 5 ч. 1 ст. 10 ГК цінова політика спрямована на регулювання державою відносин обміну між суб’єктами ринку з метою забезпечення еквівалентності в процесі реалізації національного продукту, дотримання необхідної паритетності цін між галузями та видами господарської діяльності, а також забезпечення стабільності оптових та роздрібних цін.
§ 2. Види цін
Залежно від стану економіки і способу встановлення, суб’єктів ціноутворення, сфери застосування та відповідно до чинного законодавства в Україні застосовуються різні види цін і тарифів.
Згідно зі ст. 632 ЦК, статтями 189-191 ГК за способом встановлення, а також з0алежно від руху товару виробник-споживач, встановлюються види цін і тарифів:
вільні (ринкові) ціни і тарифи встановлюються суб'єктами господарювання самостійно, відповідно до кон'юнктури ринку, за винятком тих, на які встановлено державні ціни. Рівень таких цін визначається механізмом попиту на пропозиції;
граничні ціни і тарифи – максимальні або мінімальні ціни, які встановлені органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування;