Пред'явлені покупцем вимоги про усунення недоліків машини відповідно до ч. 5 ст. 15 Закону повинні задовольнятися у такі строки: для машин у рослинництві й кормовиробництві – протягом трьох діб з часу надходження заяви покупця про відмову, якщо немає потреби у розбиранні основних вузлів; п'яти діб, якщо така потреба є; семи діб — коли необхідно розбирати й замінювати базисні деталі. Для машин сезонного використання, у міжсезонний період – не більше двадцяти діб; для машин у тваринництві – у технічно можливі строки, але не більше 3 годин з часу надходження заяви покупця про відмову обладнання для інкубації, доїння, первинної переробки молока; не більше 5годин – для обладнання із забезпечення поїння, кормоприготування та кормороздавання; не більше 6 годин – для вентиляційного обладнання і не більше 20 годин – для гноєвидалення.
За кожний день затримки усунення недоліків понад установлені строки покупцям машин виплачується неустойка в розмірі вартості машино-дня роботи машини. Крім того, виробник зобов’язаний відшкодувати покупцю збитки від простою машин, включаючи упущену вигоду в частині, не покритій неустойкою.
Виробник, продавець може реалізовувати машини, які за якістю відповідають умовам договору, вимогам стандартів, технічних умов та інших документів, що встановлюють ці вимоги, мають сертифікат відповідності з маркуванням національним знаком відповідності. Договорами також можуть передбачатися підвищені порівняно із стандартами, технічними умовами чи іншою документацією вимоги щодо якості машин, а також щодо їх комплектності.
Машини повинні поставлятися комплектними. Відповідальність за комплектність машин несуть головне підприємство-виробник та продавець незалежно від того, які підприємства-суміжники виготовляють окремі вузли й агрегати машин. Якщо комплектність не визначена стандартами, технічними умовами, вона може визначатися договором. Договором може передбачатися постачання машин з додатковими складовими частинами або без окремих, не потрібних покупцеві частин, що включені до комплекту машини. Захист прав покупців сільськогосподарських машин і можливість придбання або одержання іншими законними способами машин, робіт, послуг з технічного сервісу в обсягах, що забезпечують їх потреби для організації виробництва сільськогосподарської продукції в межах своєї компетенції здійснюють центральні органи виконавчої влади з питань технічного регулювання та споживчої політики, з нагляду за охороною праці, інспекція з нагляду за технічним станом машин, обладнання та якістю паливно-мастильних матеріалів, а також їх територіальні органи, інші органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, судові органи.
Забезпечення сільгоспвиробників засобами виробництва також можливе через систему прямих договорів на ринку технічних засобів, на аграрній біржі і посередницькі організації. Складність полягає у диспаритеті цін між цінами на промислову і сільськогосподарську продукцію відсутності потрібних коштів. Так, якщо трактор загального призначення Т-150К у 1990 р. можна було придбати за 27 тонн молока, зернозбиральний комбайн СК-5 «Нива» - за 34 тонни зерна, то зараз для цього потрібно 175 і 293 тонни продукції, відповідно.
Кількість наявної в господарствах техніки становить менше 45 – 50 % від технічної потреби лише 20 % тракторів використовуються в межах експлуатаційного терміну, а майже 30 % відпрацювало понад 20 років, через технічні несправності та фізичну зношеність до поля щорічно не доїжджає майже третина тракторів, комбайнів та інших сільськогосподарських машин.
За таких умов Законом України від 05.10.2006 р. «Про систему інженерно-технічного забезпечення агропромислового комплексу України» крім встановлення економічних та організаційних засад формування і функціонування системи інженерно-технічного забезпечення сільськогосподарського виробництва передбачено вторинний ринок технічних засобів. В ньому передбачено, що купівля-продаж технічних засобів, вузлів, агрегатів і запасних частин, що були в користування здійснюються на вторинному ринку (ст.11). суб’єктами вторинного ринку в даному випадку є юридичні та фізичні особи, які продають-купують технічні засоби, вузли, агрегати і запасні частини, що були в користуванні, або здійснюють їх капітально-відновлювальні роботи. Технічними засобами є машини, механізми, обладнання, устаткування, технологічні комплекси і лінії з них, які використовуються в сільському господарстві і т.п. Кабінет Міністрів України зобов’язаний створювати сприятливі умови для розвитку лізингової діяльності комерційних банків, інших фінансових установ, вітчизняних і зарубіжних інвесторів, машинобудівних підприємств та державних лізингових компаній.
Для збільшення виробничих можливостей сільгоспмашинобудівників постановою Кабінету Міністрів України від 26.09.2007 р. №1181 затверджена Державна програма розвитку машинобудування для агропромислового комплексу на 2007- 2010 роки. Мінпромполітики, Мінагрополітики і Мінфіну доручено розробити та подати у шестимісячний строк на розгляд Кабінету Міністрів України пропозиції щодо внесення змін до цієї програми на 2007-2010 роки у частині продовження строку її дії до 2015 року та збільшення обсягів фінансування.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 18.03.2009 р. №328-р «Про державну підтримку у 2009 р. вітчизняного машинобудування для агропромислового комплексу» 2 Мінпромполітики доручено вжити заходів до: організації на вітчизняних підприємствах машинобудування для агропромислового комплексу виробництва сільськогосподарської техніки та обладнання на суму 4,08 млрд. гривень, забезпечивши при цьому виготовлення зазначеної техніки згідно з додатками; залучення кредитів щонайменше на 260 млн. гривень на технічне переоснащення підприємств машинобудування для агропромислового комплексу.
Установлено, що кошти, які виділяються сільськогосподарським товаровиробникам з Державного бюджету України за всіма бюджетними програмами для закупівлі сільськогосподарської техніки, використовуються ними на придбання зазначеної техніки лише вітчизняного виробництва.
За таких умов альтернативною формою забезпечення суб'єктів сільськогосподарського виробництва необхідною технікою і обладнанням за рахунок коштів державного бюджету є фінансовий лізинг. У загальноекономічному розумінні лізинг – це кредит, що дається лізингодавцем лізингоодержувачу у формі устаткування, що передається у користування на взаємовигідній основі. Лізинг, як і будь-яке інше велике явище, має складну й суперечливу природу. З одного боку, двоїстість виявляється в тому, що за своєю економічною сутністю лізинг є вкладенням засобів на зворотній основі в основний капітал у реальний сектор економіки. Надаючи на обумовлений строк фрагменти основного капіталу, їх власник у встановлений час одержує з тому, чим забезпечується дотримання принципу тимчасовості і повернення. За надану при цьому послугу власник одержує винагороду у вигляді комісійних, чим забезпечується дотримання принципу платності. Очевидно, що за своїм змістом лізинг відповідає кредитній угоді. З іншого боку оскільки лізингодавець і лізингоодержувач оперують капіталом не в грошовій, а у виробничій формі, то лізинг подібний до прямого інвестування. Лізинг базується на ідеї поділу права власника на право володіння, користування і розпорядження і можливості одержати вигоду з володіння такою власністю.
Основними нормативними, актами в сфері регулювання лізингових відносин у сільськогосподарському виробництві є ГК (ст.292), ЦК (§ 6 гл. 58), а також Закон України від 16.12.1997 р. № 723/97- ВР «Про фінансовий лізинг» в редакції Закону від 11.12.2003 р. (надалі – Закон). Крім того, оскільки операції фінансового лізингу вважаються фінансовими послугами, на них поширюються вимоги Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» від 12.07.2001 р. № 2664-111 та відповідних підзаконних нормативних актів. Серед таких, що регулюють відносини лізингу, доцільно відзначити Порядок використання коштів державного бюджету, що спрямовуються на придбання вітчизняної техніки і обладнання для агропромислового комплексу на умовах фінансового лізингу та заходи по операціях фінансового лізингу, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 10.12.2003 р. № 1904.
Згідно з п. 1.18.2. ст.1 Закону України від 28.12.1994 р. «Про оподаткування прибутку підприємств», фінансовий лізинг (оренда) – господарська операція фізичної або юридичної особи, яка передбачає відповідно до договору фінансового лізингу (оренди) передання орендарю майна, що підпадає під визначення основного фонду. При цьому лізинг (оренда) вважається фінансовим, якщо лізинговий (орендний) договір містить одну з таких умов: об'єкт лізингу передається на строк, протягом якого амортизується не менше 75 відсотків його первісної вартості за нормами амортизації, визначеними статтею 8 цього Закону, й орендар зобов'язаний придбати об'єкт лізингу у власність протягом строку дії лізингового договору або в момент його закінчення за ціною, визначеною в такому лізинговому договорі; сума лізингових (орендних) платежів з початку строку оренди дорівнює або перевищує первісну вартість об'єкта лізингу; якщо у лізинг передається об'єкт, що перебував у складі основних фондів лізингодавця протягом строку перших 50 % амортизації його первісної вартості, загальна сума лізингових платежів має дорівнювати або бути більшою 90 відсотків від звичайної ціни на такий, об'єкт лізингу, діючої на початок строку дії лізингового договору, збільшеної на суму процентів, розрахованих виходячи з облікової ставки Національного банку України, визначеної на дату початку дії лізингового договору на весь його строк; майно, яке передається у фінансовий лізинг, є виготовленим за замовленням лізингоотримувача (орендаря) та після закінчення дії лізингового договору не може бути використаним іншими особами, крім лізингоотримувача (орендаря), виходячи з його технологічних та якісних характеристик.