Відповідно до ст. 18 Закону суб’єктам ринку зерна гарантується вільно розпоряджатися власними ресурсами зерна та продуктами його переробки, укладати угоди щодо їх продажу, у тому числі на експорт, брати участь у формуванні зернових ресурсів України.
Забороняється, крім випадків, визначених законами України, встановлювати обмеження у переміщенні зерна та продуктів його переробки.
З метою визначення обсягів зерна для розподілу за цвілевим призначенням ст. 19 Закону запроваджено його декларування. Під декларуванням розуміється діяльність суб'єктів зберігання зерна щодо визначення обсягів зерна, що знаходиться на зберіганні інформація про власників зерна є конфіденційною і при декларуванні зерна не розголошується. Порядок декларування зерна суб'єктами зберігання зерна затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 28.03.20-7 р. №554. Декларації подаються щомісяця: зерновими складами – щодо обсягів зерна державного продовольчого резерву державного резервного насіннєвого фонду, регіональних ресурсів, іншого зерна, що знаходиться на зберіганні (крім зерна, закладеного до державного матеріального резерву); суб'єктами виробництва зерна – щодо обсягів власного зерна, що зберігається ними у власних або орендованих зерносховищах.
Залежно від обсягів задекларованого зерна і державних потреб визначаються зернові ресурси та такі їх види.
Ресурси зерна державного інтервенційного фонду. Формування обсягів зерна до цього фонду здійснюється Аграрним фондом шляхом укладення договорів купівлі-продажу на аграрній біржі, а порядок його використання визначається законодавством. Реалізація зерна державного продовольчого резерву за необхідності його поновлення узгоджується із Кабінетом Міністрів України.
Ресурси зерна державного насіннєвого страхового фонду формуються за рахунок коштів державного бюджету в межах визначеного Кабінетом Міністрів України обсягу. Формування ресурсів цього фонду та його використання здійснюються за рішенням Кабінету Міністрів України відповідно до Закону України від 26.12.2002 р. «Про насіння і садивний матеріал» та Порядку формування, зберігання та використання державного резервного насіннєвого фонду, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2003 № 977.
Регіональні ресурси зерна формуються шляхом укладення договорів акредитованих біржах за рахунок коштів бюджету Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя в межах визначених ними обсягів. Уряд Автономної Республіки Крим, місцеві органи виконавчої влади і органи місцевого самоврядування у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, здійснюють моніторинг наявності продовольчого і фуражного зерна та визначають поточний і прогнозний рівень забезпеченості ним. У разі недостатнього рівня забезпеченості зерном вони формують свої регіональні ресурси на конкурентних засадах через акредитовані біржі.
За наслідками перевірки, відповідно до Порядку видачі сертифіката якості зерна та продуктів його переробки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.2009 р. №848 «Держконтрольсільгосппрод видає сертифікат якості на партію зерна та продуктів його переробки, що зберігаються в окремій складській місткості або транспортуються в окремому транспортному засобі (залізничному вагоні, морському або річковому судні, критому автомобілі та інших засобах), а також контейнері.
Захист прав споживачів та суб’єктів ринку зерна щодо їх забезпечення якісним зерном і, відповідно, продуктами його переробки, встановлення показників якості забезпечується правовим інститутом державного контролю за якістю. Державний контроль за якістю у цій сфері покладається на спеціально уповноважені Кабінетом Міністрів України державні органи контролю за якістю зерна та продуктів його переробки інспекції якості та формування ресурсів сільськогосподарської продукції.
Спеціально уповноваженим органом у сфері державного контролю за якістю зерна та продуктів його переробки згідно з Положенням, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.2009 р. №849, є Державна інспекція з контролю якості сільськогосподарської продукції та моніторингу її ринку (Держконтрольсільгосппрод).
Зерно, згідно зі ст. 24 Закону підлягає зберіганню. До суб’єктів зберігання зерна належать зернові склади та суб'єкти виробництва зерна. Останні декларують лише обсяги власного зерна, яке зберігається ними у власних або орендованих зерносховищах. Зернові склади мають подавати декларацію щодо обсягів зерна державного продовольчого резерву, державного насіннєвого фонду, регіональних ресурсів, іншого зерна, що перебуває на зберіганні, крім зерна, закладеного до державного матеріального резерву.
У разі коли суб’єкт виробництва зерна немає власного зерносховища, він зберігає зерно на зерновому складі згідно з договором складського зберігання. Зерновий склад є юридичною особою, що має на праві власності зерносховище (спеціально обладнане приміщення, будівлю) для зберігання зерна та сертифікат на відповідні послуги із зберігання зерна та продуктів його переробки. Видача сертифіката на такі послуги. Проводиться відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.04.2003 р. №510 «Про забезпечення сертифікації зернових складів на відповідність послуг із зберігання зерна та продуктів його переробки, запровадження складських документів на зерно». Воно зберігається на платній основі спеціально уповноваженим державним органом у сфері державного контролю за якістю зерна продуктів його переробки. Порядок видачі зазначеного сертифіката і перелік документів, що подаються для його одержання, строк дії такого сертифіката та механізм зарахування до державного бюджету коштів, які надійдуть в результаті внесення плати за його видачу, визначається Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення реалізації державної аграрної політики.
Рішення про видачу або відмову у видачі сертифіката відповідності послуг із зберігання зерна та продуктів його переробки приймається протягом тридцяти днів після надходження необхідних для видачі сертифіката документів. Якщо після закінчення зазначеного строку не буде прийнято рішення про видачу або відмову у видачі сертифіката, послуги із зберігання зерна та продуктів його переробки, що надаються суб'єктом зберігання зерна, вважаються сертифікованими.
Підставою для відмови у видачі сертифіката відповідності послуг із зберігання зерна та продуктів його переробки є: подання суб'єктом зберігання зерна необхідних документів не в повному обсязі; невідповідність послуг із зберігання зерна та продуктів його переробки правилам і технічним умовам зберігання зерна та продуктів його переробки.
Підставою для анулювання сертифіката відповідності послуг із зберігання зерна та продуктів його переробки є недотримання правил і технічних умов зберігання зерна та продуктів його переробки у процесі надання таких послуг.
За таких умов зерновий склад є складом загального користування і зобов'язаний приймати на зберігання зерно від будь-якої особи.
Договір складського зберігання зерна є публічним договором, типова форма його затверджується Кабінетом Міністрів України. За цим договором зерновий склад зобов'язується за плату,зберігати зерно, що передане йому суб'єктом ринку зерна за плату та зберігати його. Договір може передбачати, що зерновий склад має право розпоряджатися зерном (або його частиною). Укладається в письмовій формі. Письмова форма договору складського зберігання вважається дотриманою, якщо прийняття зерна на склад посвідчене відповідним документом. Порядок повернення зерна обумовлюється окремо в договорі його зберігання. При прийманні зерна на зберігання зерновий склад зобов'язаний здійснити аналіз його якості. Він зобов'язаний вживати усіх заходів, передбачених Законом, нормативно-правовими актами, договором, для забезпечення схоронності зерна, переданого йому на зберігання. Кожна із сторін договору складського зберігання при відвантаженні зерна має право вимагати перевірки його якості. Витрати, пов'язані із проведенням аналізу якості, несе сторона, що зажадала перевірки.
Зерновий склад зобов'язаний зберігати зерно протягом строку, встановленого у договорі складського зберігання зерна. Якщо строк зберігання зерна договором не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зерновий склад зобов'язаний зберігати зерно до подання поклажодавцем вимоги про його повернення. Плата за зберігання зерна, строки її внесення відповідно до ст. 28 Закону встановлюються договором. Якщо зберігання зерна припинилося достроково не з вини зернового складу, то він має право на відшкодування понесених витрат. Якщо поклажодавець після закінчення строку дії договору складського зберігання зерна не забрав зерно назад, він зобов'язаний внести плату за весь фактичний час його зберігання. Договором може бути передбачено безоплатне зберігання зерна. Граничний рівень плати (тариф) за зберігання зерна, що придбане за кошти державного бюджету, встановлює Кабінет Міністрів України, з врахуванням пропозицій Мінагрополітики.
Зерновий склад, який зобов'язався взяти зерно на зберігання у передбачений договором строк, не має права вимагати передання йому цього зерна на зберігання. Власник зерна, який не передав його на зберігання у цей строк, зобов'язаний відшкодувати зерновому складу завдані збитки.